Жителі одного з обстріляних будинків авдіївської так званої «промки» свого часу заявили: це наш дім, ми нікуди звідси не підемо, хоч тягніть нас звідси. І відчайдухи таки оселились у крайній частині багатоповерхівки, яка вціліла.
Що могла зробити місцева адміністрація в тій ситуації в межах своїх компетенцій? Хіба що звільнити їх від сплати комунальних послуг, і то – за винятком електроенергії.
Так, для гостей Сходу України такі ситуації – емоційний шок. Як і несподіваний висновок про те, що російська агресія виявилася для українських громадян певною мірою навіть… позитивною: пробудивши в людях здатність до об’єднання, відновивши їх самоідентифікацію зі своєю місцевою спільнотою та врешті – вміння співпереживати зовсім, на перший погляд, чужим людям.
А для місцевих – це утвердження мирного життя, повернення до того, як було «до», рубцювання ран на зболеному тілі Донеччини і Луганщини. У цьому переконалися журналісти, які на початку жовтня відвідали низку східних міст в рамках Програми ООН із відновлення та розбудови миру. Ми бачили, як влада і мешканці не на словах, а в реальності важко, але відчайдушно спільно оговтуються від війни.
«Промка» – це місце увіковічнення пам’яті наших загиблих воїнів. Саме тут, до речі й поставлено пам’ятку Андрію Олександровичу Кизилу та іншим нашим загиблим українським воїнам-героям, що віддали своє життя за незалежність України.
Покручене залізо не дає навіть уявити, які шанси вижити має людина, серед тої м’ясорубки. А над нею здіймаються в небо понівечені стяги. Тут же бліндаж, в котрий можна зайти, щоб відчути атмосферу побуту наших хлопців-воїнів.
Тенденція до повернення
Сухі цифри, наведені журналістам заступником керівника військово-цивільної адміністрації міста Авдіївки Романом ШАХОВИМ, зовсім не є відстороненими. Якраз навпаки, вони обнадійливі, і за ними можна розгледіти тенденції. Адже попри пошкодження інфраструктури – чимало відновлено.
Від 2014 року в Авдіївці з близько 5 тис. приватних житлових будинків було пошкоджено 1200, із 155 багатоповерхових будівель – 111. Майже кожна авдіївська школа отримала різного роду ушкодження, і йдеться про саме прямі влучання, а не локальні – вибиті шибки абощо.
Наразі відновлено, за рахунок різних джерел, 101 будинок зі 111 багатоповерхівок і понад одну тисячу будинків приватного сектору. Лише за 2017 рік за рахунок обласного матеріального резерву і за участю підрозділів ДСНС розпочали відновлення саме приватних будинків – так були реконструйовані близько 650 будинків. І навіть при тому, що не йдеться про 100-відсоткову якість виконання робіт (адже більшість відновлювачів зовсім не були будівельниками), та на перший план стає саме колосальний ефект від єднання людей та вміння їх співпереживати один одному, проявлений у кризовій ситуації потенціал до об’єднання. Найголовніше – що люди відчули: на них звернули увагу, їм допомагають та є ті, хто небайдужі до них. Тому тепер, після того як населення Авдіївки зменшилося від 35200 осіб до початку бойових дій – до приблизно 23-25 тис. зараз, уже спостерігається тенденція до подальшого повернення місцевих до рідного міста.
Відчуття дому
І є до чого повертатися. Тут не лише є дах над головою, їжа і тепло. Тут є культурне життя, соціум, спілкування… В місті працюють понад 15 дієвих громадських організацій. 2017-го до Авдіївки вперше приїхала програма «Будуємо Україну разом» (БУР) і відбудувала 2 об’єкти. Минулоріч за підтримки міністерства культури, благодійного фонду Сергія Жадана, грантів USAID, військово-цивільної адміністрації проводився мистецький фестиваль «Авдіївка-FM». Також паралельно почався й розвиток театрального напрямку, запрошувалися режисери з різних міст. І якщо будь-який пересічний мешканець Авдіївки хотів стати частиною серця фестивалю, то організатори вивішували в інтернеті анкету для волонтерів. На «Авдіївку-FM» реєструвались і люди з інших міст, щоб поволонтерити на фестивалі.
До місцевих активностей залучають і дітей. Розвивається тут і Нова Українська Школа, а на підтримку програми «Інтелект України», де НУШ та вказана програма – по суті нерозривно пов’язані гілки одного дерева, свого часу батьки навіть збирали підписи – щоб її не «закрили». Дружина мураліста Олександра Брітцева – Нелі Кірман почала займатися з дітьми цікавою новітньою технікою малювання аквареллю з сіллю. На низку майстер-класів, фото-лабораторій та фотошкіл діти приходять з 11-12 років. Вважається, що це оптимальний вік для запису на майстер-клас, але у освітніх проектів немає аж такого жорсткого вікового порогу, радше все залежить від індивідуальних здібностей та задатків кожної дитини.
Серед позитивних практик – програма соціально-економічного партнерства між Авдіївським коксохімічним заводом та військово-цивільною адміністрацією. Наразі уже реалізуються проекти зі створення молодіжного центру – майданчика культурно-просвітницького простору, розвивається дитяча спортивна школа, де багато дітей знаходять собі активність до душі. У планах – прикладні гуртки з хімії для дітей, гарна бібліотека.
В Авдіївці є навіть відома туристична родзинка – мурал австралійського художника Гвідо Ван Хелтена, на якому митець зобразив обличчя місцевої вчительки української мови та літератури.
Медики працюють пліч-о-пліч – цивільні і військові
Медична інфраструктура міста є, хоча з деякими спеціалістами таки сутужно. Абсолютно усі відділення місцевої лікарні (як-от терапевтичне чи пологове) й далі функціонують у звичному режимі. А от інфекційного наразі немає. Оскільки через напружену ситуацію в місті в людей почастішали інфаркти та інсульти, адміністрація прийняла рішення про своєрідну «заміну» приміщень колишнього інфекційного та трансформацію його у теперішнє неврологічне відділення. Не має лікарня зараз і власного лікаря-окуліста. Натомість у питанні допомоги військовим, на щастя, цивільні та військові медики працюють пліч-о-пліч.
Уляна Романюк, спеціально для «Версій»
Фото Сашка Сімоненка
