Учора ми святкували День Конституції, якої немає

Нам потрібна вже не модернізація Конституції, а прийняття нової редакції Основного Закону

Я не можу вітати із Днем того, що не працює і що не є законом прямої дії в цій державі.

Існує поняття «дефіцит конституційної легітимності». Це коли Суспільний договір став формальним актом, а його правила не працюють. Це коли рішення в країні приймаються не відповідно до Основного Закону, а з огляду на політичну доцільність.

 

Політики на коліні, за допомоги ножиць і клею здійснюють переділ повноважень, а потім власності. Вирізають з Конституції одні статті та вклеюють інші.

 

Це коли політики на коліні, за допомоги ножиць і клею здійснюють переділ повноважень, а потім власності. Вирізають з Конституції одні статті та вклеюють інші.

Так уже було 2004-го, коли команда Ющенка погодилася на конституційну реформу від Медведчука. Це було й 2010-го, коли через рішення Конституційного суду Україна перетворилася з парламенсько-президентської на суперпрезидентську республіку. Сталося таке і 2014-го, коли в неконституційний спосіб скасовували незаконне рішення КС 2010 року.

У частині інструменталістського підходу до конституційного процесу можна згадати ігри навколо розробки нової редакції Основного Закону. Всі спроби конституціоналістів докричатися до політиків про необхідність внесення системних змін закінчувалися наступним: тут відрізаємо повноваження, а сюди додаємо. Найяскравішим прикладом такої логіки був проект Конституції від Партії Регіонів-БЮТ (2009-2010 рр) від Лавриновича-Портнова. Коли Юлія Тимошенко і Віктор Янукович просто хотіли під свій «двоумвірат» переформатувати державу.

 

Конституційний простір більше не зєднує право в Україні. У нас застосовують одноразові закони.

 

Конституційний простір більше не з’єднує право в Україні. У нас застосовують одноразові закони. Під конкретні вибори, під конкретних людей, під конкретну політичну кон’юнктуру. Бо в апараті Верховної Ради не знайшлося грамотних юристів.

Потрібно нам вибори до Верховної Ради провести так, щоби забезпечити представництво основних фінансово-промислових груп і створити пропрезидентську більшість? Приймаємо закон про парламентські вибори у 2014 році. При цьому всі без винятку експерти і навіть автори закону стверджують, що це лише на один раз!

Потрібно призначити заступником генпрокурора людину без спецосвіти? – готовий закон (призначення П.Жебрівського). Потрібно було генпрокурором призначити Юрія Луценка? – взагалі не питання – і закон спеціальний, і голоси в парламенті. А щоби не бентежити депутатів критичними зауваженнями від юристів-експертів, у апараті Верховної Ради  проведемо структурну реформу. Тепер вони не критикують, а виконують доручення. Правова експертиза законодавчих ініціатив депутатів ще не зникла цілком, але зараз це більше райтерство, ніж аналіз.

Коли у суспільства немає Конституції (написаної чи фактичної), немає правил співжиття, воно перетворюється на Failed state (невдалу державу – ред.)

Однак, замість того, щоби перепрошити конституційний простір, наші керівники пропонують… просто залатати дірки. Нинішня практика прийняття конституційних законів (тих, які потребують 300 голосів), а також прийняття неякісних, із точки зору юридичної техніки, законів призводить вже й до інституційної кризи в державі. Органи влади, зіткнувшись із правовою невизначеністю чи з «лакунами в законодавстві, стопоряться. Ці «стопи» накопичуються лавиноподібно. Як наслідок, держава стає неефективною, а у правлячої верхівки зростає спокуса навести лад «сильною рукою».

Нам потрібна вже не модернізація Конституції, а нова конституанта – перезаснування державності і прийняття нової редакції Основного Закону. Із новими принципами, з новими правилами співжиття й гармонізації інтересів різних ціннісних груп.

Тому я не святкую більше цей день. Моя Конституція ще не прийнята.

Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *