Дві Конституції в Україні або Ким хоче бути леді Ю?

Прем’єр-міністр навіть поділилася власним баченням майбутнього устрою України на сесії ПАРЕ у Страсбурзі. І назву своїй посаді Юлія Володимирівна вже визначила – скромненьку і зі смаком: «Буде як у Німеччині: буде канцлер і буде лад». І марно заперечувати, що на посаді канцлера в новоперебудованій парламентській Україні леді Ю бачить саме себе.
Ідея усунення з трикутника «Верховна Рада – Кабмін – Президент» одного з кутів не є власним ноу-хау лідерки БЮТ. Справа лиш у тому, який з кутів якому учаснику політичного процесу хотілося б відкусити. Пані Тимошенко висловлювала подібні думки ще 2001-го, коли була в опозиції до президента Кучми і прем’єра Ющенка. Не дивує, що пан Ющенко уперто бере у політичні союзники свою фактично вічну суперницю: дістатись би влади, а там… А там вони знову згадають, що «Болівар двох не винесе» і розійдуться по фракціях.
Не менш зваблює ідея усунути «несправедливість фінансову», адже на утримання президента з апаратом у бюджеті передбачено приблизно стільки, скільки на уряд і Верховну Раду заразом. Обачливий не поведеться на гасло заощадити на посаді Президента: разом з функціями від голови держави переберуть на себе й гроші на їхнє виконання.
«Воєнні дії» вже розпочалися: прибічники парламентаризму спробували на противагу президентській Конституційній Раді створити у ВР конституційну комісію. Тож нехай Президент пише свою Конституцію, ВР писатиме власну. У цій справі виявилося «по дорозі» з БЮТ регіоналам і комуністам, тож 358 сукупних голосів – більше ніж достатньо для омріяних змін у Конституції. І годі казати, що кожна з цих партій має власне бачення парламентаризму.
Підтримку можна заробити ще й на тому, що повноважень в українського Президента, за його проектом, стає навіть більше, ніж у лідера США, – за висловом екс-міністра юстиції регіонала Олександра Лавриновича.
Починає дивувати інше. Не наївна взагалі-то Юлія Володимирівна, мабуть, бачить себе зараз у ролі хитрої лисички, яка солодким голоском виманює у ворони сир як символ влади. Чи не боїться вона водночас опинитися в ролі тієї ж ворони? Чого це вона так упевнена, що, коли на політичному Олімпі України залишиться лише одна посада, то вона дістанеться саме їй? Чи регіонали так вже й віддадуть її? Хіба нема в них власного канцлера?
І ще одна засторога. При всій повазі до теперішньої Німеччини мені згадується Німеччина 33-го року. Всі пам’ятають, хто очолив тоді державу? І куди подівся після того призначення парламент (себто рейхстаг)?
То, може, варто було б згадати ще й пушкінську «Казку про рибалку та рибку», аби не залишитися нам усім біля розбитого корита? Бо в пані Тимошенко коштів на нове вистачить.
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *