«Ми не повинні воювати з природою, бо це війна із собою»
З невідомих причин «традиційним» у нас прийнято називати спосіб землеробства, яким займаємося упродовж останніх двох століть: щорічну оранку, безкінечне копання, сапання і хімічну боротьбу з бур’янами та шкідниками – вперту й безрезультатну. Тим часом те, що розвивалося протягом шести попередніх тисячоліть, видають за оригінальну новинку – мабуть, через здатність людської пам’яті швидко забувати.
Інженер-будівельник із Кіцманя Орест КЛАЙНИК, який зацікавився органічним землеробством з подачі брата-дачника, швидко захопився вирощуванням сільгосппродукції без надмірного застосування ручної праці та без використання отрутохімікатів. І тепер не лише сам отримує задоволення від процесу і від результату свого городництва, а й навчає цього інших.
Стереотипи швидко створюються, та довго руйнуються
«Називатися «гомо сапієнсом» (людиною розумною) людина наразі не має права, – вважає Орест Клайник. – Бог створив світ і лишився задоволений. А ми своїми спробами вдосконалити природу нахабно ревізуємо Бога». Важко з цим не погодитися, міркуючи логічно. Старше покоління добре пам’ятає бум навколо «підкорення цілини» – грандіозного радянського проекту з освоєння земель Казахстану. Доконаним фактом є і небувалі врожаї у перші роки після початку господарського використання цих земель. Тільки де ж ті врожаї зараз?
Пояснення просте. Родючими цілинні землі були доти, доки у їхній життєворот не втрутилася людина. Кожна оранка руйнувала природний стан речей, обіг речовин і зростання рослин на тих землях, що, зрештою, призвело до їхнього збідніння і виснаження і пилових бур. Тепер про врожаї не йдеться. Так само й ми нищимо наші поля і городи.
Орест Оттович розшукав однодумців на рідній Буковині, з’ясував, що в Чернівцях працює Клуб органічного землеробства, почав з ним співпрацювати, а згодом громадська організація «Справа Кольпінга», до якої належить Орест Оттович, підтримала його інтерес і запровадила освітній проект «Мотивація членів сільських «Родин Кольпінга» у вирощенні городніх культур за агротехнікою природнього землеробства». Адже, окрім цікавості, це заняття може приносити ще й дохід: не секрет, що єдиним джерелом доходів для сільського населення часто залишається власний город.
Як не дивно, проект більше зацікавив міських жителів і дачників. Вони обмежені в часі для догляду своїх ділянок, але намагаються отримати якнайбільше найкориснішого з власних клаптиків землі. Селяни і далі працюють так, як звикли, бо ж «Що сусіди скажуть». Серед проблем переходу до органічного землеробства – соціально-психологічні (зокрема, недостатній рівень обізнаності населення), хоча їх уже поступово долають, і фінансово-економічні – це питання має відстояти держава (Закон України «Про органічне виробництво» прийнятий 2011 року, але так і не підписаний президентом…) У цивілізованих країнах існують дотації фермерам. Оскільки в них інша проблема – перевиробництво, то держава дає дотацію й на те, щоб уникнути цього і щоби земля відпочила.
Стереотипи важко ламати… Сам Орест Оттович лише посміюється й мотивує сусідів власним прикладом.
«Ціле літо ходжу по доріжці і милуюся городом»
Саме так описує тепер Орест Клайник своє городництво, яке до 2012-го виглядало зовсім інакше: «Раніше ми ціле літо гарували, а восени йшли на оптовий базар, купували всі продукти, які погано виросли вдома, і консервували на зиму куплене». Тепер на його 6 сотках, де ще й розташовані хата, гараж, літня кухня, стодола, майстерня і курятник, росте все в достатній кількості для того, аби прогодувати родину.
Для початку вони з дружиною облаштували грядки – ширина їх 1 м, а довжина може бути яка завгодно. Розташували їх з півночі на південь. Грядки відділяють від доріжок бордюрчиками (з бляхи, бетону, черепиці – чого завгодно) і на саму грядку не стають ногами, не затоптують. Ходять доріжками. Земля на грядках грудками – це нормально, її не треба розбивати і подрібнювати. Восени засівають грядку, наприклад, гірчицею, яка сходить на третій день. Перед випаданням снігу її скошують і залишають перегнивати. Це органіка. А корінці залишають у землі: через них відбувається так званий «автоматичний полив». Облаштували компостні ями, до яких викидають усе листя, скошені деінде бур’яни, гілочки від чищення винограду чи троянд, лушпиння від овочів… Додають мікробіологічні препарати, а гумус утворюється уже сам. Утворений продукт перегнивання – компост – вносять на грядки. Дотримуються земледогоджальної технології. Стежки між грядками теж встеляють скошеною травою (мульчею). До кожної лунки при посадці картоплі додають, наприклад, жменю лушпиння від цибулі, або шкаралупу від яйця. Жодної хімії! Адже отрутохімікати, створені для боротьби з шкідником, діють рік-два, і шкідники адаптуються. А люди – ні. З року в рік створюють все сильніші препарати, і все більша шкода від них для людського організму.
«Ми не повинні воювати з природою, бо це війна з самими собою. Маємо йти з нею в одному ритмі, – переконаний пан Клайник. – Хімізація сільського господарства почалася у США, але вони вже давно від неї відійшли. Найдорожчі продукти – вирощені без «хімії». Органічного ж землеробства дотримуються саме ті країни, які бідні на землі. Тому вони ці землі шанують».
Дотримуються послідовники органічного землеробства і графіку сівозміни. «Якщо сіяти одне і те ж, рослини вибиратимуть з грунту одні і ті ж речовини», – пояснює Орест Оттович. Має спеціальну таблицю «Добрий попередник», у якій розписано, яку культуру після якої найкраще висаджувати. Практикують сумісні посадки – розташування на одній грядці різних культур, шкідники яких не терплять сусідства одне одного і взаємно знищуються (наприклад, морква і цибуля). Висаджують сидерати — рослини, які тимчасово вирощують на вільних ділянках ґрунту для поліпшення його структури.
«Органічне землеробство – це система, технологія, – наголошує Орест Оттович. – Тут задіяні багато факторів, які пов’язані між собою. І якщо застосовувати окремі, висмикнуті з системи факти, – не буде результату».
Його результат – полуниці, що родять тричі на рік, 120 стебел помідорів із рясними соковитими плодами на двох квадратних метрах, яскравий квітник пані Ніни Клайник від ранньої весни до пізньої осені, і вся-вся городина, за якою тепер родина Клайників уже не ходить на ринок. «На відміну від того, що було раніше – ціле літо з сапою, не розгинаючи спини – тепер ми практично лише ходимо поміж грядками і милуємося на них», – сміється пані Ніна.
Повернути українців зі світів додому
Несподівано, але метою органічного землеробства є не лише зайняти дозвілля людей і забезпечити свіжою продукцією їхні родини. Цей «нерозкручений» і не підтриманий наразі державою пласт діяльності може вплинути на життя українців значно потужніше! «Виїзд наших людей за кордон у пошуках роботи спричинило соціальне сирітство, – нагадує пан Клайник. – Якби люди мали роботу вдома, проблему подолали б. Органічне землеробство може стати успішним бізнесом!»
І це не мрії, а реальність. У віддаленій перспективі, якби члени «Родини Кольпінга» почали запроваджувати на своїх ділянках органічне землеробство, то могли б не лише самі харчуватися власною продукцією, а й зробити її товаром. За достатньої кількості товару (а урожайність тут висока за малих зусиль), громадська організація зайнялася б реалізацією, створивши для цього артілі, які шукали б покупця. Найбільшим попитом екологічно чистий товар користується на Заході. Пробитися туди непросто. Продукція, яку купують за кордоном, мусить пройти сертифікацію за західними стандартами. Її вартість – від 6 до 15 тис. грн., чого не може собі дозволити окремий виробник. Об’єднання ж громадян, яке входить до міжнародної організації, могло би просувати цю продукцію, бути агентом своїх виробників. Але поки дійде до цього, Орест Оттович разом з однодумцями створюють на власному прикладі моделі, які згодом екстраполюють на суспільство. Найвищого врожаю не можна досягати будь-якою ціною! Завдання органічного землеробства – виростити з найменшими затратами, не нанести шкоди довкіллю та ще й зберегти родючість грунтів. Практичні рекомендації, як це зробити, читайте в наступних числах «Версій».
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
