Проект «Творці культурних Чернівців» з тележурналісткою Жанною Одинською в Муніципальній бібліотеці імені А. Добрянського поповнився ще однією зустріччю. Гість проекту – відомий всьому світу чернівчанин, фіналіст CLOBAL THEACTER PRIZE UKRAINE 2017, володар головного призу цього конкурсу в Україні та премії, що присуджується видатним учителям, Пауль Францович Пшенічка. Тільки список досягнень цієї людини викликає повагу: заслужений учитель України, лауреат премії Омеляна Поповича, фонду «Відродження» Сороса – «Соросівський учитель» 1994, 1995, 1996 років, фіналіст і переможець конкурсу вчителів у Портленді 1994 року, «Відмінник освіти», Почесний член Лондонського інституту фізики, Почесний член конференції «Сахаровські читання» 2009 року. А 2005-го рішенням Міжнародного астрономічного союзу і лабораторії ім. Лінкольна Массачусетського технологічного інституту малій планеті № 21389 присвоєно ім’я «Пшенічка» . Він є автором кількох підручників з механіки та фізики. І чи не головне: його вихованці – колишні учні чернівецького ліцею – працюють нині в усіх провідних лабораторіях та інститутах світу.
Якщо казати відверто, попри все, що читала про Пауля Пшенічку, навіть у наших «Версіях», йшла на зустріч із ним якщо не з деякою упередженістю, але з певною засторогою: людина працювала у школі майже півстоліття, хоча психологи будь-якої країни скажуть вам, що у педагогічній професії не можна працювати більше за 5-7 років без суттєвої шкоди для психіки. Недаремно ж час від часу в різних Інтернет-ресурсах з’являються скандальні історії про школу. Та це – до першої фрази героя програми…
Пауль Пшенічка, вчитель фізики і астрономії Чернівецького ліцею № 1 з математичною й економічною спеціалізацією, дійсно вчителює понад 48 років, але, за його власними словами, у певний момент зрозумів, як треба навчати фізики: «У 1991 році я придумав інновацію: вчити дітей фізики через практичну діяльність. Не лише теорією займатися на уроках, а давати школярам спробувати щось робити самим, експериментувати».
Ось тоді все й почалося: цікаво і вчителеві, і його учням! Вже через рік учитель Пшенічка зі своїми вихованцями виступали на різних міжнародних конкурсах, де вони незмінно посідають призові місця.
Ще одним Пауль Францович зачепив особисто мене – думаю що й інших слухачів: відчула себе на уроці, спрямованому просто на мене, на уроці, де я все розуміла, і це мене просто тішило. Як і те, що свого часу у мене був дуже хороший учитель фізики, якого досі згадую з вдячністю і теплом. А засмутила думка, що не буде вже шкільного предмету фізики, бо всі природничі дисципліни невдовзі зберуть в один предмет… Цю тему учитель Пшенічка ніби зняв у мене з вуст: став говорити саме про такі безглузді рішення. Так, наука рік від року складнішає, а учнів треба «розвантажувати», але ж не від світоглядних знань, які зрештою, складають людську особистість! Може, варто за прикладом Пауля Францовича шукати нові методики викладання, активізувати в учнях потяг до знань і здатність до сприйняття інформації, уміння працювати з цією інформацією, зрештою просто любов до життя в різних його проявах.
Саме через новаторські пошуки Пауль Францович став одним із засновників проектно-орієнтовного навчання в школі. Але для його втілення потрібні не чиновницькі реформи, а особиста креативність кожного учителя.
Краще не скажеш, ніж висловила це ведуча зустрічі Жанна Одинська: «Пауль Францович дуже трепетно й дбайливо виховує майбутню еліту нашої держави. Всі нагороди і звання, які він має, – це винагорода за наполегливу, виснажливу, але благородну й найулюбленішу понад усе працю – справу його життя. Він – Учитель. Учитель від Бога».
І саме через таку його людську та професійну спрямованість Пауль Пшенічка «не зіпсувався» всесвітньою – без жодного перебільшення – славою, не захворів на зіркову хворобу. Може, саме через це, згадуючи про фінал конкурсу в Дубаї, розповідає не про високі почуття, коли стояв на тій сцені, не про радість від отримання призу, а про те, як незручно було в костюмі, взятого для нього організаторами конкурсу напрокат… Жива людина із живими почуттями, він не намагається вивищуватися над аудиторією, бути кращим за всіх. Пауль Пшенічка, за всіх своїх регалій, спілкується з нами на рівних. Так само, як зі своїми учнями. А особисто мені приємно було зазнайомитися з людиною, ім’я якої присвоєне малій планеті: тепер і вона, ця планета, – моя знайома.
Лариса ХОМИЧ, «Версії»
