«Якщо ми разом, ми з тобою – критична маса!» – Ігор ГУРЧИК

Із поезій воїна, на якого приходила похоронка; автора виборчого закону, який поховали;  українського винахідника, що створив унікальний прилад для відновлення функцій поранених та діток із ДЦП.

Ігор Гурчик – на захисті Щастя

Про киянина Ігоря Гурчика читачі «Версій» пам’ятають від 2011 року. Тоді  у Чернівецькому видавництві «Прут» вийшла збірка його поезій, яка проклала символічний поетичний зв’язок між Чернівцями й столицею. Упорядницею книжки була чернівчанка Тетяна Стрільчик, а художником, який оформив видання –  Олег Любківський. Книгу презентували у дуже популярній донедавна, але горезвісній тепер «Українській книзі» у Чернівцях.                                                                                                                 

Від липня 2014 до серпня 2015-го Ігор воював у Луганській області у складі другої роти  батальйону «Айдар». Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня з поміткою «посмертно», що в їхній родині вже не вперше. Колись 1943 року на двох братів Гурчиків – батька Ігоря Миколу та його брата Романа – прийшли похоронки. Але Микола повернувся до Київа, а от 19-річний Роман залишився назавжди в Польщі.

За фахом Ігор Гурчик – інженер-електрик, закінчив Київський політехнічний інститут, займається розробкою різноманітних електронних приладів.

 «Виборці досі не впливають напряму на якість і поведінку своїх слуг»

– Ігоре, про багатостраждальний виборчий закон ти писав в «Українській правді» ще  2008 року: «Відкриті списки. Хтось проти?».  І досі ми не маємо необхідного закону про вибори, який дозволив би формувати дійсно демократичну владу. І  досі в Україні послідовно змінюють один одний виборчі закони, які містять у собі не лише прямі порушення Конституції України, але й не відповідають вимогам Венеціанської комісії. Ще перед виборами 2006 року ти  запропонував принципово нову пропорційно-рейтингову систему виборів – «ПРЕС». Ти автор петиції про скасування антиконституційного закону №3700. Нині ж звернувся з листами до Голови Верховної Ради України Разумкова і  Президента України Зеленського. Яка ж сьогодні ситуація з багатостраждальним виборчим законом в Україні?

– Швидше за все, багатостраждальним є український народ, а не закон. Адже ми зробили, здається, все, щоби справедливий закон давно з’явився. Та партія влади робила все, щоби запропонована нами ще 13 років тому система «ПРЕС» не була навіть розглянута ВРУ.

Усі ми знаємо, що про виборчий закон депутати починають згадувати перед черговими виборами і якимсь «дивним чином» раз за разом у них не вистачає часу на впровадження системи виборів з дійсно відкритими партійними списками. І вибори знов і знов відбуваються за застарілими кальками. Може, саме тому Україна й залишається у своєму  хронічно хворому стані,що виборці жодним чином не мають можливості напряму впливати на якість і поведінку своїх слуг.  

Так виглядала афіша презентації першої Ігорової книжки поезій.

Талановиті українські винахідники не потрібні  владі, зате ми потребуємо їх

– Ігорю, у серпні 2014-го тебе поранило на околиці Луганська. Спочатку лікувався у Харкові, далі у Києві. Але ти не любиш пафосних слів ні про героїзм, ні про те, що хтось тепер комусь зобов’язаний, тож не домагаєшся  жодних пільг, а натомість став реалізовувати власний український стартап, оприлюднивши у лютому нинішнього року на ФБ  його короткий опис: це розробка пристрою для реабілітації  як дітей з ДЦП чи з недоліками розумового розвитку, так і військових з наслідками поранень, контузій або дорослих з наслідками  перенесеного інсульту.  У березні в Києві вже бачила єдиний поки примірник експериментального приладу…

– У серпні 2015-го, після отриманого пошкодження лівої ноги, я остаточно повернувся до Києва і почав думати, чим заробляти на життя. І це обов’язково мало бути пов’язаним із моїм інженерним фахом – і допомогою пораненим. Перегорнув безліч книг та журналів у бібліотеці ім. Вернадського  – і врешті-решт виникла ідея приладу, пізніше названого «МІOTRACER». За його допомоги можна відновлювати різні психомоторні функції.

– Уявляю, скільки кіл пекла, себто погоджень і дозволів треба пройти звичайному українському винахіднику, щоби отримати патент… Та один з твоїх уже навіть розміщений на патентному сайті Євросоюзу.

У цих пошуках ти звертався і до окремих  депутатів Верховної ради та інших представників української влади.  Але їх не зацікавив український варіант, бо, мовляв, прилади такого кшталту виготовляють в Ізраїлі, Китаї, Росії, США. В тебе ж вийшов принципово новий і універсальний прилад!

– Це абсолютно типова ситуація, коли влада не зацікавлена у підтримці нового. І так буває не тільки в Україні. Навіть Наполеон не сприйняв пропозицію Фултона, який запропонував Франції розроблений ним пароплав. А чого можна чекати від наших чиновників?! 

Захисник України створює не копії, а нові технології

– На твоїй сторінці у ФБ у жовтні з’явилося повідомлення про завершення виготовлення  унікального приладу  «МIOТRACER»,  призначеного як для початкового розвитку психомоторних функцій дітей, починаючи вже з 8-місячного віку, так і для використання дітьми та дорослими, у яких або від народження, або через хвороби, травми чи поранення психомоторні функції порушені.  На каналі Ютуб  ти виклав  уроки використання цього приладу. А що означає назва «МIOТRACER»?

– Назва має відображувати призначення приладу, а його головна функція – забезпечення таких вправ, під час яких уражена чи недорозвинена нервово-м’язова система людини змушена працювати та виконувати необхідні тренувальні вправи, рухаючись уздовж спеціальних треків(просторових траєкторій). Грецькою «міо» значить «м’яз», але записана українською, а «тrace» це вже від англійського «слід», або «креслити», тобто пристрій допомагає м’язам правильно рухатися вздовж тренувальних трас.  

Мікропроцесор, який керує роботою приладу,  дозволяє реалізувати не тільки максимально просте, зрозуміле і зручне управління ним, але й безліч різноманітних тренувальних сценаріїв.

Та є ще один, дуже важливий, позитивний момент. Це відсутність у цьому пристрої  джерел електромагнітних коливань, наприклад, таких як монітори, або модулі зв’язку типу Wi-Fi або GSM, які  використовуються у комп’ютерах чи мобільних гаджетах і становлять небезпеку для маленьких дітей. 

– Чи використовується зараз цей унікальний прилад – «МIOТRACER-03»? Ти передав його лікарні? Розкажи трохи про «МIOТRACER-01» та «МIOТRACER-02».

– Завданням проекту було створення саме нової технології (бо який сенс у копіюванні вже існуючих приладів та технологій?), яка допомагала би відновлювати, розвивати, або тренувати психомоторні функції людини, але орієнтована була би перш за все на маленьких дітей. Тобто прилад мав сприйматися як іграшка, ще й іграшка безпечна. Відтак, у ньому не використовуються небезпечні для дітей технології, які можуть зашкодити дитині, а все, чого торкається дитина, виконане у вигляді іграшкових фігурок.  

«MIOTRACER-01» – це комплекс, розрахований на роботу з найбільш тяжкими пацієнтами, які не можуть навіть стиснути пальці чи взяти щось до рук, а от  «MIOTRACER-03» – це варіант діток, здатних тримати в руці невеличку іграшку.

Відеоуроки лікування за допомоги «МIOТRACER» викладені в Ютубі.

Ентузіазм помножений на підтримку простих українців

– Впровадження приладу «МIOТRACER» відбулося тільки завдяки  твоєму ентузіазму, Ігорю – як у нас найчастіше буває, «голому» ентузіазмові: всупереч логіці, всупереч мовчазній реакції міністерств і відомств, які мали би просувати цей винахід. Та мрії збуваються, якщо вони спрямовані на добрі справи! 

Свого часу ми мріяли про другу книгу твоїх поезій. Принаймні, ми збираємо твої вірші, які ти публікуєш на ФБ. Але були Майдани, війна… Здавалося б, що поезія не на часі. Та не полишаю думки, що  нова книга поезій буде-таки презентована… Мріяти ж не забороняється?! 

– Повір, я не витрачав забагато часу на владні офіси. І не тільки тому, що усвідомлював марність затії. Все сталося завдяки тому, що нашому стовідсотково українському стартапу допомогли звичайні українці, які після мого звернення на Фейсбуці надіслали необхідні для виготовлення найважливіших вузлів приладу кошти. А щодо віршів, то, як на мене, під час війни вони не настільки й важливі…  

– І все ж заперечу: якщо вірші народжуються, значить вони потрібні…  І завершу розмову твоїм поетичним словом: «Якщо ми разом, ми з тобою – критична маса!».

Удачі тобі, Ігорю!

 Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», фото автора