Однією з ознак початку «передвиборної шарпанини» користувачі соцмереж називають те, що «в друзі косяком починають іти пропозиції від «авторів цифрового контенту» без жодного допису або з закритим профілем».

Але є ще й реальніші свідчення ймовірності майбутніх перегонів. Наприклад, Центральна виборча комісія відновила доступ на офіційному вебсайті до інформаційних ресурсів про попередні загальнонаціональні й місцеві вибори в Україні.

Інформаційні ресурси ЦВК, які були тимчасово закриті в лютому 2022-го задля захисту цілісності бази даних й забезпечення захисту персональних даних після початку повномасштабного вторгнення рф на наші території у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, наразі відкрили.

Інформаційна система Комісії зберігає відомості про результати минулих виборів, зокрема, про обраних народних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, про членів територіальних виборчих комісій. Допуск до них був обмежений, щоб не дістався рф, яка проводила псевдореферендуми, складала певні списки активістів, працівників органів державної влади й місцевого самоврядування..

Упродовж 2022–2024 років Комісія вжила необхідних технологічних та організаційних заходів, спрямованих на відновлення функціонування Держреєстру виборців та посилення захисту офіційного вебсайту Комісії.

Звісно, заступник голови ЦВК Сергій Дубовик наголосив, що відкриття ресурсів ЦВК – це  «планові заходи», «не пов’язані з будь-якою виборчою кампанією».

Але «коли зорі запалюють – значить, це комусь потрібно», казав класик. Тож виборів, які вигідні комусь і в Україні, буцімто хочуть і в наших стратегічних партнерів – США. Принаймні, спецпредставник американського президента Дональда Трампа з питань України та Росії Кіт Келлог в інтерв’ю агентству Reuters заявив, що «за умови досягнення угоди про припинення вогню з Росією «найближчими місяцями», Сполучені Штати хочуть, щоб Україна провела президентські і парламентські вибори до кінця року».

Чи потрібні вони, чи реальне їх проведення і як до цієї ідеї ставляться політики?

В ексклюзивному коментарі для Версій перша заступниця Голови Виконавчого секретаріату ВО «Батьківщина» та керівниця департаменту партійної та кадрової роботи Олена Шустік повідомила:

«В умовах воєнного стану Конституція та профільне законодавство забороняють проведення будь-яких виборів. Натомість Виборчий кодекс у ст. 20 передбачає, що рішення щодо призначення виборів, виборчий процес яких не розпочався у зв’язку з введенням воєнного стану, оголошується не пізніше місяця з дня його припинення або скасування. Такі законодавчі реалії”.

Водночас пані Шустік зазначила: “Партія «Батьківщина» живе і працює. На людей та для людей. І повірте, що «Батьківщина», як єдина партія, яка все своє 25-річне політичне життя має фракцію у Верховній Раді, буде готова до проведення виборів, коли б вони не відбулись».

Також народна депутатка України V та VI скликань наголосила, що Виборчий кодекс, який передбачає пропорційну систему виборів з відкритими списками і гарантує гендерний баланс, набрав чинності 1 січня 2020 року. Відповідно Президентські та Парламентські повоєнні (перші) вибори пройдуть по ньому вперше.

***

Останні дні видалися насиченими на політичні події світового масштабу: розмова Трампа з путіним і Зеленським, гучні заяви українського президента, санкції проти лідера опзиції Петра Порошенка і чергова хвиля розмов про припинення вогню в Україні найближчим часом і проведення парламентських та президентських виборів, підготовка яких нібито уже повним ходом іде на місцях. Редакція Parlament.ua дізнавалася, що із цих заяв може бути правдою, і чи дійсно провладна партія, опозиція і місцеві політичні сили готуються до виборів.

Політолог: «У сьогоднішніх умовах проблема виборів набирає драматичного значення»

Доктор політичних наук, професор, зав. кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Андрій КРУГЛАШОВ нагадує, що про вибори в Україні всі згадали не сьогодні. І про висловлену у довоєнний період довіру до політиків у суспільства таки варто вже перепитати – надто багато відтоді змінилося. Та питання в іншому: чи зможемо ми забезпечити належні умови для цих виборів і відповідно – зберегти обраний нами демократичний шлях розвитку?

«Тема виборів, очевидно, виникає не випадково. Тому що останні вибори в Україні як президентські, так і парламентські мали місце ще 2019 року, а місцеві – 2020-го. І ясна річ, що українське суспільство, а тим більше – політична еліта, українська політична система – вони, особливо внаслідок тих травм, втрат і тиску, яких ми зазнаємо від повномасштабного вторгнення рф на нашу територію і окупації чималої частини наших земель – вимагають певних нових форматів діяльності. Зокрема нашої влади як у центрі, так і на місцях, – погоджується науковець. – Але чому ця тематика піднялася саме тепер?

Звичайно, не хочеться вдаватись до конспірології, але е питання активно просуває Вашингтон, і саме з боку нової команди президента Трампа-2 лунають заклики, що такі вбори можна проводити і під час війни.

Насправді це не так просто, і не тільки з технічного та організаційного погляду. Тому що в нас близько 10 млн людей перебувають за кордоном; є велика кількість внутрішньо переміщених осіб; тривають бойові дії, і умови того перемир’я чи миру, які нам пропонує цей діалог путіна і Трампа за чи над нашою головою – вони викликають чимале занепокоєння, щонайменше.

Тому з одного боку дуже важливо і справді потрібно оновити нашу політичну еліту, перевірити підтримку з боку суспільства і політичним силам, і лідерам, і змінити формат дій влади – все це досить важливо для того, щоб Україна залишалася на шляху збереження і розвитку як демократичної держави.

З іншого боку, проблеми, які виникають з відсутністю належних умов для проведення виборів, теж є насправді об’ємними і складними.

Хоча варто сказати, що тема виборів в українському суспільстві і серед українських політичних еліт починається не від заяв Трампа чи Келлога, вона почала звучати набагато раніше, і їх призована підготовка почалася давно, а зараз перейшла в нову фазу. Певною несподіванкою стало рішення РНБО про те, що в санкційний список потрапив уже і експрезидент України Петро Порошенко – лідер «Європейської солідарності». Тож тематика виборів уже, очевидно, серйозно сприйнята чинним керівництвом нашої держави і відповідно вони починають діяти якщо не на випередження, то принаймні намагаються створити умови, щоб ситуація залишалася під їх переважним контролем.

Вочевидь, у таких умовах геополітичної невизначеності і великих ризиків, які постають перед Україною, насамперед в контексті можливого прямого діалогу «Вашингтон – москва» без належної участі України, або й замість України, при явній небезпеці відсування наших європейських партнерів або при не зовсім зрозумілому форматі їх участі у цьому процесі, проблема виборів набуває такого, я би сказав, драматичного значення.

Отже, сьогодні ще рано говорити, коли ці вибори можуть відбутися та в якому саме форматі. Єдине, що можемо констатувати – що ця проблема вже потрапила до порядку денного, і не тільки нашої держави, а й наших партнерів-союзників, та й ворогів також . Вже чуємо наратив про «мирний договір з росією» (очевидно, що на її умовах), що його має підписувати нова українська влада і новий український президент. Тому поява такого синхрону між москвою і Вашингтоном щонайменше насторожує.

А з іншого боку наш демократичний процес зупинився в точці замерзання, у нас виникло багато викликів щодо реальних питань національної,  суспільної й державної консолідації, і у нас справді багато є питань до багатьох із наших політиків.

Ясна річ, що такий демократичний засіб впливу на владу як вибори, замінити нічим – за умови, звісно, жорсткого дотримання всіх демократичних процедур. Та під час ведення  активних бойових дій і при невизначеності нашої безпекової ситуації дуже важко сподіватися, що ці вибори будуть для України, по-перше, більш-менш спокійними, а по-друге, рятівними. Але – побачимо. Ситуація розвивається надзвичайно динамічно, і саме головне в ній – розуміння одного: що ключовим чинником нашого збереження і розвитку як держави та суспільства виступає розуміння необхідності опори на свої власні сили. Це підтримка боєздатності наших Збройних Сил України, дотримання норм закону і Конституції, і розуміння того, що ніхто із політиків не приходить у владу навічно чи навіть обов’язково до кінця свого життя.

Сподіваюсь, що спільними зусиллями такий підхід переможе. Але, на жаль, ми опинилися у більш ніж складній ситуації і з російсько-українською війною, і з колізіями перемовного процесу і, звичайно, з перспективами та ціною збереження і розвитку нашої держави саме як демократичної і європейської».

Нардеп від провладної партії: «Актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде».

Так виглядає, що  хвилі «передвиборчої бурі» виглядають штормовими тільки здалеку. Вирування пристрастей у парламенті до регіонів докочуються, але на місцях стихають. Особливої активності ні біля партійних офісів, ні на сторінках у їхніх соцмережах не спостерігається. Народний депутат від партії влади «Слуга народу» Георгій Мазурашу так і зауважує – що «не в курсі про щось таке, що сприймав би як ознаку початку підготовки до майбутніх виборів».

«З одного боку, класично вважається, що до наступних виборів починають готуватися на другий день після попередніх, – усміхається Мазурашу. –  Але в наших умовах, думаю, готуватися до виборів, перейматися цим питанням, можливо, навіть аморально.

Я не в курсі. Можливо, дотичні до партійних осередків можуть знати більше. Я не бачу нічого особливого, що могло би свідчити про підготовку не в сенсі «постійного процесу», який мав би стартувати на другий день після попередніх виборів. Хіба сприймати за ознаку запровадження санкцій проти Петра Олексійовича? :) Так це ж по ідеї лише додасть йому в рейтингу :) Чи, може, це його хочуть підтягнути під «повторимо»?:) А щодо США… Ну, знову ж таки, це стратегічний партнер України, можуть висловлювати побажання. Але ми ж не штат США – це наші внутрішні справи. Особисто я теж хотів би, щоби вибори відбулись якомога швидше, бо це означало би, що закінчилась війна, або мінімум активна фаза, і зʼявились безпекові та інші умови для проведення виборів. Але… Тепер актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде…»

Опозиція: «Запиту на вибори немає!»

Заступник голови Чернівецької обласної ради, керівник Чернівецької територіальної організації політично партії «Європейська солідарність» Михайло ПАВЛЮК переконаний, що питання про ймовірність виборів в Україні може поставати тоді, коли для цього будуть передумови і запит суспільства. Ні того, ні іншого він наразі не спостерігає.

«Як представник команди партії «Європейська солідарність», послідовно вважаю, що сьогодні вибори в Україні – це підрив державності і загроза існуванню державної єдності.

У нас воєнний стан, воєнна агресія росії триває – і є безліч проблем, які з цього випливають.  Зокрема, відсутність організаційної спроможності провести вибори. Адже у волевиявленні не зможуть взяти участь усі громадяни – особливо неприйнятна така ситуація стосовно тих, які віддають за Україну своє життя і здоров’я.

Беручи участь у виборчих процесах від 2006 року, добре знаю, які величезні кошти необхідні для організації виборів – для роботи на дільницях, для  спостереження, підрахунку… Цілком очевидно, що зараз для проведення виборів немає коштів, тому зовсім не розумію позиції деяких колег, які закликають «давайте проведемо – а гроші знайдуться»…

А найголовніше – чи є на це запит суспільства. Насправді люди найбільше хочуть насамперед припинення агресії, повернення додому бійців і відбудови країни. А також боротьби з корупцією, адкватних тарифів і зарплат тощо. І серед цих побажань бажання виборів немає!

А щодо того, як ми «готуємося до виборів» – наша команда зосереджена на допомозі ЗСУ, на волонтерстві. Найкраща підготовка до виборів – це реальна підтримка обороноздатності країни. Адже більше 3,5 тис. наших однопартійців служать, більше сотні загинули, і підтримки потребують їхні родини. Це нас поєднує з суспільством – побитим, але не здоланим».

Місцева партія: «Вибори у воєнний період – це недоречно, неправильно і непотрібно».

Голова місцевої партії «Єдина Альтернатива», депутат Чернівецької облради Володимир МОРОЗ також дотримується того, що війна і вибори несумісні: «На мій погляд, у воєнний період вибори – це недоречно, неправильно і непотрібно. Та й Конституція забороняє. І прецедентів проведення виборів у воюючій країні немає – приклад Америки зовсім сюди не пасує, адже Друга світова війна, під час якої проходили президентські вибори в Штатах, не велася на території США. Тож ми, «Єдина Альтернатива, до виборів не готуємося».

Місцевий тервиборчком: «Організаційно проведення виборів в принципі можливе»

Голова Чернівецького обласного тервиборчкому Микола КАСПРУК, навпаки, вважає можливість проведення виборів цілком імовірними. Хоча наразі жодних вказівок від ЦВК про підготовку до виборів не надходило.

«Важко щось на цю тему сказати, адже багато чуток ходить. Судячи з активності в соцмережах – щось назріває. Бо хоч ніхто нічого ще не заявив – а потенційних кандидатів уже старанно критикують, та й просто так ніхто би не витрачав кошти на медіа і на борди. І  Але так, щоб безпосередня підготовка розпочалася – то окрім того, що ЦВК відкрив реєстр, нічого немає.

Тобто маємо зараз тільки такі «симптоми підготовки» до виборів, а офіційно ніхто нічого не буде говорити, доки не буде прийняте рішення на вищому політичному рівні.

Організаційно проведення виборів в принципі можливе. Звісно, буде трохи складно. Та у війську це навіть простіше організувати, ніж за кордоном. Є визначена концентрація військових у визначених місцях – тож можна організувати і провести голосування.

А от за кордоном, де «нашого цвіту по всьому світу»… Раніше зазвичай була визначена дільниця десь у посольстві. Зараз же таких дільниць треба на кожну країну хоча би по сотні. Бо чисто фізично виборці не встигнуть проголосувати навіть на 10 дільницях. А в країнах, де наших громадян зараз дуже багато (у тій же Польщі) – то ледь не в кожному місті рівня нашого обласного центру треба створювати по десятку виборчих дільниць…

Та якщо на це буде політична воля – то це цілком можна реалізувати.

Через Дію – думаю, що це нереально. Навіть на прикладі виплати тисячі гривень «є-підтримки» населенню бачимо, далеко не всі цією можливістю скористалися, не реєструвалися… У публічному просторі фігурувала цифра порядка 19 млн, які взяли по цій тисячі, з урахуванням того, що майже половина від них – це діти.

Тож якби навіть хтось хотів запустити електронний механізм – це отримає багато критики, оскільки це найлегший спосіб сфальсифікувати вибори. Навіть під час голосування на дому складніше щось підтасувати, адже до виборця йдуть кілька членів комісії, спостерігачі… А запропонувати «допомогу» людині, не надто «підкованій» в електронному голосуванні, значно простіше. І проголосувати замість неї…

Солдат ЗСУ: «Тут в окопах усіх бісить, що в тилу ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини…»

Політологічний погляд кандидата політичних наук Андрія ГЕВЮКА на вибори нині корелюється його побратимами – Андрій нині солдат ЗСУ.

«В нас останні дні ведуться розмови що на Пасху буде перемир’я. Тут думки про це розділилися більшість хоче додому бо втомлені і виснажені, але не хочуть такого перемир’я, без збереження територій. Тобто є чіткий запит на справедливість.

Солдатів тут в окопах бісить, що в тилу люди в їх містах і селах ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини… Тут тригером є будь-які розваги, якими хваляться їх односельчани чи містяни – дивує і бісить, що народ тратить гроші на розваги і на бруківку, як вони кажуть – «на всяку хрєнь». А в моєму підрозділі 50 дронів в день йде…

Я до того, що на виборах матимуть шанс отримати підтримку військових ті політики, які це бачать, усвідомлюють і хто розвиватиме ці тези. Ну і протидіяти корупції.

А коли вибори будуть… Якщо справді на Пасху підпишуть мир чи якесь перемир’я, то на кінець літа – початок осені будуть. Усі одночасно».

Маріанна Антонюк

Запис Чи будуть цього року вибори? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цими днями декотрі міські голови, які виграли вибори у першому турі, набравши понад 50% голосів мешканців своїх громад, звернулися до чернівчан.

Мери Івано-Франківська, Хмельницького та Житомира закликали мешканців Чернівців голосувати 29 листопада за Романа КЛІЧУКА.

Руслан МАРЦІНКІВ, Івано-Франківський міський голова:

“29 листопада в Чернівцях відбудеться другий тур виборів. Це чудове місто може нарешті почати нову історію – історію розвитку та процвітання!
Я пов’язую цей шанс з одним із кандидатів, який вийшов до другого туру, – патріотом, досвідченим управлінцем та меценатом Романом Клічуком.
Якось я з ним познайомився, коли він підтримував ПЛАСТ. Потім Роман підтримував наших військових, які їхали захищати нашу територіальну цілісність в АТО. Було ще багато інших добрих речей… Це ще задовго до виборів.
Для мене це свідчення, що людина не словом, а ділом вболіває за світле майбутнє нашої країни.
Цьогоріч він разом з іншими небайдужими мешканцями створив громадський рух “Єдина Альтернатива”, щоб взяти на себе відповідальність за наведення ладу в місті.
Вони розробили бачення розвитку Чернівців, програму його реалізації та обрали на праймеріз достойну команду, яка спроможна реалізувати цю програму.
Враховуючи те, що Клічук успішний менеджер з багаторічним досвідом, я не сумніваюся, що в нього вийде покласти край занепаду Чернівців.
Зі свого боку я з командою готовий ділитися кращим досвідом Івано-Франківська, аби шлях до розвитку був швидким.
Сподіваюся, за 5 років туризм вихідного дня між чернівчанами та іванофранківцями буде доброю традицією, яку ми закладемо.
Закликаю всіх мешканців міста, які усвідомлюють, що розвиток Чернівців – це спільна справа містян, прийти 29 листопада на виборчі дільниці і проголосувати за нового мера Романа Клічука!
Я знаю напевне, що ніщо не зупинить згуртованих мешканців, які прагнуть навести лад у місті”.

Руслан МАРЦІНКІВ, Івано-Франківський міський голова

Олександр СИМЧИШИН, Хмельницький міський голова:

“У наших сусідів у Чернівцях 29 листопада відбудеться другий тур виборів міського голови.
Про добрі справи для міста та країни одного з кандидатів на цю посаду я багато чув. Він фінансував спорядження добровольцям та військовим на Сході, підтримував грошима ПЛАСТ та інші проукраїнські патріотичні ініціативи.
Цьогоріч він став одним з лідерів процесу гуртування небайдужих мешканців міста довкола ідеї наведення ладу в Чернівцях.
Цей кандидат – успішний управлінець, один з найбільших платників податків в області – Роман Клічук.
Мені імпонує його підхід до розвитку міста. Він не шукав підтримки в політичних брендів. Не намагався домовитися з місцевими елітами. А просто оперся на небаийдужих мешканців, яких почав гуртувати ще з літа.
Я звернув увагу на те, що він почав з головного – визначив ціль, якими хоче зробити Чернівці. Розробив разом з громадою програму досягнення цієї цілі і згуртував сильну команду з людей, які мають вагомі здобутки в різних сферах.
Ця нова команда за три місяці зуміла об’єднати довкола ідеї позитивних змін понад десять тисяч мешканців. І результат виборів до міської ради, які виграла “Єдина Альтернатива”, – яскраве тому свідчення.
Ми вже кілька місяців у комунікації з його командою. Я підтвердив готовність поділитися досвідом позитивних змін у Хмельницькому та готовність до партнерства у боротьбі за залучення інвестицій у наші міста.
Закликаю всіх патріотів, які живуть у Чернівцях, усіх тих, хто прагне розвитку міста, підтримати на виборах 29 листопада Романа Клічука!
Ніщо не зупинить згуртованих мешканців, які прагнуть наведення ладу в місті!”

Олександр СИМЧИШИН, Хмельницький міський голова

Сергій СУХОМЛИН, Житомирський міський голова:

“Децентралізація дала можливість українським містам прогресувати, але не гарантувала, що міста будуть розвиватися.
Для розвитку кожного міста важливо мати бачення того, яким місцева влада має зробити місто. Потрібна стратегія, яка втілить це бачення в життя, і, головне, спроможна команда, яка здатна реалізувати цю стратегію.
Різні міста занепадають по-різному, але стають успішними лише ті, які рухаються відповідно до цього алгоритму.
Але й його може бути недостатньо, якщо замість того, щоб згуртуватися довкола розвитку, міська рада постійно перебуває в політичному протистоянні з мером.
В Україні багато таких прикладів за часів незалежності.
За попередні 5 років міські ради знімали мерів Полтави, Миколаєва та Чернівців.
У Чернівцях взагалі склалась погана традиція постійної політичної боротьби ради з мером.
Але цьогоріч там з’явився шанс розірвати це зачароване коло десяти років політичного взаємопоборювання.
У раді може сформуватися конструктивна більшість довкола Єдиної Альтернативи, яка виграла вибори до Чернівецької міської ради.
Один із засновників “Альтернативи” Роман Клічук вийшов у другий тур виборів на посаду міського голови, набравши понад 27% голосів.
Я знайомий з ним і маю багато спільних друзів. Він потужний управлінець, який вміє системно налагоджувати процеси. Його успіх в бізнесі – яскраве тому свідчення.
Я не просто вірю, а переконаний, що він з командою спроможний використати ті можливості, які дала децентралізація українським містам, щоб навести лад в місті, яке за десять років політичного протистояння втратило свій потенціал.
І переконання моє не від того, що я знаю Романа Клічука. Просто я знаю формулу успіху будь-якого міста: розроби бачення, що ти хочеш досягнути, сформуй стратегію, як ти його досягнеш, і збери круту команду, яка спроможна втілити цю стратегію в життя.
Саме з цього я починав у Житомирі і саме з цього почав Роман, коли запускали “Єдину Альтернативу” у Чернівцях.
Готовий ділитися нашим досвідом з командою Клічука. Особливо в модернізації водоканалу, з яким у Чернівцях серйозні проблеми.
Закликаю чернівчан підтримати 29 листопада у другому турі потужного управлінця, який спроможний навести лад у місті!”

Сергій СУХОМЛИН, Житомирський міський голова

Як наголошують мери успішних міст України, у другому турі виборів вкрай важлива явка виборців, тому закликають небайдужих чернівчан прийти та проголосувати вже цієї неділі за майбутнє Чернівців.

(Думки мерів міст Івано-Франківська, Хмельницького та Житомира на підтримку кандидата на посаду Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича були висловлені в позаробочий час та не на робочому місці).

Марія Фернюк

* Передвиборна агітація

Запис Мери українських міст підтримують Романа Клічука спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про чутки і стереотипи, про бізнес і управління, про дружбу і болісні прощання, про зміни і сталість, про «три місяці життя в паралельному світі» – далі в розмові з відомим чернівецьким бізнесменом і кандидатом на мера Чернівців  Романом Клічуком.

Похід у політику – «рішення з відчаю» від того, що відбувається з містом

Роман Клічук не приховує, що задоволений результатом: справді, політсила, яка почала з нуля, за 2-3 місяці зробила майже неможливе – взяла понад 20% голосів виборців у голосуванні до міської ради, близько 10%  – до обласної. Це справді успіх. А починалося все влітку з громадського руху, який згодом переріс у політичну партію. Навіщо цей клопіт був потрібен людині, в якої було розмірене і забезпечене життя, гарна родина, приємне коло спілкування?

Окрім того, що є очевидним – що місто деградує, потребує змін, залишилося далеко позаду переважної більшості обласних центрів – був ще поштовх: сором і відчай.

–          Ще на початку цього року ми вирішили спробувати, – каже Роман Клічук. – Це був такий експеримент. Можливо, це було таке «рішення з відчаю» – бо всі вже так розчарувалися – у всіх політичних партіях, у цій боротьбі політичних сил,  що  ми просто вирішили взяти відповідальність на себе і спробувати. Просто вважали, що тільки середній бізнес, громадські діячі, такий інтелектуальний прошарок, який є в Чернівцях – що виключно він зможе радикально змінити все, що тут відбувається. І як бачимо, ця ідея була жива, правильна – і ми перемогли.

–          Але Ви вийшли зі своєї зони комфорту…

–          Ви навіть не уявляєте собі, наскільки! Це три місяці життя в якомусь паралельному світі. Здається, що це сон. Що я завтра прокинуся – і життя знову буде таким звичним, як раніше.

–          Але якби так сталося – Вам би вже не вистачало цього стресу?

–          Не знаю… Якби ж можна було так: спробувати варіант один, а тепер давайте відкатаємо назад і спробуємо другий… Тоді було таке рішення. Це був найскладніший вибір у моєму житті. Найбільший виклик. Не знаю, чи ще таке в мене буде колись.

«До публічності потрібно  звикати. Мабуть ;) »

–          Як і кожний кандидат, Ви говорите про патріотизм, любов до свого міста і його мешканців. Після всього бруду, вилитого на Вас за передвиборчий час – не розчарувалися в чернівчанах?

–          Ні, не розчарувався. Ну ми ж виграли вибори в місті! J Я, можливо, не до кінця переконав усіх. Звісно, мені би хотілося, щоб ми виграли вибори мера в першому турі. Я хотів би, щоби наша партія взяла більшість – тому що було би легше реформувати місто, маючи свою більшість, а не вести перемовини з іншими партіями.

–          Чи уявляли, наскільки зміниться Ваше життя?

–          Сказати, що я очікував цього чи знав – напевно ні. Мені всі – друзі, колеги – казали, що це не так просто. Що я повинен зрозуміти: деякі речі, до яких я просто звик – про них змушений буду забути. Тому психологічно я до цього приготувався. І справді – я сьогодні майже забув про свій бізнес, не приділяю стільки уваги, як раніше, своїй сім’ї, друзям, рідним – просто не вистачає часу. Публічність теж впливає – зараз не можу спокійно пройти по Чернівцях, бо всі вітаються, фотографуються, я постійно під прицілом камер. Це є дещо незвичним, некомфортним… Але потрібно до цього звикати. Мабуть :)

–          Як і виступати перед людьми, їздити з агітаційними наметами – на Калічанку, в Садгору, на Рошу…

–          Тааак, я це ніколи не робив, і для мене це було так некомфортно… Але я людина відповідальна. Тому всій своїй команді сказав: ви тут боси, а я просто підлеглий. Чесно! Реально – у нас класна команда. У мене така відповідальність перед ними… Я кожний тиждень переконуюсь: ну реально ж круті! Вони всі горять, і мене це мотивує. І зараз – незважаючи на те, хто пройшов, а хто не пройшов… Думаю, хтось, мабуть, буде трохи розчарований, що не пройшов. Але реально всі були налаштовані йти до кінця… Їх об’єднує те, що вони всі ідейні. Вони не прагнули бути чиновником, керівником – вони всі ідейні. Тому ми ніколи не сварилися, не сперечалися – яке в кого місце, куда, що… Більшість людей з цієї команди я навіть вмовляв: іди! Як це – я тут ризикнув, зробив такий крок, а ти просто не можеш піти на громадську діяльність? Таких багато було, кого я просто переконав: іди зі мною разом, ти мусиш іти! Я один не справлюся! Твоя підтримка, твій авторитет, те, що ти в нашій команді – це вже величезний плюс. Це більше, ніж сто бордів у Чернівцях! І вони погодились.

–          Не шкодуєте, що взялися за це?

–          Не шкодую. Розумію, що треба багато що принести в жертву заради ідеї. Я готовий. Зараз – готовий. Зараз навіть ще більше впевнений в собі, ніж раніше. Якщо три місяці тому я собі говорив, що за жодних обставин не погоджуся піти на мера – зараз я інакший. Ніколи не планував цього і не готувався, не піарився, був непублічним. Якби я цього хотів – починав би це робити ще роки 3-4 тому.

–          Справді, майже рік тому у Вашому попередньому інтерв’ю «Версіям» Ви говорили, що «не всім же йти в політику – комусь треба бути і в бізнесі». Тепер це Вам нагадують і мабуть, ці нагадування Вам дещо зашкодили.

–          Чому зашкодили? Це ж була така моя думка. Я ж так говорив. Я так і думав у той період. Але обставини в житті складаються різні. Умовно кажучи, якщо б когось спитати, чи готовий він піти на війну – 10 років тому всі б відмахнулися і сказали: та ну, яка війна. Але життя, обставини змінюються. І коли розумієш, що повинен бути корисним для суспільства – просто змінюєш свою думку. Через «не хочу, не можу, не виходить, не комфортно». Переламуєш себе. Тому тоді моє твердження було щирим. Я так думав – і я так сказав. Я і зараз, якби повернувся в той час, сказав би так само. А тепер уже по-іншому.

«Політика не брудна. Брудною її роблять люди, які в неї приходять»

–          Боротьба в першому турі була жорсткою. І брудною. Ви вже до всього готові в 2-му турі, чи Вас ще чимсь можна здивувати?

–          Я за останні два місяці вже до цього адаптувався, тому стараюся на «чорнуху» не звертати уваги. Деколи навіть тішуся, що опоненти таке вже іноді придумують, що це просто смішно. Мене тішить, що вони бісяться, казяться… Щось знайти на мене – їм складно. Ну бачите ж, що за два місяці нічого вони не винайшли: щоб я щось украв у держави, взяв земельну ділянку, чи щось збудував… Я не працюю з бюджетними коштами. Вони маніпулюють якимись такими вигаданими речами, що притомним людям воно навіть не приходить в голову. Тому залізти їм в мозок і уявити, що вони ще придумають – я не знаю. Розумієте… вони це вміють. Вміють професійно. Вони це роблять уже не перший рік. Просто якщо за останні 5-7 років мене вітають грамотами, і я насправді є одним з найбільших платників податків, а вони придумують зовсім протилежні штуки, то що ще можуть придумати – не знаю. Ну може, ще в мене в магазинах там… «марихуана продається», я не знаю… Я ж кожний ранок взнаю щось нове про себе :). Я іронізую, звісно, а що вони придумають – побачимо. Але це якось так низько. Смішно. Дешево. Низькосортно.

–          Даєте якусь дзеркальну відповідь на чорнуху?

–          Ми колись домовилися колективом, командою, що ми не будемо відповідати. Не будемо опускатися на такий рівень. Хоча всі наші опоненти – практично всі! – були при владі. І відповідно, у нас було більше аргументів їх критикувати, ніж у них – критикувати нас. Але ми просто інші. Ми інші ментально. Ми вирішили, що ці вибори ми пройдемо достойно, чесно і правильно. І не будемо агітувати «проти когось», а будемо агітувати за себе і говорити, які ми є, що ми з іншими принципами, з іншими цінностями і ми дійсно щиро прагнемо змін у місті. І мабуть, тому ми так і витримали, що проти нас тоді всі об’єдналися, але ми якось так холоднокровно просто на це не звертали уваги. Ми бачили, що маємо робити – і до цього йшли.

–          Чи зможете переступити через особисте і далі працювати з тими ж людьми, які проти вас грали так брудно, працювати?

–        Головне мені – це результат. Якщо давав обіцянки – я маю їх виконати, це найперше. Я готовий сісти за стіл перемовин байдуже з ким. Я готовий їх переконувати – аргументами, думками своїми. Я хотів би, щоби з моєї перемоги на цих «мерських» виборах усе змінилося.  Я розраховую, що фракція «Пропозиції», ЄС, Слуг Народу і, сподіваюсь, Народного Контролю будуть готові працювати для розвитку міста разом з «Єдиною Альтернативою».

Тобто в принципі вірите, що можливо змінити стереотип про політику, яка вважається брудною?

–       А політика не є брудна. Це брудні люди, які йдуть в політику. І так склалося, що в нашій країні останні 20 років такі люди туди і йшли. А ми хочемо переламати оці стереотипи, ми в партію «Єдина Альтернатива» зібрали людей чесних і порядних і хочемо довести всім, що це залежить все-таки від людей. І ми зробимо це. І покажемо, що в політику можуть пройти чесні, порядні люди. І тоді вже зможемо сказати, що політика є чесною і прозорою. Ну і зараз для себе ставимо цілі, щоби через 5 років наш мер і наша партія «Єдина Альтернатива» взяла мінімум відсотків 70-80.

«Опонентам навіть вдячний – вони підвищили нашу впізнаваність»

–       Як Ви реагували на те, що ваші опоненти спочатку не сприймали Вас серйозно? Спочатку посміювалися, потім остерігалися, і аж потім зрозуміли, що з Вами треба боротися.

–          Це певною мірою «підстьогувало». Насправді ми були неочікуваними для всіх партій. Я просто знаю, які в них були бажання, які відсотки вони собі вже малювали – а ми просто взяли і все їм поламали. Хтось давав нам максимум 5 відсотків, і то – «якщо аж дуже напрягатися». Хтось потім уже давав 10%. Ну а результату, який ми отримали, ніхто не очікував. А потім з часом вони бачили свою соціологію, і включалися по мірі того, кого ми обганяли вже в рейтингу. Як ви бачили – спочатку один телеканал включився, потім другий… потім вони всі разом вже… Певною мірою, вони зіграли нам на руку, тому що це трохи виглядало панікою, а згодом вже не трохи – істерією, чорнухою, замовними матеріалами… Але цим всім вони, напевно, збільшили нам впізнаваність. І люди об’єдналися, бо подумали: ну якщо ви всі проти них, то щось в цьому є. Бо ж дивно, що всі політичні клани, які ворогували між собою 10 років – раптом об’єдналися в єдиному пориві проти «ЄА» і проти мене особисто. Можливо, я їм навіть вдячний – можливо, без їхньої допомоги ми би так не виграли J

–          Зараз буває складно зрозуміти, де «свої», а де «чужі»: прапори і декларації одні – реальність інша. З ким будете домовлятися в міській раді? З якими політсилами, чи з окремими персоналіями?

–          Війна триває до сьогоднішнього дня. Маю на увазі війну світоглядну. Впевнений, що з тими людьми, які з нами сповідують спільні цінності, ми обов’язково об’єднаємося і переконаємо, що час творити нову історію міста. Чи це будуть партії, чи окремі групи людей, чи індивідуально – немає різниці. Будемо достукуватися до кожного. Зараз сказати, який це буде формат – я не можу. Покаже час. Але я зроблю все можливе, щоб таких людей було значно більше. І ми покажемо приклад. Розумієте ж: керівник (держави, уряду, області і міста) задає загальний тренд і на все управління. І тому ми покажемо своїм прикладом, що ми можемо, що хочемо і чого прагнемо. І старатимемося це показати в найкоротший час.

–          У соцмережах прочитала чутки, що Вас начебто просять зняти свою кандидатуру. Було щось таке?

–          Ні. Я вперше це чую. Це не розглядається. Це було би безвіповідально. Ми зі свого шляху не відступимося, ми граємо вдовгу, ми прийшли в цю політику на довгий період. І зрадити свого виборця, команду… Якщо команда приймала рішення, що я маю балотуватися на мера – то я точно не з тих людей, хто підводить своїх близьких.

«Яка ж велика справа без помилок?»

–          Як Вам нова виборча система? Є думка, що вона влаштована так, щоби «партійна верхівка» забезпечила собі потрапляння в ради, використовуючи наївних рядових партійців. Скажіть, а чому «ЄА» поставила по 11 людей на округ, а не по 5-6? Чи не дозволяє це «розмити голоси» так, щоби нікому не вдалося набрати квоту і просунутися в списку?

–          Важко сказати про систему в цілому. Але за нашу партію скажу, що ми все провели в демократичний спосіб, у нас був праймеріз, ми не розставляли людей по списках і округах одноосібно, у нас була рада партії і це було рішення всіх членів партії. Вирішувалося голосуванням, і список склали по голосуванню. Відповідно до того, який був список загальний партії – ми розставили людей по округах. Насправді у нас є випадки, що люди взяли голосів більше квоти, і вони перемістилися вище в списку. В принципі, це продемонструвало те, що людям, яких знають в округах, насправді не важливе місце, на якому вони перебувають у партійному списку. Маємо такі приклади в тому числі і по міській раді – але там більшу квоту взяли ті люди, які і так були вище у списку. Тому, можливо, збоку виглядає, ніби нічого не помінялося.

–          Чого очікуєте від дебатів, на які погодилися?

–          Ми не заперечували дебати в принципі. В першому турі, якщо пам’ятаєте, були заклики організувати дебати. Один з місцевих підприємців сказав, що це організує – і я тоді перший дав згоду, але чомусь лиш я. Після того ніхто не відреагував. На Суспільному також – лиш один  з кандидатів-лідерів був, решта три не прийшли, але чомусь лише про мене згадували. На останній день виборів я запросив усіх конкурентів, які входили в трійку лідерів – а вони теж не прийшли… Тобто ми щоразу демонстрували, що ми не проти, ми відкриті, ми готови з кожним відкрито обговорювати і відповідати на всі питання… То ж готовий до дебатів завжди. Я маю що сказати і що запитати…

–          З ким би ви хотіли мати дебати? Вас влаштовує саме цей опонент?

–          Та яка різниця. Так, він сильний опонент, тому що за нього багато проголосувало людей. І це не я визначаю – це визначають люди. І якщо вже так сталося, що я з Віталієм Михайловичем вийшли в другий тур – буду з ним говорити.

–          Про що будете говорити саме Ви? Адже зазвичай риторика усіх кандидатів подібна: відродити місто, відремонтувати дороги, закупити транспорт, врятувати водоканал… Що відрізняє Вас від інших?

–          Мене відрізняє те, що команда мого опонента уже була при владі. Вона вже 10 років при владі, і вони показали свої вміння і можливості. За 10 років можна було багато що зробити. Я при владі не був. Я з зовсім іншим баченням, іншими поглядами, цінностями. Ми хочемо переламати все, що недобре робилося досі в Чернівцях і зробити все заново. Я старатимуся на цих дебатах довести свою думку до глядачів і переконати їх, що якщо вони проголосують за мене, то це буде їхній правильний вибір, і їм не буде за це соромно. Розумію, що це буде виглядати, як обіцянки. Але я багато що маю за плечима. В мене є своя історія, і я можу показати, що зробив, що вмію. Є люди, які мене знають. Я буду старатися переконати глядача в цьому.

«У Чернівцях все пішло не так, як було заплановано у великих партіях, великих політичних кланах»

–          Надзвичайно довго тривали підрахунки в нашій ТВК. Чому так складно все? Через нову виборчу систему?

–          Питання не в системі – в країні вибори вже закінчилися давно, і ми останні, хто досі не порахував (станом на 14.11 – ред.) – досі немає результатів по районній раді, по обласній. Просто у нас в Чернівцях все пішло не так, як було заплановано у великих політичних кланах. Вони не очікували, що так усе вийде. Є декілька сил, які не пройшли в міську раду. Вони прагнули зробити все, що можна, щоб десь там донарахувати, докласти по 1-2 голоси і пройти. Вони старалися це все затягнути якимись надуманими скаргами, судовими рішеннями – тому все так затягувалося. Інша сила намагалася трошки більше протриматися при владі. Ну всі ж розуміють, що перебуваючи при владі, вони  отримують від цього величезний зиск, тому що треба… як би це сказати правильно… «окупити вибори»! Тому що кожний тиждень – це великі суми. Бонусів, відкатів, якихось домовленостей. Що довше вони залишаються у владі – то більше вони зароблять. У кожного була своя вигода. Ми ж насправді стояли з першого дня на законності, на відстоюванні права кожного захистити свій голос. І вважаю, що «Єдина Альтернатива» зробила все чесно і прозоро, і максимум з того, що вміли, знали, могли.

Саме тому ми захищали реальні результати волевиявлення чернівчан, не даючи спотворити результати їх голосування в ТВК. Саме тому ми звернулись до ЦВК з заявою про необхідність навести лад в Чернівецькій міській ТВК. І ми дуже вдячні ЦВК за належну реакцію!

–          У бізнесі Ви людина, яка вперто йде до мети – саме так, незважаючи на невдачі, і досягли успіху. У політиці ж – наприклад, коли були членом міськвиконкому – Ви були людиною, яка просто покидає те, що не може змінити. Яким Ви будете міським головою?

–          Таким, як у бізнесі! У бізнесі всі невдачі – загартовують. Ми набираємося досвіду і просто стараємося помилки вже не допускати. У бізнесі ми намагалися бути – і є! – найкращими, лідерами практично у всіх галузях, де ми присутні. Тому я впевнений, що ми так само зробимо і з містом. Просто зробимо місто найкращим в Україні. Ви згадуєте виконком – але у виконкомі я був як одна маленька цеглинка, я не міг впливати на загальне рішення. А вже будучи мером і людиною, яка привела найбільшу фракцію у міську раду – то звісно, ми вже тут будемо відігравати роль тієї сили, яка відповідає за ситуацію в місті. Тут уже не вдасться просто вийти. Тут уже ми граємо вдовгу, і ми зробимо те, що обіцяли.

–          Якою бачите Вашу команду не тільки у представницькій владі, а й у виконавчій? Чи залишили б когось із попередніх чиновників?

–          Це хороше питання, тому що при формуванні команди «Єдиної Альтернативи» ми справді збирали найкращих людей з різних галузей. У нас є керівники успішних компаній, топ-менеджери, і я бачу зі мною разом управлінську команду з тих людей. Не відкидаю, що ми на прозорих конкурсах наберемо людей на якісь такі напрямки, за якими не маємо спеціалістів. Але все-таки основну ставку ми робимо на середній менеджмент, на чиновників, які працюють давно, є професіоналами, знають свою роботу і справно її виконують уже не  один рік, мають колосальний досвід і багато ідей. Просто працюючи при минулих владах, вони себе не реалізували. Знаю багатьох таких людей, тому основний упор стоятиме на тих чиновників, які зараз є. Старатимемося сформувати команду у найправильніший спосіб – відкрито, прозоро, і чим швидше.

А громадський рух, створений ще в липні, не завершує роботу і продовжиться. Однозначно всі ті люди, які до нього долучилися, братимуть активну участь у формуванні політики і стратегії міста і далі. Ми згуртовані, і ніхто нас не зупинить на шляху змін.

Команда вже приступила до підготовки оргкомітетів зі створення Органів самоорганізації населення. Також громадянський рух має сформувати кадровий резерв, який буде готовим піти у виконавчу владу в муніципалітет, і контролюватиме реалізацію всіх спільних напрацювань.

 «Я прихильник ліберального і національно-патріотичного вибору»

–          Скажіть, скільки партій насправді Ви поміняли? Пишуть, що 4.

–          Ні, не чотири J Я в «Батьківщині» був 2005 року, це на таких емоційних, патріотичних настроях: Помаранчева революція, я був молодий… і я тоді вперше вступив в партію. Насправді я хотів цього, мені подобалося, я підтримував цю партію. Це тривало від 2005 до 2010 року. Був депутатом обласної ради. Вийшов з партії десь у 2012 році. Потім я для себе вирішив, що мені це не подобається, тому що я побачив багато закулісних речей. Але в 2014-му знову активно включився в політичне життя: Революція Гідності, потім почалася війна… І я вважав, що це якраз той час, коли можливо змінити країну. Тобто доти я був тільки в «Батьківщині», а потім так вийшло, що взяв на себе таку роль – очистити партію «Самопоміч». Для цього мені довелося вступити в цю партію. «Альтернатива» – це моя третя партія.

–          Попри те, що «каналізація не має політичного забарвлення» і міська господарка не особливо потребує політичних гасел, мер і міська рада – це все одно політика, і депутати обираються за політичними партіями. Які Ваші політичні переконання: праві, центристські?

–          Мабуть, ближчі до ліберальних. Я прихильник європейського вибору, і національно-патріотичного теж. Я так вихований. Зрештою, важливо ж не як назвати, а які ці погляди насправді і що за ними стоїть.

–          Маєте якісь плани на розвиток, наприклад, культури?

–          У нас є плани на все. У нас усе в такому занедбаному стані: і освіта, і медицина, і спорт. І культура теж. Культура – вона ж є основною ознакою для влади, їхніх цінностей і пріоритетів. Я вже колись говорив, що у кожній державі – якщо вона здорова, рухається у правильному напрямку – то в ній освітяни, медики і військові є одними з пріоритетних спеціальностей. Я би і працівників культури сюди додав. У мене особисто Культура завжди була в пріоритеті. Я багато допомагав цій галузі, я знаю, як це робити, я так вихований, я з такою сім’ї, де це важливо. Це не порожня обіцянка, це справді ті речі, які ми зробимо і втілимо в життя.

–          Ваші опоненти часто кажуть, що самоврядування – це не бізнес. Знаю, що в бізнесі нерідко доводиться прощатися з тими, з ким розходиться  бачення майбутнього, і це не завжди легко й безболісно. А якщо згодом доведеться прощатися з кимсь із сьогоднішніх однодумців?

–          І в бізнесі, і в політиці це болісно. Але з менеджерами, з якими я прощався, у мене гарні і дружні стосунки. Те, що вони пішли, не означає, що я з ними пересварився, образився і ми не спілкуємося. З більшістю менеджерів, які пішли з моєї компанії, ми дружимо, товаришуємо, кумами стали, збираємося зараз. Це просто етап в кожного в житті. Ти щось пробував – у тебе не вийшло – ти пробуєшся у чомусь іншому. На цьому життя не закінчується. Так само, мабуть, у політиці.

–          У Вас тепер зовсім не буде часу, щоб дружити, бачитися…

–          Чому? Так, перший рік буде важким – треба буде переламати, переписати, вибудувати систему. Але я не вважаю, що ставши мером, треба все поховати – всі стосунки, нікому не приділяти уваги… Якщо керівник все правильно організовує, то він знаходить час і на особисте життя, і на друзів, і на приятелів, однокурсників, сусідів… Питання в команді. Якщо команду ми збираємо круту, яка покаже свій результат – то це буде легко. Звісно, що будуть і якісь помилки, тому треба буде щось змінювати, шукати інше, інші підходи – і воно трохи затягнеться. Але ми зараз дійсно хочемо зібрати найкращий менеджмент у Чернівцях. Об’єднаємося, спробуємо. Я ж цю команду бачу як кризовий менеджмент, тому ми маємо швидко продумати це все. І зробити за короткий період.

Ми зараз консультуємося з містами, які є успішними: дружу, ми знайомі з мерами міст – Вінниці, Львова, зараз вийшли на контакт з Дніпром, Житомиром, Хмельницьким, Франківськом. Кожне з цих міст в країні лідер у якомусь напрямку. Якщо ми розуміємо, що Львів – лідер у туризмі та регіональному авіасполученні, Вінниця – в ІТ-технологіях в управлінні містом, транспортній інфраструктурі та громадському транспорті, Житомир – у реформуванні водоканалу і тепломережі, то це досвід. І ми повинні за короткий час зробити те, що вони уже зробили. І дивитися, на які граблі вони ставали – щоби ми не стали. Ми маємо зараз зробити так, щоб ми за рік проходили те, що вони проходили за 3-4. Тому що вони пройшли і готові ділитися досвідом, відправляти нам консультантів, готові нас вчити, пояснювати, розповідати, у нас є вже налагоджений діалог, тому думаю, що ми це зробимо швидко. Головне бажання і наполегливість. Є в кого вчитися. Якщо ми місто, яке на останніх місцях у рейтингах – то не треба вигадувати велосипед, а подивитися, хто інший успішний, і зробити те саме, тільки краще, швидше, успішніше. Бо час швидкоплинний. Це так як в бізнесі. Є багато таких речей, які перегукуються. Є свої складнощі, свої нюанси у чиновницькому управлінні, але переважно  вони з бізнесом схожі.

–          Що зробите перше, коли станете мером?

–          Наведу порядок в місті. У нас хаос в місті, ніхто ні за що не відповідає, все відбувається непрозоро, некеровано, закулісно. Я зроблю все, щоб кожний чернівчанин знав, куди витрачається кожна гривня. А далі воно автоматично складеться так, як я собі це бачу.

–     Скажіть відверто, як розцінюєте свої шанси на перемогу?

–     Все в руках чернівчан, які прийдуть на виборчі дільниці. Ми або згуртуємося, або своєю байдужістю допустимо подальший занепад Чернівців.

Я готовий бути найманим менеджером в мешканців міста, який реалізовує спільно розроблену стратегію.

Переконаний, що ніщо не зупинить згуртованих мешканців, які прагнуть наведення ладу в місті!

Маріанна Антонюк, «Версії»

Запис Роман Клічук: «Війна триває досьогодні. Маю на увазі війну світоглядну» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олексій Каспрук

Олексій Каспрук знову балотуватиметься на голову Чернівецької міської громади, цього разу від політичної партії «Пропозиція», до якої увійшли міські голови різних міст України і серед співзасновників якої перебуває cам Каспрук. На минулих виборах він вигравав у головного опонента з відривом у майже половину голосів. Пізніше хотів вдправити депутатський корпус на перевибори, зрештою у відставку відправили його.

42-річний Олексій Каспрук народився та виріс у Чернівцях, закінчив Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ за спеціальністю «Економіка підприємства». Вивчав інформаційний менеджмент в Ньюпортській бізнес-академії в Нідерландах.
Ця особистість не є новою чи незнайомою для чернівчан: ми всі живемо в цьому місті й бачимо, що в ньому робиться. До обрання депутатом міськради Каспрук працював радником нардепів Миколи Федорука та Арсенія Яценюка. Вперше став депутатом у 2010 році, балотувався від «Фронту змін». Був одним з тих, хто не підтримав відставку мера Миколи Федорука.
Відтак найбільшим парадоксом для містян є виголошені на з’їзді «Пропозиції» 75% виконаних передвиборних пропозицій від мера Каспрука.

Роман Клічук

На праймеріз новоствореної політичної партії «Єдина альтернатива» визначилися із кандидатурою, яку політсила висуватиме на посаду міського голови Чернівців. Ним став бізнесмен Роман Клічук. Слід зазначити, що декан економічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича Руслан Білоскурський та власник будівельної компанії «Водограй» Василь Зазуляк, яких також висували у кандидати на посаду міського голови від Єдиної Альтернативи, перед голосуванням звернулись з заявою про самовідвід та попросили учасників форуму проголосувати за Романа Клічука.

Роману Васильовичу Клічуку 47 років. Успішний підприємець (від 1997 року). Перша освіта – вища медична, навчався також у Києво-Могилянській бізнес-школі. Від1998 року – генеральний директор товариства з обмеженою відповідальністю «РОМА» –лідера у сфері продажу алкогольних, пиво-безалкогольних напоїв та кондитерських виробів у Чернівецькій, Хмельницькій, Тернопільській та Франківській областях, власник низки ресторанів, пабів та інших закладів харчування у Чернівцях. Від 2006 року бере активну участь у житті Чернівців. Один із співзасновників та активних членів Клубу підприємців Буковини, активно допомагає волонтерському руху, меценат культурних, спортивних та соціальних проєктів.

Запис Продовжується висування кандидатів на міського голову Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У рейтингу політичних сил на виборах до міської ради лідером є партія «Слуга народу, за яку готові віддати голоси 25,7% тих, хто визначився і має намір прийти на вибори. Партію «Єдина альтернатива» підтримують 10,0%, партію «Батьківщина» – 9,9%, партію «Європейська солідарність» – 9,4%, партію «Рідне місто» – 6,6%, партію «Опозиційна платформа – За життя» – 6,0%, партію «Голос» – 3,2%, Радикальну партію – 3,1%, партію «Перемога Пальчевського» – 3,0%. Рейтинг інших сил – нижче 3%. Тих, хто не визначився, – близько 11%.

Обираючи політичну силу на виборах до Чернівецької міської ради 55% опитаних зазначили, що скоріше підтримають місцеву партію, 28% – зазначили, шо швидше голосуватимуть за загальнонаціональний бренд.

Опитані однаково песимістично оцінюють ситуацію як у місті, та і в Україні. Так,лише 13% респондентів відповіли, що справи  в місті йдуть у правильному напрямку, 79% – вважають протилежне. Стосовно України лише 15% стверджують, що напрям справ розвитку в державі правильний, 71% – неправильний.

Серед респондентів переважать емоції розчарування – 37%. 22% зазначили, що  відчувають надію, лише 11% – радість, по 8-9% – байдужість, сум та злість.

Оцінюючи ризики стосовно кризи коронавірусу, 67% зазначили, що більше бояться економічних наслідків кризи для своєї родини, аніж захворіти. 19% навпаки більше бояться хвороби. Останніх більше серед старших опитаних та жінок.

Аудиторія: мешканці м.Чернівці від 18 років і старші. Вибірка репрезентативна за віком та статтю. Вибіркова сукупність: 1200 респондентів. Метод опитування: особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Помилка репрезентативності дослідження: не більше 2,8%.

Терміни проведення дослідження: 20-24 серпня 2020 р.

http://ratinggroup.ua/research/regions/obschestvenno-politicheskie_nastroeniya_zhiteley_chernovcov.html

Запис Суспільно-політичні настрої мешканців Чернівців: «Команда А» через два місяці після презентації себе вийшла на лідерські позиції спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оксано, твоє відвойовування простору для громади міста відоме вже не тільки в Чернівцях: журналісти, що приїздять сюди в престури, потім пишуть у своїх містах статті про твої успіхи… Наскільки більше можна впливати на процеси в ролі політичної діячки?

Я розчарувалася в громадській діяльності. Тому що, на жаль, вона у нас не працює. В ідеалі як: є влада і є громадський сектор. Другий контролює першу, наглядає за нею, штрикає, штуркає, підштовхує, щоб вона виконувала належно свої обов’язки. І на перших парламентських виборах після Революції Гідності – коли громадський сектор весь розбігся по партіях і пішов у Верховну раду – я була обурена, вважала це неправильним, критикувала їх… Але минуло кілька років, і я сама зрозуміла: вони вже тоді бачили, що це не працює. Нас не слухають, не зважають. Спочатку реагували – суто через страх. Боялися чиновники, що до них прийдуть хлопці в камуфляжі, будуть катати у сміттєвих баках… Але чим далі від тих подій – тим менше страху. А інших емоцій український чиновник, вочевидь, не знає. Совість, чи навіть просто належне виконання посадових обов’язків – то формальність.

Звісно, йдеться не тільки про чиновників. Маю досвід виступів на сесії міськради, намагань достукатися до умів і сердець наших депутатів. Для такої людини, як я, це навіть не когнітивний дисонанс, а щось набагато гірше. Ти вступаєш з людьми в зоровий контакт, бачиш, що вони відгукуються, погоджуються з тобою. Ти бачиш підтримку! А потім ця ж людина бере і голосує проти того, що ти щойно просила зробити. Але це для них нормальний стиль. Пам’ятаю першу петицію, яку писала про доступність транспорту: «не продовжувати угоди з перевізниками, які не забезпечують перевезення людей з інвалідністю». Пам’ятаю, як спілкувалася з перевізниками, які вони були люб’язні, били себе в груди, і чиновники так само. Але потім ти виходиш за поріг і бачиш, що нічого не змінюється – ні сьогодні, ні завтра, ніколи. І вони не виконують жодних зобов’язань, які на себе брали.

А петиції, до речі, вже не мають жодного ефекту, на них абсолютно ніхто не зважає. Як, наприклад, на мою петицію про «Українську книгу», яка стосується збереження профілю книгарні у комунальному приміщенні. В усьому так. Я працюю в міському та обласному комітетах доступності. Скільки разів було, що приходить чиновник і просто бреше в очі. Наприклад, посадовець від освіти перелічує, які школи забезпечені доступністю. А ти знаєш, що там навіть пандуса немає!

Звичайно, немає ніяких гарантій, що «Єдина альтернатива» прийде і порядок наведе». Особливо в чиновницькому секторі, тому що знайти людину на посаду – це також непросто. Я не є геть наївною в цьому сенсі, але не можу не спробувати. Бо постійно лиш критикувати інших – які від цього будуть зміни? Просто сваритися і обурюватися – це тупик. Бо ті механізми, які є в громадській діяльності,  я всі випробувала, і вони не працюють. Значить, треба робити щось інакше.

Пригадуєш, у першій верховній раді незалежної України було багато людей творчих, депутатів-письменників? Ніхто тоді не був «готовим законотворцем», новообрані депутати не вміли і не знали, як це – писати закони, займатися політикою. Ти – письменниця. І ти також втрапила в політику – в цю, як сказала наша землячка, письменниця Марія Матіос, «курварію»… Як плануєш справлятися з новою для тебе задачею?

В той час у політику приходило багато людей не номенклатурних, не «державних», не тих, які мають уявлення про господарку… Це були або люди трохи «піднесених сфер» – як-от чех Гавел чи наш Чорновіл, або зовсім прості люди – як поляк Валєнса, який був звичайним електриком… Річ же не в тому, хто ця персона, а – які вона сповідує ідеї і який у неї вектор в голові. Ми ж не раз уявляли собі, що би було, якби свого часу обрали президентом Чорновола. Може, були б уже в НАТО і в ЄС.

Що ж стосується мене… Марія Василівна Матіос, яку ти згадала, і публічно, і особисто мені сказала, що підтримує мій «похід в політику». Її аргумент: можна бути скільки завгодно в партії – це не означає, що ти там мусиш забруднитися. Можна бути в політиці і вийти звідти чистим. У нас в Україні чомусь існує презумпція провини в політиці: якщо ти там – ти вже винен. Але це неправильно і несправедливо. Тому що коли людина має внутрішній моральний стержень – вона не піде на угоди із совістю.

З сином Назарчиком під час вручення народної відзнаки від чернівчан

А щодо навичок, яких у мене немає – звичайно, я над цим не раз замислювалася. Якби я була в міській раді (хоча, думаю, до цього не дійде) і довелося б читати «проєкти рішень» – то мені здається, я від цього вмерла б. Тому що я в принципі ніякі «проєкти рішень» читати не можу і не могла ніколи. Але, як кажуть, не святі горшки ліплять, і можна в принципі в будь-що втягнутися. Не думаю, що я гірша (за інтелектуальними здібностями) за будь-кого з депутатів, котрі зараз там є. І якщо вони змогли – то і я зможу :)

А може, дехто з них просто і не читає ті проєкти?

Не виключаю. Може й не дехто, а багато хто приходить перед сесією до голови фракції і просто питає: за що там ми сьогодні яку кнопку натискаємо?

Чи від участі в політиці не втрачатиме твоя творчість?

Та вона вже втрачає. Зараз не маю часу навіть вичитати дописаний уже роман.

Про що роман?

Краще розповім докладніше тоді, коли з’ясується його подальша доля (загадково усміхається – авт.).

А ти готова до того, що твоя позиція комусь вартуватиме роботи, посади, з кимсь доведеться серйозно посваритися?

Готова, бо певною мірою через це пройшла. Пам’ятаю, як через серце пропускала події Революції Гідності і зі скількома людьми вступала в конфлікти.

А ще свого часу відмовилася від премії Кохановського і через це фактично посварилася з деякими людьми, у багатьох викликала нерозуміння і осуд. Не всі ж схвалили такий мій крок, комусь це здалося класичним самопіаром. Насправді премія важлива і значима, але для мене було принципово отримати її з рук людини, яка була обрана на законних виборах і, відповідно, репрезентує чернівчан. А міського голову на той час усунули.

Що означають твої слова про депутатство: «думаю, до цього не дійде»? Ти ж відома в місті персона!

Та насправді пройти праймеріз (а саме так в «Єдиній Альтернативі» визначатимуться з тим, кому йти в депутати) доволі складно. Ну і не знаю, чи я відома насправді. Іноді здається, що так, а іноді – що тільки в певних колах. Кого у нас знають з письменників, окрім, хіба що, Андруховича? Хто там знає тих письменників, художників, співаків, акторів, особливо на місцевому рівні… Зараз не так, як раніше, вже не диктує моду один телеканал, люди отримують інформацію з різних джерел, і вона дуже сегментована. Тож питання відомості доволі сумнівне. Упевнена, що в Чернівцях будь-який одіозний депутат міськради відоміший за будь-якого письменника.

Що не влаштовує тебе в чернівецькій культурі?

Я вважаю, що керувати культурою, не дай Боже, не треба. Вона сама прекрасно розвивається. Люди мистецтва самі знають і скажуть, що їм потрібно, а ідей у них достатньо. Культурі ж треба лише не заважати і допомагати матеріально. З першим нехай би справлялися чиновники – хоча би не заважали, а з другим – меценати і, не без того, держава. Бо культура, особливо в більш високих проявах, не виживає сама, вона всюди дотаційна, некомерційна.

Чого бракує нашій культурі? Наприклад, великого концертного залу – як Літній театр, але не літнього. Маємо завелике навантаження на сцену нашого театру ім. Кобилянської – його треба поберегти, бо це ж пам’ятка. І загалом пам’ятки берегти. Бо збереження нашої архітектурної спадщини – це аж ніяк не збереження, це просто жах і катастрофа! Ще рік-два – і взагалі нічого не залишиться.

Мало в нас системної інформаційної підтримки культури. Для цього потрібен міський портал про культуру, де була б якісна, постійно оновлювана афіша подій. Усіх! Здається, що це дуже просто – насправді ні, бо з цим треба постійно працювати. Системно. Можна одну подію розкрутити, і всі про неї дізнаються, а тим часом пройде ще 10, не менш якісних, але про них ніхто не дізнається. Не організатори мають просувати себе – не всі знають і вміють це робити. Треба організувати професійний супровід культурних подій.

У нас непогані справи з культурою, у нас є талановиті люди і професіонали в мистецтві. У нас тільки любительських театрів близько 2 десятків у Чернівцях! Звісно, можна казати, що це «для своїх», що «на ці вистави ходять тільки родичі артистів»… А насправді нерідко саме в любительських театрах виявляється рівень, щонайменше не нижчий за академічний! Бо мистецтво – це сфера, де мало просто набути якихось професійних навичок. Головне в мистецтві – душа.

Чи буде Назарчик ходити з тобою на якісь збори, чи (як до цього дійде) сесії? Чи не остерігаєшся, що тобі дорікатимуть, ніби ти його якось використовуєш для просування своїх ідей?

Не остерігаюся J, бо мені до цього байдуже. Назарчик і так зі мною часто – з об’єктивних причин: просто не маю з ким його залишати. А бувають заходи для нього цікаві – тоді тим паче він зі мною. Він дуже загартований у цьому плані: де тільки не був, що тільки не чув і кого тільки не бачив. У питаннях доступності орієнтується краще, ніж, мабуть, 80% дорослого населення України. Бачить проблеми, звертає мою увагу, якщо я чогось не помічаю, показує, підказує, навіть ідеї має.

Такі публічні зауваги вже були. Якось одна лікарка буквально звинувачувала мене, що я, мовляв, знущаюся з дитини і позбавляю його дитинства тим, що «тягаю його з собою» і «експерименти» ставлю над ним. Це коли ми з ним інспектували доступність транспорту. Та якщо я не можу зі своєю дитиною зайти, куди він хоче – як мені зробити його життя повноцінним і щасливим? Тож якраз хочу йому дати щасливе дитинство! Бо воно – це насамперед свобода. Свобода пересування, можливість бути там, де хочеш.

Але я розумію, чому деяких людей шокує чи принаймні дивує присутність Назарчика у публічному просторі. Як у нас здебільшого живуть сім’ї, які виховують дітей з інвалідністю? Закрито, тихо, скромно. І соціуму здається, що це і є норма. Коли починаєш багато презентувати таку дитину, виникають нехороші підозри: «навіщо? Може, мама цим чогось хоче для себе досягти?» Ясно, що я керуюся не тими мотивами. І мені дивно, чому інші батьки дітей на візках цим не займаються. Не бачу присутності таких батьків в активізмі стосовно доступності, хоча якраз це було б логічно. Частіше долучаються батьки дітей з іншими нозологіями – наприклад, з аутизмом, синдромом Дауна, або активні матері, які просто мають малих дітей у візочках. І я – разом з ними – роблю це не тільки для себе і не тільки для Назарчика. Кожен пандус, кожне пониження тротуару, кожен елемент доступності, який пробили ми – він же буде працювати і для інших!

Комусь виглядає дивним, що ти не вписуєшся в стереотипну схему – «жінка має глядіти дитину, а на мітинги ходити – чоловік».

Це класичний гендерний стереотип. Не має значення, якої ти статі – має значення, який твій характер. Мій чоловік не любить надмірної публічності, мітингування, йому не подобається вступати у відкриті конфлікти. А у моїй діяльності це якраз часто, і я нормально переношу конфронтації J

До речі, у твоїй казці «Про Зайчика-Нестрибайчика…» дуже цікавий фінал. Смілива Мама стала… головою лісової управи! Може, це пророча казка?

Це була творча спонтанність. Мабуть, є письменники, які пишуть за планом – як-от Макс Кідрук, але я – за спонтанність. Як і чудова наша письменниця Маріанна Гончарова, яка підтримує мене в цьому.

Коли казка завершилася ось так – я сама була здивована. За 5 хвилин до того, як написала останню фразу – саме ще не знала, що таке напишу. Але чого я таки навчилася за свої роки – це того, що не може бути нічого такого, чого «не може бути». Що завгодно може трапитися в житті твоєму і твоїх близьких. Життя таке ж непередбачуване, як казка.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис «У житті не може бути нічого такого, чого «не може бути», – Оксана Драчковська спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Олег Попеску – успішний бізнесмен, 16 з половиною років займається розвитком регіональної торгової мережі міжнародної компанії.

Бути керівником регіональної торгової мережі – це для пана Олега не випадковість чи вдалий збіг обставин, а результат постійної та наполегливої праці. 16 років відповідальної роботи та потрапляння в 25 її найкращих працівників за весь період існування компанії, відзначене з нагоди 25-ліття фірми — тому підтвердження.

Наполеглива праця, освіта, постійна самоосвіта – це надійні складові успіху, — каже Олег Попеску.

Нині він активно ділиться принципами успішного бізнесу з командою Єдиної Альтернативи, для практичного застосування в міському господарстві.

Навіщо він це робить? Що очікує? Чи свідчення це того, що він зібрався в місцеву політику?

Про все це, і не лише,  ми поспілкувались з успішним бізнесменом та благодійником Олегом Попеску.

– Дозвольте бути одразу прямолінійними. Не так давно вас представили членом команди «Єдиної Альтернативи». З наших джерел нам повідомили, що ви надаєте рекомендації щодо управління. Чи цим обмежується ваша роль, чи для зміни нинішнього стану речей у місті ви також підете у владу?

– Я не маю на меті стати депутатом або чиновником. Більше того, я вже достатньо зайнята людина тим, чим займаюся – бізнесом. А весь вільний час приділяю благодійній або волонтерській діяльності, і трохи (на жаль, надто мало) – родині. Але точно знаю: впливати на певні речі не обов’язково через депутатство. Мене запросили в лідери команди. І це означає, що незалежно від того, де я буду фізично, я можу впливати на рішення – як консультант, радник, експерт, лідер думки. Команда складається не лише з депутатів, і далеко не всі члени команди стануть депутатами. Але саме тому, що рішення обговорюються і приймаються не лише колом «майбутніх кандидатів в депутати» — це і є команда.

– Що це за команда і чому саме вона?

– Громадянський рух, який складається з двох юридичних форм — громадської організації та політичної партії «Єдина Альтернатива». Тут зібралися люди, яких я знаю і поважаю, а вони знають мене. Я уже чогось досяг, щось знаю, щось можу. Те, що мені вдалося зробити зараз – тепер можу допомогти зробити на іншому рівні: на рівні міста. Так, я вирішую повсякчас якісь питання точково. Але в команді це ефективніше, з можливістю вирішувати проблеми в масштабах міста!

Ознака ефективної команди — коли загальний результат більший за окремий внесок кожного члена. Я давно знаю людей з «ЄА» і що кожен зробив на рівні свого бізнесу, своєї справи – громадської чи волонтерської. Це вагомі результати. Але коли такі люди об’єднуються – можна отримати більші і кращі результати, ніж просто сукупність окремих видів діяльності, тому що командна робота творить синергію!

Знаєте, мене запрошували і раніше, в різні політичні проєкти. Але це були загальноукраїнські партії. Я завжди відмовлявся, бо розумів, що там я навряд чи зможу на щось впливати.

Зараз же до мене звернулися люди з Чернівців, яких я знаю і поважаю. Люди, які займаються не політикою – вони займаються розвитком міста.

Всі ці люди вкладають значну частку своїх зароблених грошей в Чернівці, і не з метою це повернути чи, як кажуть, «відбити». Це — місцеві патріоти!

Тому я відгукнувся на запрошення приєднатись до «Єдиної Альтернативи», бо проєкт насправді не політичний, а господарчий.

Під час обговорення шляхів розвитку Чернівців з однодумцями з “Єдиної альтернативи”

Те, що в громадянському русі, окрім громадської організації, є ще і партія — це лише результат того, що законодавство каже, що на вибори має йти тільки партія – тож мусимо мати і партію, але місцеву і з місцевих людей.

– Чи вдасться такій місцевій команді перемогти? Які ваші очікування від спільної діяльності?

– Ну принаймні треба спробувати. Далі рішення за людьми – чи підтримають. І мова не тільки про голосування на виборах. Я ніколи не був ні партійцем, ні депутатом, і отримувати партквиток не планую. «Єдина Альтернатива» – команда однодумців-господарників, а також громадських активістів та волонтерів. А будь-які вибори і депутатська каденція – це як чистилище: якщо там побував – то вже показав себе і люди запам’ятали твої дії. Чому за багатьох екс-депутатів не хочуть голосувати? Бо вже був і показав себе… і не з кращого боку… Ти кажеш, що ти був проти неправильних рішень? А скільки ти зробив запитів, звернень, скільки разів публічно виступив проти? Покажи свою діяльність боротьби!

Оскільки в нас в команді зібрались борці, я очікую, що спільними зусиллями ми спроможемось запустити альтернативний сценарій для Чернівців — траєкторію розвитку!

– Упевнені, що ця команда буде інакшою, ніж ті, які були у владі досі?

– Як керівник бізнес-мережі, я постійно формую команди. І можу стверджувати: ідеальної команди не буває, це постійний процес змін. Тож прагнути ідеалу треба, але і розчаровуватися, якщо до нього не дотягуватимемо – не варто. Важливо розуміти інше: все, що маємо зараз – це наслідок дій досі. І нічого не зміниться від того, що будемо просто когось критикувати за неправильні вчинки. Зміниться щось лише тоді, якщо почнемо натомість робити щось інше. Завжди керуюся у своєму житті одним гаслом: «Ніхто не може повернутися назад та здійснити інший старт. Але кожен може почати сьогодні та прийти до іншого фінішу!»

– Ви часто цитуєте відомих у світі економістів. Захоплюєтеся економікою?

– Це моя професія. Я свого часу закінчив економічний факультет Чернівецького національного університету та був рекомендований до аспірантури.

– На аспірантуру не пішли?

– Пішов, але не в Україні. Часи були дуже важкі – 90-ті роки. Щоби займатися наукою (яка, до слова, дуже мені подобалася!) – треба було мати якусь «фінансову подушку»: або власний бізнес, або заможних батьків. Бізнесу я, студент, тоді ще не мав, батьки були звичайними сільськими вчителями – про яку заможність можна було мріяти, якщо вони тоді зарплату горілкою отримували…

Їхати за кордон на заробітки, як багато хто тоді, вони не мали здоров’я… Тож продовжувати вчитися без стипендії, без гуртожитка (аспірантам це вже не передбачалось) я не мав змоги.

Але дізнався про можливість навчання в Румунії – і ризикнув, зважаючи на те, що румунська – моя рідна мова.

– Побутова мова – це одне, а от спеціалізована – зовсім інше…

– Так, усіх економічних термінів румунською не знав, але на вступній співбесіді пояснював процеси, що називається, «своїми словами» – що переконало приймальну комісію у тому, що я справді знаю матеріал. Тож до Академії економічних наук з м. Бухарест – у престижний вуз – вступив. Вчився, «наздоганяв» різницю, яка була між освітніми програмами наших країн, за два роки здав екстерном трирічну програму. Мав шикарну, як на той час, стипендію – 60 доларів на місяць, безкоштовний гуртожиток і безкоштовний проїзд по м. Бухарест та 50% від вартості по території Румунії.

Аспірантура означала здачу трьох серйозних іспитів за обраною спеціалізацією, написання трьох рефератів, кожний з яких був готовим розділом майбутньої кандидатської дисертації, і публікацію п’яти наукових матеріалів у спеціалізованих виданнях за підсумками наукових конференцій. Я це все зробив і взяв паузу, бо задумався: що ж далі…

– У цій «паузі» й почали будувати бізнес?

– До бізнесу було ще дуже далеко… У цій паузі я поїхав до Франції.

– Далі вчитися? 

– Ну можна й так сказати. Вчитися в «школі життя». Ми ще з кількома нашими були чи не першими українськими заробітчанами в Парижі на той період. Працювали на будівництвах, часто там і жили. Або десь у закинутих будинках, під мостами, разом з французькими безхатьками… Знаю не з розповідей, як воно – бути там, як працюється, як нашим там важко, і чому вони змушені туди поїхати. Розумів, що у Франції не буду вічно – тож ішов на будь-які підробітки, у будь-який час. Через три роки повернувся в Україну і планував поїхати знов, через якийсь час, у Францію, щоб отримати певну післядипломну освіту і почати там будувати свою кар’єру. Але мені не відкрили візу, оскільки тоді було дуже багато відмов…

– Ну і нарешті Ви почали розбудовувати бізнес в Україні?

– Так, поки я був в Україні, надходили певні пропозиції, і тоді я обрав одну. Потім – співбесіди та два місяці стажування у Румунії. На початку був складний шлях, але трирічний французький гастарбайтерський досвід виявився неоціненним. Коли тут ставало важко (а було важко, повірте!) – тоді я питав себе: якщо я не здався там, без грошей та підтримки, без зв’язків – то невже здамся тут? Ну от і не здався.

– За три роки, мабуть, таки «обросли» зв’язками?

– Звісно. Здобув багато цікавих знайомств, дотепер підтримую стосунки з людьми різних соціальних рівнів, включно з потужними бізнесменами та впливовими людьми. Те саме стосується і Румунії.

– Це допомагає в нинішній роботі?

– Не тільки в роботі. Це гарні, чесні і відкриті стосунки, це взаємна допомога, і не тільки особиста. Наприклад, на початку епідемії коронавірусу в Україні (зокрема, завдяки таким стосункам) я залучив в нашу область та інші значну суму грошей. В різні лікарні – кожній по 200-300 тис. грн – коли навіть не було грошей на маски. Гроші приходили на благодійний рахунок і давали змогу оперативно закуповувати найнеобхідніше без тендерів. Я не робив це для піару – про це знають тільки керівники лікарень та моє близьке оточення. Те, що я зробив – могли зробити й інші. На мою думку, це не є щось надзвичайне. Але для цього треба було виділити трохи особистого часу, пожертвувати, можливо, якоюсь зустріччю з друзями, чи годинами, проведеними з сім’єю… Часом мене питають: «Тобі це ще не набридло?» Але мені не набридло. Інших варіантів немає. Головне, що в цьому мене підтримує моя дружина, і я їй дуже дякую за це!

– Ваша доброчинна діяльність – це допомога лікувальним закладам?

– Не тільки закладам, а й тим пацієнтам, хто цього потребував й досі потребує. Спочатку допомагав точково, а потім зрозумів, що є випадки, в яких я сам безсилий. Тоді звертався до журналістів, щоби про них дізналася вся країна. А потім зрозумів, що і це не завжди спрацьовує – бо відгукнуться тільки частина з тих, хто саме в цей момент будуть біля телевізора і побачать цей сюжет. Тоді я створив у соцмережі Фейсбук сторінку, на якій усі, кому потрібна допомога, розміщують свої дописи, а всі, хто хоче надати допомогу – обирають потребуючих. Я не перевіряю достовірності всієї інформації – це вже, якщо хочуть, роблять ті, хто вирішив надати допомогу. Сам я також допомагаю, і тоді точно знаю потреби пацієнта – розмовляю з лікарями, або знаю інформацію від журналістів. Нерідко буває, що проблеми людей можна вирішити навіть не грішми, а вчасною консультацією, зв’язками, правильно підготовленими документами чи зверненнями. Думаю, багато хто може допомагати так – приділивши іншим трохи свого часу й інтелектуальних зусиль.

– Стежите потім за долею тих, кому допомогли? 

– Іноді. На жаль, деяких врятувати не вдалося. Колись самими лише листами домігся, щоби юнакові, який потрапив під комбайн, зробили протез ноги. Це була страшна історія, 16-річний хлопець був такий покалічений, що медики дивувалися, як він вижив. Але вижив. І не важливо, хто був винен в тій біді – важливо було повернути людину до більш-менш нормального життя. Нарешті йому зробили в Харкові протез… Знаю, що він одружився, двох дітей має.

– Таке насичене життя… Не маєте наміру про нього розповідати, ділитися? Може, книжку написати?

– Розповідати іноді доводиться. Мене запрошують читати відкриті лекції студентам. Коли питають поради, я раджу одне: працювати. Бо нерідко спостерігаю, що в нас молодь «стомилася, не почавши працювати».

Зі студентами Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича

Я провів сотні співбесід, приймав людей на роботу, поставив безліч експериментів – і виявив, що дуже мало є людей, які справді хочуть працювати. Роботу ж можна собі уявляти по-різному. Є робота така, що прийшов, прочитав посадові обов’язки – працюй у їх межах. Але якщо хочеш заробляти, продукувати ідеї – це зовсім інше. Найбільша сучасна проблема в молоді: куди йти після закінчення навчання, якщо скрізь скорочення персоналу. Складно знайти роботу за спеціальністю, тому що освіта не завжди враховує реалії ринку праці…

А щодо книжок – то я мрію видати в Україні українською мовою книгу професора Академії економічних наук з м. Бухарест Георгія Бешану, яка лягла в основу університетського курсу «Менеджмент постачання і збуту». Це дуже глибока наука, яка включає управління основними та оборотними активами, логістику, менеджмент маркетингу, тобто всі елементи моделі маркетинг-міксу 7P (product, place, promotion, price, people, process, physical evidence)…

– А самому не хочеться написати?

– Ну я іноді пишу… вірші рідною румунською. От якось написав цілу поему «Наші в Парижі» – описав середньостатистичний день нашого заробітчанина у Франції. Друзі слухали із захопленням, особливо ті, що пройшли шлях заробітчанства. Кажуть, бере за душу.

– Зовсім не помітно, що українська мова Вам не є рідною. 

– У школі ми її вивчали факультативно, і реально нею розмовляти я почав тільки 1993-го, в університеті. Моя мама була вчителькою російської мови і літератури, і після того, як Україна стала незалежною – вивчила українську, здобула кваліфікацію і почала її викладати. Ми вчили українську разом. Пам’ятаю, що вже десь після Помаранчевої революції тодішній міністр освіти Вакарчук збирав у міністерстві найкращих учителів української мови зі шкіл національних меншин. Мама була серед них – її учні навіть здобували призові місця на олімпіадах.

Через роки після власного “французького заробітчанства” показав Париж батькові.

Зліва направо: я, батько Степан Лазарович і мій брат Олександр

– На Вашій сторінці у Фейсбуці є багато гарних відео тієї місцевості, звідки Ви родом.

– Так, це ми з друзями втілюємо такий проект. Якось виникла ідея – знімати буковинські села. Часом бачу старі світлини і думаю: це ж як цікаво, це ж історія!

От і наша сучасність через роки стане історією. Але якщо міста часто закарбовують у фотографіях і відеофільмах, то про села якось забувають. А це ж не коштує великих грошей!

От і замовляємо зйомки. Якісь оплачую сам, якісь – мої друзі, десь знаходимо спонсорів. Маємо вже відео з Волоки, Кам’янки, Купки, Петричанки, Просіки, Просикурян, Йорданешт, двічі – з моїх рідних Сучевен.

Через 100 років буде радісно комусь подивитися це відео. Разом з цими селами і ми, можна сказати, ввійшли в історію.

Я вірю, що в результаті синергії зусиль команди «Єдиної Альтернативи», ми матимемо можливість знімати подібні відео про успіхи і прориви Чернівців.

Анна Іваненко, спеціально для “Версій”

Запис «Підхід до нашого міського господарства має бути такий же ефективний, як у бізнесі», — Олег ПОПЕСКУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Завідувач відділення реанімації міської лікарні №1, лікар вищої категорії Дмитро Білоус 

– Один чернівецький лікар бігає марафони по всьому світу, інший проїхав Європу на байку… Ви ж також із тих, хто живе не лише роботою?

– Робота – сенс мого життя, але тільки нею жити неможливо. Треба розвантажуватись, перезавантажуватись, переосмислювати цей світ не лише з погляду лікаря. Тому я люблю подорожувати. Люблю змінювати картинку перед очима.

– До речі, про картинки. Ви на своїй аватарці в мережі Фейсбук, здається, вдягнуті в костюм для дайвінгу. Це ви просто раз спробували, чи часто занурюєтеся?

– Якби була можливість, занурювався б часто. Але наразі то був просто цікавий цінний досвід, отриманий в Єгипті. Пройшов інструктаж, отримав сертифікат. Товариш тепер і на нічний дайвінг запрошує, і на занурення у підводні печери. Це все попереду. І це те, що стосується глибини. А от щодо висоти, моя найвища точка – гора Кіліманджаро.

– Ви підіймались на Кіліманджаро?

– Так, разом із двома товаришами. Сходження триває з одинадцятої вечора до шостої ранку. По-перше, так можна побачити грандіозний схід сонця, а по-друге, там просто дуже спекотно. Це ж найвища гора Африки. Тому треба йти вночі.

– Ну і ще ви з парашутом стрибали…

– Так, нещодавно. Тут немає нічого складного. Головне – вийти з літака.

– Вийти в нікуди. Мабуть, дуже страшно.

– У кожного свої страхи. Хтось, наприклад, боїться води. Йому обличчя намочити десь у водоймі – вже страшно. А стрибнути з парашутом… Тут головне довіра до людини, яка той парашут складала. Зі мною там були друзі, учасники бойових дій, зокрема і десантники. Для них це просто як робота, вони діляться з тобою досвідом, і ти якось розумієш, що і тобі таке під силу.

– Серед лікарів багато людей з яскравими і цікавими захопленнями. Ви так любите життя, бо часто перебуваєте поряд зі смертю?

– Не можу сказати за всіх, можу за себе. Особисто я просто люблю людей. У мене всі дороги ведуть до людей, через людей. Намагаюся кожного зрозуміти, з кожним розмовляти його мовою. Відповідно, і в пригоди якісь приходжу також через спілкування, через дружбу.

– А здавалося б, лікарська професія не сприяє філантропії. Радше навпаки.

– Звичайно, є синдром вигорання. Коли ти за день зіштовхнешся з двома-трьома десятками пацієнтів, а ще з їхніми родичами, в яких іноді буває не дуже шанобливе ставлення до лікарів, то вже якось хочеться зупинитись і перезавантажитись. Але в цілому моє сприйняття людей не міняється. Я вважаю, що всі люди народжуються добрими, чистими, просто потім на них впливають життєві обставини.

– Анестезіолог – це завжди і реаніматолог?

– Так, зараз взагалі є світова тенденція до об’єднання спеціалізацій. Наприклад, у нас ще розділяють дорослих і дитячих анестезіологів. У світі такого немає. Взагалі реанімацію повинен вміти здійснити кожен лікар. А ось інтенсивна терапія – це дещо інше. Загалом є чотири рівні надання допомоги. Перший, або первинний, це може бути пожежник, може бути поліцейський. Той, хто просто рятує людину і може здійснити якісь перші реанімаційні заходи. Другий, або вторинний рівень – це швидка. Анестезіолог – то вже третій рівень допомоги, яка надається в лікувальному закладі. А четвертий – спеціалізована допомога. До прикладу, нейрохірургія, кардіологічне втручання, якщо це потрібно.

– На ваш професійний погляд: наскільки у нас люди вміють реанімувати?

– Насправді у нас культура надання допомоги на невисокому рівні. Нам не вистачає інформації. Це треба популяризувати в школах, колективах. Люди би навчилися, це досить прості речі. Але, можливо інтерес до таких тем невеликий, бо наші люди зосереджені на забезпеченні елементарної матеріальної бази. Простіше кажучи, їм не до того, щоб ходити на якісь курси.

– Знаєте, в кіно є такий епізод-кліше, що з’являється досить часто. Комусь із героїв стає погано, і хтось із натовпу кричить: “Лікар! Тут є лікар?!” З вами таке кіно траплялося?

– Я завжди у такій готовності. Коли їду в машині і бачу, що хтось лежить, чи щось таке подібне відбувається, завжди зупинюсь і підійду. У мене розширена аптечка з собою завжди.

– Минулого літа з вами трапився епізод, про який писала преса. Мабуть, не тільки українська. Бо це і не і в Україні було. Розкажіть.

– Як я вже казав, у мене всі дороги ведуть до людей. Ми з братом вирушили в шлях Сантьяго в Іспанії. Це триста кілометрів за одинадцять днів. Їх треба пройти пішки. Вирушаючи в цю подорож, ти отримуєш такий собі особливий статус пілігрима. Всі якось по-особливому починають до тебе ставитися. Всі бажають щасливої дороги. Безліч цікавих людей ми там зустріли.

– Як узагалі така ідея виникла?

– Знову ж таки через зустрічі, через розмови. У нас є знайомий, американець, йому зробили досить складну операцію на хребті. Там важкий процес реабілітації після неї, і він собі дав таку ніби обітницю: пройду цей шлях – у мене все буде гаразд. Пройшов. Потім приїхав до України. Тут у потязі, в купе, йому щось підмішали в сік і пограбували – забрали телефон, гаманець. Ось я надавав йому допомогу, йому потрібна була детоксикація після того отруєння. І він мені про шлях Сантьяго розповів. Ну і потім ще… Так буває, коли ніби випадково з різних джерел одна і та ж інформація тобі приходить. І ти починаєш розуміти, що невипадково. Ми цю ідею в колі друзів обговорювали. Аж восьмеро людей виявили бажання йти. Але потім майже всі відсіялися через різні обставини, і вирушили тільки ми з братом.

– І як же ви натрапили на того чоловіка, котрого повернули до життя?

– Ми того дня досить пізно вийшли, ще й заблукали трохи. Виходимо з-за повороту, бачимо: стоїть машина, а біля неї якась метушня, кричить хтось. Спочатку подумали, що сваряться люди. Ну, а коли підійшли ближче, тут вже, напевно, автоматично професіоналізм спрацював у мене. Бачу, людина лежить на землі, старшого віку, колір обличчя землистий. Зрозумів, що тут зупинка серцевої діяльності, клінічна смерть. Одразу розпочав реанімаційні заходи: штучне дихання, непрямий масаж серця. Потім втомився – брат мене замінив, потім і іспанці вже підключилися. Якось всі організувалися вже. Чоловік почав дихати, приїхала швидка. Я їм все доповів, і ми пішли далі. У брата одразу ж виникло пояснення, чому і навіщо ми взагалі вирушили в той шлях. Звичайно, щоб врятувати це життя.

Зліва направо Сашко і Дмитро Білоуси – брати не тільки по крові, а й по духу

– Зважаючи на вашу активну життєву позицію, не дивно, що ви приєдналися до громадського руху “Єдина Альтернатива”. Але все ж таки, яка була ваша власна мотивація?

– Знову ж таки люди. Мені здається, ми всі тут прийшли одне за одним. Я комусь довіряю, хтось довіряє мені. Кожен є особистістю і досяг певного рівня у своїй сфері. Ну, і крім того, є спільна ідея. А я по суті ідеаліст. Хтось казав, що цю країну можуть змінити патріоти з блиском в очах. Я тут бачу цей блиск у людей.

– А ви можете вже назвати себе політиком

Я лікар. А щодо політики… Ну якось дуже в нас багато очікувань від цього слова. Кожна людина може бути політиком. Більше того: вона ним стає певною мірою в той момент, коли галочку в бюлетені ставить.

Натомість у нас продукують політику там, де її в принципі не повинно бути. Не можна політизувати водоканал, не можна політизувати господарку взагалі.  Треба відмовлятись від власних амбіцій, об’єднуватись і домовлятися  – в інтересах громади.

Оксана Драчковська, спеціально для “Версій”

Запис Дмитро Білоус: У мене всі шляхи ведуть до людей спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Голова наглядової ради громадської організації «Народна допомога» Іван КОВАЛИШИН розповідає «Версіям» про те, з чого починалася і як розвивалася ефективна модель соціальної роботи з бездомними в нашому місті, що унікального зробили в цьому напрямку чернівчани, як пов’язані соціальні проєкти з екологічними і який успішний соціальний експеримент він «до речі» здійснив …

Допомога родом з 90-х

Саме з 90-х (а точніше – з 1992-го) існує в Чернівцях ГО «Народна допомога». Студенти з факультету іноземних мов побували на тримісячному стажуванні в Австрії, та окрім «австрійської німецької» познайомилися ще й з укладом громадського життя цієї країни, з місцевими неурядовими організаціями, набули знайомств і зв’язків – і згодом привезли сюди для потребуючих гуманітарні вантажі з одягом та харчами: 90-ті були не лише «лихими», але й бідними…

Згодом вдалося орендувати приміщення колишнього дитсадка на тодішній вулиці Гайдара і організувати Центр для людей похилого віку: з місцем для зустрічей і безкоштовними обідами для них. Почавши активну роботу, отримали гранти від Євросоюзу на покриття витрат – зробили ремонт в орендованому дитсадку та на початку 2000-х зайнялися безхатченками. Облаштували для них кімнати для нічлігу, душові, камери зберігання для речей… 2005-го колишній відомчий дитсадок (разом з ремонтами від «Народної допомоги») перейшов у власність акціонерам підприємства, яке ним володіло – довелося знайти інше приміщення.

Відтоді «Народна допомога» з більшістю її активностей і проєктів розташовується на вул. Синагоги: тут і центр для бездомних з душем та нічлігом, і кімнати тимчасового перебування для не геть запущеної категорії безхатьків, і видача вживаного одягу для потребуючих, а взимку – безкоштовне харчування.

Унікальний центр як приклад не лише для України

«Закон України по роботі з бездомними писався на нашому прикладі, – справді пишається Іван Ковалишин. – Розроблені нами типи закладів для таких людей, наші способи роботи лягли в основу законопроєкту, що розроблявся спільно з Мінсоцполітики.  Ми зробили унікальну річ – зібрали в один комплекс усе, що можна зробити для безхатьків. Навіть наші партнери-австрійці дивувалися.

У світі існують нічліжки. Існують центри обліку бездомних. Є соціальні центри, де здійснюється соціальних супровід людей, що потрапили у складні життєві обставини і втратили житло: соцпрацівники  допомагають відновити документи, з безхатьками працюють психологи… Існують «квартири для підтримного проживання» – це коли одного-двох бездомних селять у спеціально винайняту, або таку, що належить громаді, квартиру у звичайному будинку. Якщо це соціальна квартира – вони мають пільги на комуналку.

Ми у Чернівцях зібрали це все в одній точці – в нашому центрі на Синагоги, 6!

По-перше, в нас діє центр обліку для безхатьків,  які не можуть бути зареєстровані деінде, окрім як у нас. Єдина вимога: вони мають бути дотичні до Чернівців (народилися тут, або працювали). Намагаємося не брати іногородніх, та й  з області не дуже багато оформляємо – немає можливості охопити всіх, зосереджуємося на обласному центрі.

По-друге, на нічліг щодня приходить 25-30 осіб – це люди, які навряд чи вже повернуться до соціалізованого способу життя, багато з них «пограничні» – з певними розладами. Але вони мають можливість помитися, переночувати, за потреби – отримати чистий одяг.

По-третє, ми маємо кімнати для тих людей (зараз їх близько двох десятків у нас), які через певні обставини потрапили на вулицю, але не є асоціальними і ще здатні повернутися до попереднього життя – на жаль, соціальних квартир в місті немає, але наші «соціальні кімнати» частково забезпечують таку потребу. Зазвичай люди в них живуть 1,5-2 роки, за цей час знаходять роботу, а далі з’являється можливість винаймати собі квартиру. Або одружуються і переходять жити до чоловіка чи дружини. Або знаходяться їхні родичі, і житлова проблема якось вирішується…»

Фортель – для чернівецьких, «новоприбулих чернівецьких» і іногородніх

Виклики, які постали перед країною, постали і перед соціальними працівниками. З початком війни на Сході до Чернівців почали прибувати переселенці. Завдяки одному із проєктів, «Народна допомога» могла оплачувати житло для переміщених осіб – насамперед ішлося про багатодітні родини. Упродовж 9 місяців, поки сім’я «стане на ноги», організація сплачувала за оренду квартири: спочатку всю суму, згодом 75%, пізніше – половину, і наприкінці – 25%. За цей час родини адаптувалися до нових умов, знаходили роботу і починали «вирулювати» з проблем. Наразі в цьому вже немає потреби.

Але з’явилося багато жінок, які були зайняті дітьми, тому не могли знайти роботу. Зорганізували їх на хенд-мейд – так виник Фортель.UA: жінки, які робили щось руками, потім це продавали на ярмарках на пішохідній вулиці міста. Почали з переселенців, далі долучилися місцеві майстри, а згодом – і немісцеві. А намети для ярмарків вивозять на місце і розкладають, готуючи місце для торгівлі, підопічні «Народної допомоги» бездомні. От такий симбіоз :)

Починали з 10-15 учасниць у проєкті за підтримки австрійського Мінсоцполітики, а минулого року їх уже стало близько 300!

У результаті цієї роботи стало зрозуміло, що виникла гостра потреба вчитися продавати, займатися брендуванням, займатися інтернет-продажами. Тож розпочали такі проєкти, як «розбудова особистості як майстра», які дозволяють покривати витрати. Працівниці «Народної допомоги» на цю тему проводять майстер-класи у Дніпрі і в столиці.

До речі про «До речі»

П’ять контейнерів «Народної допомоги», які кілька років тому закуплені і встановлені за допомоги меценатів, кілька разів на тиждень наповнюються вщерть вживаними речами, які туди приносять чернівчани. «Майже половина речей ідуть в утилізацію, – розповідає про реальність, яка відрізняється від того, що може уявитися пересічним городянам, Іван Ковалишин. – 30-40% – те, що можна повторно використати, і десь 5-10% речей у дуже гарному стані. Ми їх реалізуємо».

Продають вживані речі у крамничці, яку назвали «До речі». Крамничка – це соціальний експеримент, каже Ковалишин:  «Це повинен бути проєкт, фінансово самодостатній, який мав би виживати в ринкових умовах. Поки що затрати на його реалізацію чималі. Речі, що потребують утилізації – це 1500 грн за їх вивіз на полігон машиною на 10-15 кубів».

Збирати одяг, яким можна забезпечувати бездомних, не така й проста справа – навіть зі спеціальних  контейнерів.  Це має бути на регулярній основі – їздити забирати, займатися складуванням, сортуванням, транспортуванням . Це соціальне підприємство, і така робота дає можливість працевлаштувати людей. Наприклад, щоб в крамничці «До речі» з’явився одяг для продажу, працюють восьмеро людей: троє безхатьків, троє тих, що мають житло, двоє людей із залежностями, і сам Ковалишин. До карантину вони ще практикували (і планують продовжити) виїзну торгівлю в селах. Вигода – взаємна! А для видачі одягу і взуття також потрібні люди, чия робота має бути оплачувана. Починали зі 100 грн за роботу в день, зараз є можливість платити по 350 – 400, і це вже щось.

«Є люди, які хочуть щось робити, але не мають змоги, – пояснює керівник «Народної допомоги». – Втратили документи, або є за плечами судимість, або повна безвідповідальність особистості, яка перебуває в залежності. Якщо таких людей не задіювати – вони починають губитися і займатися, скажімо, дурницями…»

«Вирішення проблеми поводження з відходами в місті пов’язую зі зміною влади»

«Отже, ми ще й виконуємо функцію сортування і утилізації відходів, – сміється Іван Ковалишин. – Насправді старий одяг у всьому світі переробляють – наприклад, на полотно, яке йде на підбивку курток, на ізоляційні речі. Поки що таке підприємство в Україні не є вигідним – багато затрат і не пропрацьована в нас відповідна бізнес-модель. Хоча обладнання для цього нескладне. Найбільші затрати – земля і інвестиції –  першочергові, які будуть довго «відбиватися». А от у Вінниці є сортувальний завод, завдяки якому залишається для захоронення зовсім невелика кількість сміття. До речі, там ще й 35 робочих місць утворено.

«Місто з цим буде колись працювати! Не може бути так, як зараз, – вірить Ковалишин. – Чесно кажучи, бачу це як результат зміни влади. Проблема поводження з відходами досить болюча. Те, що містяни платять за вивіз сміття, зовсім не означає, що воно потрапить на полігон. Приватники, які займаються цим, можуть просто вивезти в найближчий лісок і скинути на стихійне звалище. Адже для вивозу на Чорнівку потрібно оплатити невелику суму і отримати «талончик». Сума невелика, але ходіння інстанціям за тим «талончиком» не кожному під силу…

У Франції бачив, що бездомні займаються сортуванням сміття. В місті буває кілька сортувальних станцій. Метал буває різний, органічні відходи бувають різні – щось іде в компост, щось деінде. І залишається – мінімальна купка сміття, неможлива для переробки».

«Моя дитина не хоче залишатися в Чернівцях»

«Насправді я маю чим зайнятися, – каже він. – Але мене вразило, що моя дитина ні за яких обставин не хоче залишатися в Чернівцях. Чернівці, мовляв, стали як село. І от я задумався: просто копошитися цілими днями, щось робити, мене вже не влаштовує… Раніше рідко задумувався глобально – куди йдуть Чернівці?.. Але коли почув від сина, що він хоче покинути Чернівці, я задумався!

А йдуть Чернівці, як не прикро це визнавати, до рівня райцентру. Так, не просто до периферії. А до маленького, глухого райцентру. І цей шлях розпочало місто ще від часів президентства Ющенка, коли почалася адмінреформа і тоді йшлося, що Чернівці не будуть адмінцентром Буковини, а приєднаються до Івано-Франківської області.

Бачу інші міста – вони розвиваються. Покращується інфраструктура, щось будується. Тут же, в нашому місті, нічого не відбувається. І сюди майже неможливо дістатися.

Не розумію політики міста. Це місто, якому зараз нема що запропонувати людям, окрім свого минулого. Дякуючи нашим батькам, дідам та прадідам ми сьогодні живемо на чужих ресурсах. Нам пощастило, що під час Другої світової тут нічого не зруйнувалося, і Чернівці залишилися первозданними – окрім того, звісно, що вже ми самі зруйнували.

Поки в цьому місті є студенти – воно живе, і є це місто. Але щороку конкурс для охочої молоді навчатись у чернівецьких вишах все менший. Нове покоління все частіше не бачить своє майбутнє в Чернівцях. Студенти після бакалаврату переводяться на магістратуру в інші міста: Івано-Франківськ, Львів, Київ… Це катастрофа! Це проблема номер один, яку має вирішити наступна влада…

А чим сюди доїхати? Міська і обласна влада мали би подумати: якщо не маємо що продати – давайте «продамо Чернівці в комплексі». А для цього зробімо, щоб був доїзд дешевшим. Зручнішим. Щоб туристи лишили тут купку грошей»

«Звик робити те, що приносить задоволення»

Чи означає очікування правильних результатів від зміни влади та бачення головних цілей, які має собі ставити наступна влада, що Іван Ковалишин іде в політику?..

«Я ніколи не планував і не хотів займатися політикою. Але відтоді, коли задумався про перспективи міста, після того, як моя дитина сказала, що не бачить тут свого майбутнього, я задумався про зміни в місті. Я почав шукати людей, які хочуть розвивати Чернівці. І от коли я почув заклик долучатися до команди відповідальних чернівчан, які візьмуть відповідальність за розвиток міста на себе, я зрозумів – мені сюди!

Серед місцевих сил, які хочуть і здатні змінювати місто, я обрав саме «Єдину Альтернативу», – каже керівник «Народної допомоги». – Поговоривши з людьми, які є в її складі, я переконався, що  нарешті бачу тих, хто зацікавлені не тільки в ремонті доріг і тротуарів – а й у створенні робочих місць, спрощенні доїзду до Чернівців, в формуванні комфортного середовища для кожного мешканця Чернівців… «Альтернатива» цікава тим, що хоче поміняти старий порядок речей у місті, коли дві протидіючі групи вирішують його майбутнє.

Наразі в інших я не бачу ідей, направлених на розвиток міста. Весь піар у відомих уже бувалих політиків будується на темі «ми відремонтували шматок дороги». Але вони вже себе показали… Вони не зробили жодного додаткового кроку, щоб за 5 років ми мали не лише зовсім іншу якість дорожнього покриття та тротуарів, але й аби на наступний рік міський бюджет виріс і можна було ще щось відремонтувати…

Це мене бісить. А я звик робити те, що хочу – тобто те, що приносить задоволення. Інакше – немає сенсу. Тож поки в «Єдиній Альтернативі» щось робитиметься в цьому напрямку, мені буде цікаво, я до цього долучатимусь.  Чернівці – це місто, яке здатне не лише пишатися своїм минулим. Воно може мати – і має! – майбутнє.

Якщо для цього потрібно буде зайнятись політикою – я нею займусь!»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

R

Запис «Чернівці – місто з майбутнім, а не лише з гордістю за минуле» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Та найперше нагадаємо, що це за команда А й кого вона об’єднує? Її учасники – це бізнесмени, активісти, науковці, медики, письменники, спортсмени, блогери – одне слово, чернівчани, що об’єдналися задля створення й втілення альтернативного сценарію розвитку рідного міста. Адже вони справедливо вважають, що Чернівцями керують неефективно, тож готові взяти відповідальність на себе.

А тепер щодо напрацювання Ідеї Міста. Її особливість полягає в тому, що кожний чернівчанин має знайти себе в цій Ідеї. Адже це його місто і він знає, яким саме хоче його бачити!

Для роботи над комплексною програмою Ідея Міста команда А запросила Павла ШЕРЕМЕТУ, відомого українського менеджера-економіста, засновника Києво-Могилянської бізнес-школи та Школи управління УКУ (Українського католицького університету), експрезидента Київської школи економіки, Міністра економічного розвитку і торгівлі України (від 27 лютого до 2 вересня 2014 року).

Разом із численними небайдужими містянами Шеремета кілька годин працював над розробкою бачення пріоритетів розвитку міста, його цінностей, місії. Стежили за цією роботою та брали в ній активну участь усі охочі чернівчани, адже на сторінці Єдиної Альтернативи у Фейсбуці подія транслювалася онлайн. Відтак можна було не лише ставити власні запитання, а й пропонувати власні ідеї.

Учасники зустрічі проаналізували ситуацію в місті, обговорили найгостріші питання та можливості їхнього вирішення. Щоправда, розпочали з позитиву – переліку, так би мовити,  перемог міста, фактів, завдяки яким Чернівці знані й за межами України. А їх, до слова, дуже й дуже багато. Втім, вони майже всі з минулого, окрім Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ, який розвиває та популяризує мистецький і гастрономічний туризм.

Зрозуміло, що завдань, які стоять перед містянами, значно більше. На думку учасників  Альтернативної команди, чи не головною проблемою є те, що влада абсолютно не чує тих, хто її обрав, кого вона представляє і чиїм коштом існує.

Досить гостро містяни сприймають конфлікт між можновладцями міста, бо їм давно набридло безкінечне дегенеративне протистояння між мером і депутатським корпусом, яке спричинило протягом останніх років нову хвилю еміграції, як до Києва, так і за кордон, а також повну втрату іміджу європейського міста, яке мали Чернівці колись.

Серед окреслених проблем, що потребують вирішення, – і зруйнована виробнича інфраструктура – дороги тощо, і проблемний транспорт, і відсутність зв’язку області з іншими регіонами України, а також збитковість комунальних підприємств та неефективність менеджменту як у зазначених установах, так і у муніципалітеті загалом. Відверто лякає скорочення робочих місць і стрімке падіння добробуту чернівчан, що призводить до міграції, особливо серед молоді. Та й це тільки верхівка айсберга.

Учасники команди А спільно з засновником Києво-Могилянської бізнес-школи Павлом Шереметою дійшли висновку, що в сучасних умовах у більшості випадків для реалізації локальних програм важливим є ефективний менеджмент, за якого реальними та дієвими стануть програми підтримки співфінансування розвиткових проєктів та залучення інвестицій. Це значно спрощує та пришвидшує реалізацію амбітних проєктів, яких дуже потребують Чернівці.

Зважаючи на ситуацію зі збором і вивезенням сміття в місті, учасники команди А додали ідею будівництва довгоочікуваного сміттєпереробного заводу й розробку системи сортування та роздільного збору сміття.

А попереду ще три аналогічні зустрічі, на яких учасники команди не лише розглядатимуть проблемні питання міста, а й спільно розроблятимуть план дій для їхнього вирішення.

Окрім серії публічних подій Громадянський рух «Єдина Альтернатива» запланував також низку локальних обговорень ідей розвитку міста в усіх мікрорайонах Чернівців. Отже, долучаймося. Бо за результатами всієї роботи буде розроблена комплексна Ідея Міста, що стане спільним продуктом чернівчан, які спільно реалізовуватимуть її.

Долучитися до розробки Ідеї міста можуть всі охочі, яким не байдуже майбутнє міста. Знайти команду А можна на Фейсбуці.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Напрацюємо Ідею Міста разом та зреалізуємо її   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулого тижня  чернівецьких журналістів скликала на свій пресбрифінг ініціативна група громадянського руху «Єдина Альтернатива». Попри те, що наразі вони наголошують, що є громадянським рухом, усім зрозуміло, що цей рух претендує на звання тієї «третьої сили», яка зможе розрубати вузол політичних протистоянь у Чернівцях. А що чернівчани втомилися від цих протистоянь – факт. Підтверджує політолог, головний редактор Newssky Максим Михайленко: «По-перше, цьогоріч виповнюється 10 років, як Чернівці роздирають два бізнесово-політичних угруповання, а це давно сповільнює розвиток міста, попри його неабиякий господарський, творчий потенціал і демократичні традиції. Зокрема і це дегенеративне протистояння спричинило в останні роки нову хвилю еміграції, як до Києва, так і за кордон. По-друге, через вищесказане взаємопоборювання втрачено шанси коштом багатьох десятків мільйонів євро. По-третє, на загальнонаціональному тлі Чернівці стали виглядати як закапелок архаїчних політичних практик – меркантильного саботажу і дрібних провокацій, вони постійно потрапляють у новини в ролі острівця дурисвітів, що, як не крути, просто образливо. По-четверте, так, місцеві вибори будуть дуже веселі і складні, свої шанси спробують чимало нових та умовно нових місцевих політичних сил та філій загальнонаціональних партій. При цьому зрозуміло, що, з одного боку, закон про місцеві вибори заплутаний і складний, а з іншого необхідна ефективна міськрада, яка діятиме в одній команді з офісом міського голови, бо на вгодовані мармизи місцевих мафіозі та їхніх маріонеток у цій раді вже немає здоров’я дивитись».

«Немає здоров’я» на це дивитись, вочевидь, і у місцевих бізнесменів і активістів, які об’єдналися в «Єдину Альтернативу». Тож восьмеро відомих містян, які стали спікерами на брифінгу громадського руху, представили бачення альтернативного сценарію розвитку Чернівців.

Фото shpalta.media

Серед них – два керівники великих будівельних компаній Василь Зазуляк і Володимир Мороз, завідувачка кафедри в Чернівецькому національному університеті Валентина Радчук, завідувач відділенням у міській лікарні Дмитро Білоус, громадська активістка Любов Свіріденко, бізнесмени Сергій Гринюк і Яна Двірничук, IT-шник і співвласник мережі крамниць Юрій Пасічник. На презентації була присутня і «група підтримки» з інших активних містян. Модерувала зустріч бізнесменка і активістка Марина Кирилюк.

Окрім звичної вже констатації плачевної ситуації в місті, яку вже й так усі висловили з хештегом #накипіло, а Сергій Пасічник підсилив власним визначенням: «Вкурвило!», «альтернативщики» висловили кілька ключових речей.

Вони констатували, що єдине, що в нашому місті працює і розвиваться – це приватний бізнес. «Бо ми любимо те, що робимо», – пояснила Яна Двірничук. Тож активісти стверджують: «Ми більше не можемо просто займатися власною справою, меценатством та волонтерством, сплачувати податки в міський бюджет – цього, на жаль, недостатньо для припинення занепаду міста. Тому ми вирішили ініціювати створення громадянського руху «Єдина Альтернатива», щоб сформувати з числа активних відповідальних чернівчан потужну команду, яка візьме відповідальність на себе».

Також вони наголосили, що наразі презентують себе саме як громадський рух, а не політичну партію. Закликали небайдужих приєднуватися – а вже згодом, мовляв, можливо, будуть думати про політику, праймеріз, списки кандидатів тощо. І заявили, що не будуть традиційно критикувати «попередників», а консолідують свою енергію на конструктив і розроблятимуть програми змін.

За словами Марини Кирилюк, у цьому вони вже мають успіхи: «Наша громадська організація «Центр реформ і розвитку» працює вже три роки, ми детально вивчаємо бюджет міста, ми знаємо, де є гроші, і де їх «виливають» – в буквальному сенсі цього слова. Знаємо, як має бути побудована система містоуправління, і для «команди А», як ми себе називаємо і в яку вже входить більше сотні людей, ми проводимо академію, навчаємо, прописуємо окремі проєкти. Наприклад, маємо величезні напрацювання щодо доступності міста – це підпроєкт програми цільового призначення до бюджету міста. Працюємо з ветеранами АТО. І так по різних галузях – містоуправління, містобудування, благоустрій, молодь, соціальні проблеми, культура… Роботи настільки багато, що для нас зараз важливо сформувати єдине бачення системи роботи: як має працювати місто, щоби воно розвивалося».

Загалом презентація минула у доволі приязній з боку журналістів обстановці: чи то літній «мертвий політичний сезон» сприяв інтересові до чогось нового, чи справді пристойні люди в новій команді «знизили градус» ймовірної політичної гостроти, а чи й журналістам-чернівчанам і самим «накипіло»…

А політолог Максим Михайленко в коментарі «Версіям» додав: «Щодо Альтернативи, яку створив місцевий бізнес – мені особисто ця ідея подобається, хоча ще буду глибше розбиратися, будемо так казати. Так чи інакше, з міськради треба гнати олігархічних чупакабр, це ключове суспільне завдання».

Вл.інф.

Запис «Накипіло» – аж «вкурвило» спершу з'явиться на Медіа-Версії.