Тетяна – це жінка, що випромінює світло

«Скажи мені, як тебе звати, і я скажу тобі – хто ти», – переконують нас вчені-філологи, таємничі знавці імен. От, наприклад, жінки з іменем Тетяна вирізняються своєю активністю, комунікабельністю, вольовими якостями, високим інтелектом та глибокою інтуїцією, гострим аналітичним розумом, а також вродженим почуттям обов’язку, даром переконання і передбачення. Часто Тетяни є талановитими артистичними особистостями з багатим внутрішнім світом, їм характерне вміння приваблювати до себе людей. Вони надзвичайно життєрадісні, не зосереджуються на негативних сторонах життя, і дуже люблять подорожувати! Чи є такими геть усі Тетяни – мені не відомо. Проте в одному я впевнений: усе вищесказане – це точно про Тетяну СПОРИНІНУ, викладачку інформатики гімназії №2, надзвичайно активну та ініціативну життєлюбку!

– Чи подобається вам ваше ім’я? Відчуваєте себе «вічною студенткою»?

– Свята Тетяна є покровителькою студентів. Тому, напевно, кожен, хто носить це ім’я, завжди відчуває на собі вплив студентських колізій, принад та привілеїв: оптимізм, вільність, прагнення до знань, завзяття, відносну свободу та незалежність (бо абсолютними вони не можуть бути практично і навіть теоретично). А ще – певний авантюризм. Адже, як говорить народна мудрість: «Від сесії до сесії живуть студенти весело». А ім’ям Тетяна я завдячую своїй бабусі Тетяні Стрільчик, яка для мене є уособленням унікальної жінки, матері, господині, друга. У дитинстві вона розказувала мені різні цікаві історії, читала польською й українською вірші. «Wolny Tomku w swoim domku», – слова з одного з них я запам’ятала назавжди. А від другої бабусі, – Єфросинії Крижанівської, – я прагну успадкувати передусім світлий погляд на життя. Сприймати життя як втілення добра, як би драматично не складалися обставини…

Святу мученицю Татіану Римську поминають 25 січня з давніх часів. Саме цього дня 1755 року в Росії імператриця Єлизавета підписала указ про відкриття першого університету у Москві. І свята Тетяна була проголошена покровителькою студентства.

Ім’я Тетяни прославив Олександр Пушкін у своєму романі

«Євгеній Онєгін»:
«Итак, она звалась Татьяной.
Впервые именем таким
Страницы нежные романа
Мы своевольно освятим.
И что ж? Оно приятно, звучно…».

Відтоді це ім’я поширилося у дворянському середовищі.

– Як трапилося, що ви пов’язали своє життя з комп’ютерами?

– Ще з дитинства я хотіла бути схожою на Шерлока Холмса. Мені дуже імпонували його дедуктивні здібності, його начитаність, прагнення до нових знань… Тому я хотіла стати юристом. Проте за Радянського Союзу, щоби вступити на юридичний, треба було мати вірне «забарвлення». Тому я вибрала математичний факультет, прикладну математику. Тоді тільки почали говорити про комп’ютери, кібернетику… Для мене все це було ще досить складним і незрозумілим… Уже в Києві, де я рік писала в інституті кібернетики свою дипломну роботу, мала більше часу попрацювати з електронною обчислювальною машиною. Тоді потрібно було бути наполегливим ентузіастом, щоби працювати із громіздкими перфокартами, годинами чекати розрахунків… Згодом почала працювати в Інституті автоматики. Цікаво, що перше моє відрядження було у місто Єнакієво. Працювала у Донецьку, Кривому Розі… Ми налаштовували тоді автоматизовані системи керування гірничо-збагачувальних комбінатів… Уявіть собі: величезні цехи, розжарений метал, гуркіт, а ми – щиглики, нещодавні студенти – у скляній будці керуємо усім цим через електронну обчислювальну машину…

– Ви багато часу проводите з розумними, талановитими дітьми, причому не обмежуючи це спілкування лише шкільними стінами…

– Головне для кожного вчителя – щоби його учні були успішними. Причому не тільки за шкільною програмою. Для дітей важливо брати участь і здобувати перемоги на конкурсах, олімпіадах, турнірах… Адже це завжди нові знайомства і враження, суттєвий поштовх до самореалізації, самодостатності, нових досягнень, підняття власної планки. І для мене, і для моїх учнів головне – знаходити однодумців. Пригадую, наприклад, нещодавній турнір програмістів у Брно, куди я поїхала зі своїм учнем Олександром Склярчуком, переможцем всеукраїнської олімпіади з інформатики. Цей турнір відбувався під патронатом компанії Microsoft, тож ми мали змогу поспілкуватися, порадитися із видатними людьми своєї справи…

– Ви дуже любите подорожувати. Які подорожі вам запам’яталися найбільше?

– Перша моя подорож відбулася, коли мені було сім років. Я з батьками тоді жила в невеличкому місті Чоп. Мені нещодавно купили дамський велосипед «Ластівка» і ми з друзями нашого двору вирішили здійснити велосипедну прогулянку до Ужгорода. Кілька днів ми готувалися (збирали харчі, планували маршрут) і ось, коли батьки пішли на роботу, вісім мандрівників вирушили велосипедами трасою Чоп-Ужгород. Проїхали, як не дивно, ми немало – біля 10 км. Дорогою робили привали, потім знову крутили педалі, потім ремонтували ланцюг, який чомусь вискакував, бо мав, напевно, зайві ланки, потім в когось зламалася «парасолька» спиць, потім підвели гальма… До Ужгорода було ще дуже далеко, а додому повертатися не було чим, та й сил вже не вистачало… Під вечір автомобільна колона батьків знайшла нас на невеличкій галявині в посадці біля дороги, усіх порозсаджували у машини і вже вдома з кожним «розбиралися» за законами і правилами своєї сім’ї. Пам’ятаю точно, що в мене виховна бесіда вселила лише бажання нових пригод…

Студентські роки запам’яталися насамперед походами у Карпати. І це захоплення назавжди…

Торік мені випала нагода відвідати дві вистави у знаменитих Московських театрах: «Брати Карамазови» у театрі на Таганці і «Любов і карти» у Московському драматичному театрі ім. Станіславського. Я обожнюю театр. Театр заворожує, для мене – це не просто перегляд того чи іншого дійства, а нові відчуття, новий погляд, нова естетика, нові враження. А театр на Таганці – це живий театр, зі своєю душею і власною метафізикою та філософією. І ще – це театр, де грав Володимир Висоцький. І саме 25 січня день його народження. Торік Київський театр поезії та пісні представив чернівецьким глядачам бесТОлК-шоу Володимир Висоцький «Мистерия хиппи» за мотивами творчості поета. Адже його поезія і досі сучасна та актуальна.

А ще – конференція у Пуерто-Ріко, екологічний табір в Татранській Ломниці, експедиція на байдарках з Білої Церкви до Богуслава, похід до 500-літнього дуба з учнями разом з Михайлом Котляром і Максом Шиклером (дорогу ми шукали за австрійськими картами Макса Шаєвича), поїздку до Москви…