Павло ЧОБОТОВ: «Як є, так і має бути. Коли це усвідомлюєш, перестаєш смикатися»

Павло Чоботов, Заслужений артист України, повернувся до Чернівців. Надовго. Його шанувальники зрозуміли це за афішами нового концертного сезону. Привітаємо себе з такою подією! Адже давно знаний і улюблений маестро знову посів ту нішу в культурному житті міста, яку, як засвідчив час, не спромігся заповнити ніхто.

Мить натхнення
Мить натхнення

– Павле Миколайовичу, 13-го та 15-го листопада ви дали два концерти. Причому, в концерті, присвяченому 50-річчю Володимира Солоджука, відомого скрипкового майстра, виконувався Перший концерт для скрипки з оркестром Сергія Прокоф’єва. Це твір складний як технічно, так і концептуально. Нині практично ніхто не наважується брати такі серйозні висоти у виконавстві, принаймні, у Чернівцях. Ви ризикнули. Чому?

– Саме тому, що цього ніхто у Чернівцях до мене не робив. Мав попередню домовленість із Йосипом Созанським щодо Брамса. Але мене випередила з цим твором виконавиця зі Швейцарії. Навіщо повторювати? А Прокоф’єв – це дуже цікава музика з нетрадиційною, оригінальною мовою.

– Свого часу музика Прокоф’єва справила фурор. І до сьогодні вона залишається новаторською…

– Так, є певний ризик. Тому, що Концерт міг і не «вистрелити». Хоча там повно екстравагантних ходів. Коли на початку минулого століття його вперше було виконано в Америці, хтось із рецензентів написав, що «його звучання нагадує йому роботу лісопильні». Та, як на мене, Концерт незбагненно гарний за музикою. Дуже хотілося перевірити свої сили: чи зможу, чи здатен опанувати його? Та й у Чернівцях я його ще не грав.

– А другий вечір? Там програма простіша?

– Протягом шести років, які провів у Туреччині, працюючи за фахом, я жодного разу не чув органу. Там цього інструмента взагалі не має. Інша культура. Я дуже скучив за органа. Тому це був концерт для скрипки та органу – Кореллі, Бах, Моцарт. Це насичена музика, яка цікава водночас і фахівцям, і аматорам.

– А вас не ображає, що ваше мистецтво, яке в усьому світі доволі високо оцінюється, тут у нас мало не безоплатне?

– У цьому житті все так влаштоване: кожен отримує те, чого він вартий.

– То ви – фаталіст? У тому сенсі, що як є, так і має бути?

– За східною філософією – так. Коли це усвідомлюєш, перестаєш смикатися.

– А ваша робота в Туреччині? Це був вимушений крок?

– Ні. Я зовсім її не шукав. Навпаки, шість років тому збирався перебратися до Києва. Мав запрошення до Київської філармонії та на викладацьку роботу до консерваторії. Але саме в той момент нам з дружиною запропонували роботу в Стамбулі – і ми, не роздумуючи, за два тижні виїхали.

– А не пропало бажання попрацювати в столиці?

– Відверто кажучи, я не хочу жити в Києві, бо люблю Чернівці. Мені дуже комфортно тут. А граю не для того, щоби мені більше платили, а для того, щоби реалізувати себе. Турецька «епопея» допомогла нам вирішити матеріальні питання: ми купили житло для дочки-піаністки, яка працює в Одеській філармонії, ноти, гарні інструменти…

– Скрипки Володимира Солоджука? Ви й Людмила граєте на його інструментах… Які вони, на вашу думку? Можна назвати Володимира буковинським Страдиварі?

– Річ у тім, що якість скрипки – це наслідок роботи людини і витвір таланту майстра. Я думаю, достатньо того, що він є буковинським Солоджуком. Причому, нині він уже не єдиний виготовляє скрипки на Буковині. Маємо ще Володимира Антонюка, його учня й зятя, який позаторік посів третє місце на Міжнародному конкурсі Чайковського в номінаціі «скрипкові майстри». Ваша газета, до речі, про це писала, а потім дала розлоге інтерв’ю з молодим майстром. І це правильно, бо подібне вперше сталося в Україні! Загалом, мені дуже хочеться, щоби в Чернівцях була найкраща скрипкова школа в Україні, найкращий симфонічний оркестр. А чому б і ні? Адже у нас такі талановиті люди! Можливо, повторюся, але буде те, що буде, і на цьому тлі ти мусиш робити свою справу. Коли ти робиш її гідно, то результат буде обов’язково!

P.S.Фанат своєї справи Павло Чоботов керує камерним оркестром обласної філармонії, викладає по класу своєї улюбленої скрипки в музичній школі, натхненно передає дітям виконавські секрети. Маестро завжди готовий до нових випробувань свого таланту, до нових пропозицій, незвичних поворотів життя.

Олена КАЛМИКОВА, спеціально для «Версій»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *