Оповідання простим олівцем або Правда таланту Олега Любківського

Вартість правдивого таланту не має ціни, бо вона, ця правда, не продається. І це не тільки точка зору, це й точка опори. І через цю точку художник проводить безліч ліній. Ці лінії у своїй сукупності ваблять інтонаціями, досконалістю, правдивістю. А співвідношення деталей, фрагментів і сам образ Міста на візуальному рівні –  це краса, гідність, біль, віра, іронічність, фатальність… Це і правда, і міф одночасно. Хоча Чернівці – не просто місто-міф для художника Олега Любківського, а щось більше…

Галерея «Maison 44»

З 3 по 17 червня у Базелі (Швейцарія) відбувся Український культурний двотижневик – проект «Україна ІІ. Живопис, література, музика.», який мав на меті висвітлити аудиторії філософську тему міфу в українській культурі через творчість Тараса Шевченка і Миколи Гоголя, аспекти сучасної літератури західної України та експозиція 44 творів художника Олега Любківського. Тема міфу у його творчості давно привертала увагу організаторів проекту і він був включений до програми заходів та запрошений до Швейцарії особисто. У програмі – літературні концерти, доповіді, музика Прокоф’єва, Шостаковича, Шнітке, Мішорі, солоспіви на вірші Т. Шевченка мовою оригіналу. А сам проект розпочався вернісажем художника-графіка Олега Любківського «Місто, яке колись називалось СZERNOWITZ» у відомій художній галереї «Maison 44».


«Дитяча лікарня Фішера (detail)», папір, акварель, 2003

Мистецтвознавець, доктор Юдіт Шиффере (Швейцарія) у доповіді «Міфи реальної і вигаданої України» міркувала про реальний і уявний світ у творчості Олега Любківського, не просто художника, а, за її словами, поетичного художника:
«Він живе задля чернівецького міфу, досліджує «своє місто» під критично-іронічним кутом зору. На четвертому поверсі будинку, на колишній вулиці Святої Трійці, яка зараз називається вулицею Богдана Хмельницького, він обладнав своє ательє. Але ательє Любківського – це свого роду книга, яку він не відкриває будь-кому. Картини з раритетами «добрих старих часів» розвішані у ретельному порядку над випадковими елементами історії. Ось навіть ці ключики над рамами покликані допомогти відкрити не тільки мистецький світ Любківського, а також зрозуміти «складну історію міста»».

Епізод вернісажу

У газеті «BAZELZEITUNG» Ю. Шиффере зазначає: «Його іронія – це сукупність зворушливих свідчень: так іноді габсбурзькі раритети чатують під радянськими символами і провокують українською, табличка з кабінету «Doctor Zuflucht» румунської доби для сьогоднішніх чернівчан виглядає дещо уявною легендою…

«Doctor Zuflucht», папір, акварель, 2011

Після запрошення у Люблін на фестиваль Бруно Шульца в листопаді минулого року, наступними подіями в 2012 році стали для художника Олега Любківського виставки у Страсбурзі та Базелі.
Художника Любківського цінують як митця, хроніста й оповідача. Сьогодні офіційні екскурсії містом проводять і його слідами: не тільки до будинку Пауля Целана, а й у задній двір, де цоколь зниклого пам’ятника Шиллеру поряд з застарілою спорохнілою «Ладою» вже давно чекає кращих часів… Надії не минають.»

«Будинок зразкового порядку», папір, акварель, 2012

44 картини міста, яке колись називалось СZERNOWITZ, були представлені Олегом Любківським на виставці у Базелі.
Але не тільки про цю виставку ми говорили з художником після його повернення додому.

Цього року Ви багато мандруєте. І не тільки бруківкою Чернівців,  стежками Карпат,  вулицями Страсбурга, Базеля, Берна… Яким  виглядає життя з вершини Вашої творчої діяльності і як почувається людина, за допомогою мистецтва якої світ пізнає Україну?

– Спокійно і гідно. Україна очима швейцарців – це більше західна частина, яка в силу історичних причин була культурно пов’язана із Західною Європою. Це в першу чергу література, включаючи сучасну, і мистецтво, зокрема і моя виставка.  Інтерес до Західної України – це інтерес заглиблений, специфічний, не пов’язаний з етнографічними особливостями або привабливістю туристичних поїздок. Цікавість викликає в першу чергу полікультурний міф Чернівців і віддзеркалення цього міфу у моїй творчості в контексті всіх сучасних колізій.
Я тільки зараз, після останніх виставок у Європі, зміг озирнутися назад і побачити, який формат зробленого матеріалу опинився за моєю спиною. В режимі постійної праці було ніколи фактично підняти голову.
Виявляється, що це вже більше 100 творів, 3 авторські цикли і каталоги, програми виставок з моїми текстами, книга «DIE DANKBARE BUKOWINA», яку читають і дивляться не тільки в Чернівцях, а і у Австрійській  національній бібліотеці, і, найголовніше – зміст моїх картин – де кожна могла би бути окремою темою. Тільки побачити цей зміст може інтелектуально освічений  і зацікавлений глядач, що трапляється не так часто, якби мені цього хотілося.
Але суттєво спочатку саме явище, а вже потім враження від нього.

«Пам’ятник поету-романтику Шиллеру у Чернівцях, ХХ століття», папір, акварель, 2012

– Яку роль у вашому житті відіграє краса? Що необхідно людині, щоб вміти бачити прекрасне? Чи краса – це певна абстракція.
– Краса – більше абстрактне поняття,зрештою, тема довга і невдячна. Погляд на прекрасне не купляється і не додається до диплому. Прекрасне – це традиція, що тягнеться дуже здалека. Перші малюнки, знайдені у печерах первісних людей, і вони змушують мене вірити в потойбічні вищі сили – тому що їх образність і виразність неймовірна, і вражає мою уяву щораз, коли я їх бачу в ілюстраціях.
Традиція прекрасного сьогодні – це щось зовсім не традиційне і хаотичне. Поняття критеріїв взагалі відсутнє, тому моделювати світ баченням художника абсолютно нереально. Але на прикладі нашого міста кожен міг би розуміти, що атмосфера і шарм Чернівців створює саме вишукана, рафінована і традиційна краса будинків, планування вулиць і поєднання архітектурних стилів, без базарної крикливості і дешевого звертання уваги до себе, що і є втіленням традиційної краси у матеріальні форми.

«Краєвид з колишнім парком Шиллера», папір, акварель, 2010

– «Мистецтво понад усе!»? Чи є мистецтво, на вашу думку, важливішим за життя?
– «Мистецтво понад усе» – це ейфорійне кліше студентів-першокурсників, яким хочеться миттєвої слави без особливих зусиль і намагання спочатку зрозуміти щось важливе. Але мистецтво важливіше ніж життя може бути лише в окремих випадках: коли митець віддає себе всього своїй праці, як унікальна особистість і як творець, свідомо. Або ж його талант від народження фатально наділяє його здатністю до життя « не від світу цього».

– Що б Ви побажали людині, яка мріє стати художником?
– Людині, яка мріє стати художником, я можу побажати бути тільки самим собою. Кожне дерево спочатку дає бруньки, потім цвіт, потім плоди. Тому вдаючись до алегорії, треба визначитися, хто ти – трава, бур’ян, квітка, що швидко зів’яне, або плодоносне дерево.

Підготовка експозиції

– Як з’являються нові ідеї і як Ви їх втілюєте на папері?
– Я не помічаю, як з’являються нові ідеї. Справа навіть не в ідеях – їх дуже багато. Важливіше уявити художню форму для теми, щоб вона не повторювалася і була оригінальним, виразним образом з відкритим або прихованим змістом. В цьому я вважаю і є суть мистецтва, коли художній твір є носієм художнього смаку, змістової композиції і інтелектуальної наповненості.

Підготовка експозиції

– Торік у листопаді виставка «ТЕЗА І АНТИТЕЗА» мала відкритися у дворику Чернівецької Ратуші. Та з певних причин вернісаж успішно відбувся у «Найкращій кав’ярні на розі Університетської та Сковороди». На відкритті Ви зачитали присутнім уривок з свого нарису «Двадцять перше кохання».
Яка доля Вашої майбутньої книги? Адже недарма доктор Юдіт Шиффере називає Вас не тільки художником, а й поетом…

– В моїх планах не одна, а дві книги. Перша – «Карпатсько-альпійська балада» в стилі «постмодерну», але в моєму власному мистецькому розумінні, а друга – це «Оповідання простим олівцем», в традиційній, на мій погляд, літературній формі. Обидві книги були б уже видані, якби не відома всім митцям проблема – відсутність коштів. Шукати спонсорів я не маю жодного бажання, тому що це означає перетворити свої художньо-літературні знахідки на pop-проект з усіма небажаними наслідками і антирекламою. Але я вважаю, що в мистецтві завжди є щасливий випадок – тому я на нього сподіваюся, і вірю, що високі сфери не залишать мене без своєї уваги. А що стосується художника чи поета, то свого часу відомий професор, літературознавець і перекладач Петро Рихло охарактеризував мої експозиції, як засновані не на розмежувальному «чи», а на єднальному «так».
Поет не може не бути художником. А художник не може не бути поетом.

– Ви не тільки художник, поет, але й філософ. Адже і за законами логіки дії логічних законів підлягає не зміст, а форма. Чи то зображення, чи думок. І нехай моделюються і здійснюються Ваші плани, ідеї та проекти. Навіть і такі, що здаються не реальними.

“Біло-голубий квадрат Leon Schrenzel”, папір, акварель, 2003

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”

4 responses on Оповідання простим олівцем або Правда таланту Олега Любківського

  1. Очень интересная статья и прекрасные работы :)

  2. Спасибо за такую интересную статью. Очень нравится творчество Любкивского, его взгляд на историю, красоту нашего города. Его работы завораживают, возвращают нас в прошлое, показывают историю города под другим углом.

  3. Чому давно немає виставки у чернівцях?

  4. Гарно. Цікаво. Шкода, що в Чернівцях пан Олег не експонує свої твори

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *