Щороку традиційно влітку до України – і зокрема, до Чернівців – приїжджають гості з Канади – і не лише з туристичною метою, а й для того, аби вдихнути на повні груди повітря своєї батьківщини. Адже це особливі гості – канадці українського походження. Минулого року світ відзначив 125 років від часу поселення українців у Канаді. Фактично, українці будували Канаду – але ніколи не забували про Україну. Вони берегли українські пісні, українську церкву, український танець… І приїздили сюди за натхненням і за відчуттям родини.
Цього разу група канадців українського походження, які представляли різні міста (Едмонтон, Гранд-Прері, Саскатун, Калгарі…) і різні танцювальні колективи, приїхала в Чернівці для майстер-класів і обміну досвідом з учасниками Заслуженого академічного буковинського ансамблю пісні і танцю. Хтось із них займається танцями професійно (як Шейн чи Келлі, яка вивчає балет), а для когось, як для Люби, це – друга робота, окрім основної. Та для всіх це пристрасть і захоплення.
З натхненними канадцями зустрілися після їхніх занять у сусідній від філармонії кав’ярні – вони ще були під враженням від тренування і жартували, що танцювали з буковинцями так, наче знайомі з ними сто років. «Навіть не 100, а 125», – уточнив з усмішкою Вінцент, інструктор з хореографії, нагадуючи про тривалість періоду, який пов’язує українців і Канаду.
«Буковинські танцюристи дуже доброзичливі і терплячі, у всьому допомагають, радять, привітні, – кажуть канадці. – Ми одразу порозумілися через «міжнародну мову» – мову танцю, тож спілкуватися було легко».
Люба уже втретє в Чернівцях. Вдома вона викладає англійську для «нових канадийців» – вихідців з інших країн, які обрали Канаду для подальшого життя. «Це наша пристрасть, а не тільки туристична подорож, – каже дівчина. – У Канаді ми можемо танцювати в залі, але то не такий зал, як тут. Тут усе інше – костюми, музика, рухи – тут дух, аромат Буковини. І інший стиль життя, інша енергія». Вони порівнюють Чернівці з містами, в яких самі мешкають. Наприклад, кажуть, що Саскатун (до речі, місто-побратим Чернівців) за населенням майже такий, як і столиця Буковини, але більш «розкиданий» територіально. Відзначають, що канадійці простіші в підборі одягу. Захоплюються нашою архітектурою, «вулицею без машин» і тим, що «дівчата дуже гарно виглядають».
Група канадських танцівників разом проводить свою відпустку у своєрідній етнографічній експедиції – побували в Румунії, зупинилися в Чернівцях, а далі попрямували в Карпати – в Ужгород, Криворівню, Верховину… І навіть між румунським і українським стилем буковинського танцю побачили різницю. «В Румунії дівчата трохи на задньому плані. А в Чернівцях задіяні в танці нарівні з чоловіками. Дівчата тут і сильніші, і жіночніші водночас, – кажуть канадийки і додають, сміючись: «А хлопці завжди перепрошують за будь-який невдалий рух, що доставив незручність».
Головний балетмейстер Буковинського ансамблю, Заслужений артист України Леонід Сидорчук задоволений дорослими «учнями»: «Розпочинаємо тренування з класичного тренажу – підготовки тіла до репетиції. А далі показуємо комбінації, розбираємо їх на рухи. Отримав від гостей великий заряд енергії: вони все вивчають з азартом, цікавістю, і цього запалу в них ще треба повчитися. З задоволенням дивлюся програми, які привозять канадські колективи – вони бачать усе по-своєму, там уже є певний «заокеанський наліт». Але все одно це «однокорінні» танці».
Окрім практичних занять, канадці мають і чудову програму інших способів навчання: перегляд тренувань інших колективів – в том числі, і дитячих (адже канадські інструктори займаються як з дорослими, так і з дітьми), зокрема, побували на репетиції дитячого колективу «Нео-Галактика» Неоніли Галак. А ще відвідали місцини, звідки вони походять, адже є нащадками буковинців і галичан у другому-четвертому поколінні: Алекс поїхала в село своїх предків – Витилівку Кіцманського району, Шейн має коріння в с. Брідок, Вінсент – родом зі Снятина.
Різні шляхи, якими їхні предки дісталися Канади. І різні шляхи, якими ці сучасні канадські українці прийшли до танцю. «Але – коли тобі цікаво, є здібності і маєш кому помогти – стаєш учителем, інструктором з танців. Ми, як нащадки українців, шукаємо зв’язків. Це шлях відчути себе українцем: танці, спів, їжа, церква. Тому ми тут», – зізнаються канадські гості.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
