Народилася нова книжка і світ став ще поетичнішим і ще насичено-тремтливішим. Її авторка – Золоте перо журналістики, яку пам’ятають читачі і дуже люблять друзі.
Отже, Валентина МАЦЕРУК. Їй слово:
– Понеділок, новий тиждень у мене почався з піднесеного настрою, яким хочу поділитися зі щирими друзями. Він триває ще з п’ятниці, коли увечері син Артем приніс подарунок від Видавничого дому «Букрек» – запаковані перші віддруковані примірники мого «Заримованого настрою». Ці кілька днів я намагалася приборкати свої емоції, десь розгубивши слова, що описали б мій настрій й щоби висловити подяку передусім тим людям, які допомагали мені звести докупи всі мої настрої, описані й свого часу оприлюдені на моїй Фейсбучній сторінці (перша така публікація, отже й мої дебютні віршовані рядки з циклу, який назвала «Мій заримований настрій», датовані другою половиною червня минулого року – тоді вилила свої переживання щодо тривалих злив, що спричинили повінь). Та й вдячних слів моїх таки видається мало для моїх щирих колежанок – талановитої художниці й поетеси Раї РЯЗАНОВОЇ і талановитої, невгамовної, невтомної очільниці «Букреку», з якою нас, крім усього, єднають спогади про улюблений журфак, Дарині МАКСИМЕЦЬ (і, звісно, її колективу). Принагідно з вдячністю нагадаю: саме друзі, підтримуючи моє нове амплуа, коментуючи опубліковані з приязної руки Ольги СЕРЕБРІЯН вірші ще й на сторінці групи «Дебют.Читання», пропонували, бажали мені видати збірку. І я – наважилася! Присвятивши її найпершому свідкові, співучаснику й вболівальнику моїх настроїв – синові. Це він передусім розділяв мої перші емоції, коли взяла до рук книгу. Втім, вони мовчки нуртували в мені, незбагненні, непідвладні моїм римам і прозовим рядкам. Очевидно, потрібна була така пауза…
Далі – моя авторська передмова, яка пояснює, як я «дійшла до такого життя»…
Від чого залежить настрій? Від того, з якої ноги встав твій ранок? Від сонця, хмари, туману, вітру, дощу за вікном? Від ранкових (або ще вечірніх) телевізійних новин чи повідомлень в інтернеті? Від погоди в домі й «погоди» у твоєму серці, голові, всьому організмі? Від твоїх успіхів чи невдач, тональності стосунків родинних і спілкування з друзями? Чи від того, як раптом на твоїх очах розпускається квітка на підвіконні?..
Напевно, усі ці запитання – риторичні. Відповідь очевидна. Якщо ти – людина емоційна, чуттєва й небайдужа і за плечима маєш повний наплічник пережитих емоцій, подій, досвіду, забарвлених цілим спектром кольорових відтінків, то таким розмаїтим є і твій настрій. Та й, звісно, у кожного є час тішитися й літати від щастя, а є час сумувати й журитися, є час для усмішок і сміху й час для «очей на мокрому місці». Втім, у цьому житейському сценарії кожен по-своєму грає роль, вибираючи амплуа песиміста чи оптиміста, не даючи своєму настрою вихлюпувати через край.
Можливо, «приборкувати» його, настрій, й допомагають рими, рядки, строфи? Певно, що так. І приходять ці «помічники» до тебе зовсім несподівано. Ось як до мене. Бавилася римуванням майже все своє доросле життя, складаючи нехитрі (але щирі!) привітання друзям, колегам до днів народження, ювілейних дат, весіль їхніх дітей, не сприймаючи всерйоз це своє захоплення. Та раптом – дебют, «Дебют»!.. Несподівано взялася за переклади віршів з російської мови українською. Несподівано стала співавторкою збірки Раїси Рязанової «Отражение/Віддзеркалення». Несподівано долучилася до клубу «Дебют.Читання», що діє в Чернівецькій обласній науковій бібліотеці ім.Михайла Івасюка. Несподівано рими стали проситися на папір. Так і з’явилися мої «заримовані настрої». Несподівано. Хоча хіба цей ланцюжок несподіванок такий уже й несподіваний (перепрошую за тавтологію) ?! Життя саме припідносить нам «хустинку», якою ти обмакнеш росинки поту від праці, витреш сльози радості чи розпачу, яку накладеш пов’язкою на завдану рану…
Так чи інакше, тепер знаю достеменно: дебюти можуть траплятися не тільки в юному віці. Просто варто прислухатися до себе, випустити свій настрій на волю й… осідлати свого Пегаса. Не журналістикою ж єдиною… Без претензій на місце під сонцем на теренах літератури, на почесне звання в красному письменстві залюбки ділюся своїм «заримованим настроєм» з друзями в соцмережі і щиро вдячна кожному, хто бере його собі до душі. Власне, зібрати свої поетичні спроби докупи в одній збірці радили й бажали саме ви, мої сердечні друзі. І наші бажання збіглися. Тож із приємністю наважуюся на ще один свій дебют.
Елегійне
Ця жінка так схожа на мене:
Цей погляд злегка іронічний,
Ці очі темно-зелені,
Ця усмішка – стримано-звична…
Ця жінка так схожа на мене:
В очах чи то сум, чи смішинки,
Життєвий тягар на раменах,
А на лиці – павутинки.
Це – бабине літо чи осінь? –
Німе на устах запитання.
Заплуталось сиве в волоссі –
Пора вже тепер не рання.
Та жінка всміхається радо:
Ця осінь – тепла й вродлива…
На часу значки – нема ради.
Та й з ними будь, жінко, красива!
* * *
Не сумуватиму
Не сумуватиму, що осінь
До мого двору завітала.
І павутинки вплела в коси,
І зморщок ще домалювала.
Я не журитимусь, що літа
Завжди так видається мало,
Що не розквітлу, не зігріту
Ця осінь знов мене застала.
З печаллю не буду дружити,
Душевні шрами загримую.
Святкую кожен день прожитий
І настрій… залюбки римую!
Валентина МАЦЕРУК
