Вікно – село в Заставнівському районі Чернівецькій області. Вперше село згадується в документальних джерелах 1591 року. Назва села походить від слова «вікниця», «вікнина», яким називають плеса води серед заростів осоки, що не замерзають узимку.
За народними переказами, назва села походить від слова «вікнина», що означає заболочену місцевість маленької річки Кізя, де з-під високої скелі вона бере початок у центрі села й впадає в Дністер.
Перше, що вразило, чудесні мальовничі краєвиди, неймовірна прозорість повітря. І дуже привітні, гостинні люди у Вікні. Спокій відчувається навіть у поведінці тварин: собаки лагідно машуть хвостом, супроводжують до джерела, ніби показують дорогу, а коза, яку прив’язали на горбочку пастися, весело на нас дивится і радісно біжить за нами… Навіть подумали, може вона хоче пити. Набрали води, з рук дали попити. Ні, коза пити не хотіла, просто хотіла спілкування.
За планом у нас були відвідини палацу барона де Зотта-Вільбурга. Треба було знайти людину, у якої зберігалися ключі. А ми в цей час подивилися центр села. Декілька пам’ятників, гарні, доглянуті квітники. Йдуть перехожі, усміхнені, вітаємося…
Пані Марія показує нам прізвища трьох своїх родичів, які стали жертвами комуністичних репресій.
Коли це фото розмістила на ФБ, моя подруга написала під фото:
“У Вікнянській школі закатували мого діда. На наступний день в тій аудиторії навчались діти. Серед них була племінниця діда. З її слів, всі стіни були забризкані кровю. СБУ досі не дає ніяких даних щодо цієї події… Це, напевно, вікнянські люди. Дідо – з іншого села…”
Галина пояснила:
“Так, прізвища на пам’ятнику – все вікнянські люди. З нашої родини – 3 прізвища…”
1812 року землі між Дністром і Прутом відійшли до Російської імперії. Північна Буковина була поділена між двома імперіями: кордон проходив селами Онут, Чорний Потік, Добринівці, Колінківці аж до Новоселиці. У 1809-го за планом барона Вільбурга кріпаками було збудовано двоповерховий палац з колонами і бойовою вежею в стилі західноєвропейського романтизму. Наступного року засаджено парк рідкісними видами декоративних дерев.
Напередодні Першої світової війни у Вікні проживали 2500 мешканців і село набрало вигляду містечка, про що писав у своїх спогадах Йосип Броз Тіто – унтер-офіцер австрійської армії, що перебував у цих краях разом зі своєю військовою частиною.
І екскурсію у романтичному палаці де Зотта-Вільбурга, у церкві Іоанна Богослова, на гребні Дністерського каньйону, у місцях боїв Першої світової війни (Брусиловський прорив) проводив сам Ярослав Котик, голова сільради.
Але про це особисто взнала вже десь посередені спілкування. Спочатку у парку ми зустріли чоловіка, який чекав нас з старовинним ключем, з легістю професійного екскурсовода почав розказувати і показувати палац. До нього підходили місцеві жителі, він швидко вирішував якісь їх проблеми, був приязний, веселий, дотепний, встигав певні питання вирішити і в телефонному режимі. І вже з цих розмов зрозуміла, що пан Ярослав – не історик, не екскурсовод, не краєзнавець, а голова сільради. Напевно саме таким має бути голова сільради: любити і гордитися своїм краєм, опікуватися селом, знати, чим воно живе, робити все, для його процвітання…
Наступна екскурсія – у церкву Іоанна Богослова.
Церква збудована у 1824-1826 роках як родинна церква на честь Іоанна Богослова. Уже більше 150 років у Вікнянській церкві перебуває частка мощей цілителя Пантелеймона, які продовжують мироточити. Часточка мощей цілителя Пантелеймона потрапила у буковинське село з Афону, куди часто навідувався один із фундаторів вікнянського храму князь Олександр Кантакузин…
Вікнянська церква збудована на кошти місцевої поміщиці баронеси Катерини де Зотта-Вільбург і князя Олександра Кантакузина. Останній був нащадком візантійських імператорів Іоанна ІV та Матвія Кантакузинів. Він часто бував на святому Афоні, щедро жертвував на тамтешні монастирі. В подяку за це йому й подарували частину мощей цілителя Пантелеймона та мощі ще одного святого, ім’я якого не дійшло до наших днів. Як доказ автентичності мощів він отримав і завірений ігуменом сертифікат.
Коли обговорювали подальший маршрут подорожі, над нами пролетів лелека. Тут їх гніздиться багато. І новосели є в селі з Донецької області, як розповів Ярослав Котик. Купили хату, господарюють, подобається.
Голова сільради, зазначив, що в планах створення центру реабілітації учасників АТО. Дійсно, природа, краєвиди, бажання людей – всі передумови для створення такого важливого і необхідного центру.
Наступна зупинка – краєвиди з гребня Дністерського каньйону.
Справа видно споруду водозабору, що в селі Митків Заставнівського району. А в селі Вікно находиться насосна станція і станція фільтрації.
Потім ми поїхали до двох пам’ятників полеглим у Першій світовій війні.
Дорога наша пройшла і через місце переправи на інший берег Дністра.
А весь шлях нас супроводжували нескінчені поля соняшнику.
Вікно перебувало у зоні воєнних дій під час Першої світової війни.Поля були зриті окопами, сади вирубані, чимало будинків спалено. Багато селян, мобілізованих до австрійської армії, проливали кров за чужі інтереси Австрійської монархії. Перші бої в районі Вікна розпочалися в березні 1915 року, коли зосередивши під Чорнівкою значні сили, австрійці 26 березня змусили відступити А 28 березня австрійцям вдалося прорвати фронт під Вікном на стику російських Заліщицького та Новоселицького загонів.
Головний удар Брусиловського прориву, що розпочався 8 червня 1916 року, був спрямований на села Митків, Самушин, Онут, Чорний Потік, Добринівці. Але напередодні, 4 червня, росіяни провели 6-годинну артпідготовку, вистрілявши на артпозиції до 30 тисяч снарядів. Надвечір росіяни захопили всю ділянку австрійської оборони Митків-Онут, заглибившись на 5 км у бойові порядки австрійців, котрі відійшли на лінію Брідок-Вікно, а протягом ночі стабілізували фронт на лінії Чорний Потік-Брідок.
Події світової війни описав у своїй книзі «Буковина у Першій світовій війні» зять вікнянського барона Вільбурга – Олександр фон Ранда, полковник австрій¬ської армії. Він довів, що перелом у Першій світовій війні відбувся на вікнянських і онутських полях. У перші дні війни найбільше постраждали прикордонні села: Онут, одна половина якого була в Австрії, друга – у складі Росії, Чорний Потік, Вікно, Добринівці, Чорнівка, Топорівці, Рідківці.
За матеріалами М.І. Гнепи, вчителя історії
Звитяжний солдатський чин не повинен бути забутий…
Як не відволікаєшся, але постійно думка про те, що хтось у цей час на сході в окопах.
Боже, пошли нам мир і бережи наших воїнів!..
Дорога додому… Нескінчені соняхи… Мирні соняхи.
23 липня 2015. Це був неймовірний день у Вікні! Щиро вдячні Галині Леонтій за запрошення у таку подорож. І особлива подяка прекрасному товариству: вишуканій пані Марії, давньому другу Крістіану, профі водію Олегу, голові сільської ради Ярославу і всім людям, які у цей день зустрічалися нам у поїздці.
Більше фото за посиланнями: День у Вікні (частина І)
Продовження: День у Вікні (частина ІІ)
Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS
