«У ці дні, коли війна триває вже четвертий рік, ми не маємо права стати слабкішими. Ми не маємо права прийняти капітулянтські умови миру. Тільки справедливий і сталий мир, який ми з вами заслужили! Для досягнення цієї мети нам потрібно посилити порозуміння і єдність між Сполученими Штатами Америки і Європою – так, як це було завжди. І я знову хочу сказати: Україна вистояла! І ми переможемо! Україна вистояла – завдяки єдності. Завдяки вашій підтримці. І завдяки незламному духу нашого українського народу, героїзму нашої армії», – наголосила вона.

Юлія Тимошенко також підкреслила, що українці довели, що здатні не лише боронити себе, а й захищати Європу.

Українські воїни – це воїни свободи. Вони захищають не тільки Київ, Харків, Одесу, Дніпро – вони боронять Берлін, Варшаву, Париж. Боронять Мадрид і Валенсію! Безпека Європи і України є неподільною. Бо безпека Європи починається з безпечних кордонів цілісної України, – сказала політик.

Вона також нагадала про ціну, яку платить Україна за свою свободу та свободу Європи.

«Загинули десятки тисяч найкращих наших людей. 14 мільйонів – а це одна третина довоєнного населення України! – стали вимушеними переселенцями. Половина з них – а це 7 мільйонів! – стали біженцями. 63 тисячі українців зникли безвісти. Понад 20 тисяч наших дітей було викрадено Росією – відірвано від своїх родин, домівок і Батьківщини. Ворог окупував майже чверть нашої території. Ось яку криваву ціну вже заплатили і продовжують щоденно платити українці за свою свободу і незалежність… За вашу і нашу свободу!» – додала Юлія Тимошенко.

У цьому звʼязку лідерка «Батьківщини» наголосила, що «наразі настав час нових рішень – час рішень, які не можна відкладати».

«І саме тому ми всі потребуємо чіткої стратегії перемоги, а не лише стратегії оборони і стримування», – сказала Юлія Тимошенко.

Тому вона закликала багатократно посилити підтримку України – прискорити вступ України до ЄС, не чекаючи до 2030 року; підтримати українську економіку, зокрема продовжити режим автономних торгівельних заходів, запроваджених Європейським Союзом у 2022 році – особливо у аграрному  секторі; створити систему спільної європейської безпеки; максимально збільшити та прискорити військово-технічну допомогу Україні, особливо через надання систем протиповітряної оборони і ракет великої дальності; розпочати конкретні дії щодо використання заморожених російських активів та поширити санкції на ключові галузі економіки країни-агресора.

«Наша стійкість – це ваша стійкість. Ми не просимо поступок – ми говоримо про спільний План. Ми потребуємо Плану миру, відновлення і розвитку – не лише для відбудови нашої інфраструктури, доріг і міст, а для модернізації всієї української держави», – підкреслила Юлія Тимошенко.

Окрім того, лідерка «Батьківщини» подякувала «кожному члену ЄНП, кожному європейському політику, хто за ці роки залишався поруч з нами».

Ba.org.ua

Запис Жодних капітуляційних умов миру для України! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іван Данський мріяв про щасливе життя для своєї родини на рідній землі. Прагнув дати своїм дітям гідне виховання, забезпечити їх усім необхідним. Разом з дружиною Тетяною вони відкрили власну сироварню в Чернівецькій області.

Проте, як тільки почалось повномасштабне вторгнення, Іван пішов добровольцем на фронт, щоб захищати свою країну, свою сім’ю, свою мрію про щасливе майбутнє. Воював на Донеччині. Допоки 9 січня 2023 року його життя не забрала війна.

Сльози скочуються по щоках, а руки стискають телефон, де на екрані – їх останнє спільне фото. Дружина загиблого військовослужбовця, Тетяна Данська, залишилась одна з двома дітьми та поділилась своєю історією про те, як війна жорстоко обірвала їхні сімейні плани, але не змогла зламати її силу духу.

Він завжди мріяв розвивати рідне село

Іван з першого класу жив у росії, проте завжди щиро любив Україну. Завжди розмовляв українською, навіть там, на чужині. Щоліта він приїжджав до свого села Бросківці в Чернівецькій області. Він мріяв показати, що можна жити, розвиватися та заробляти кошти на своїй рідній землі, не шукаючи кращої долі за кордоном.

Створення сімейної сироварні
У 2019 році ми з чоловіком відкрили власну сироварню в Чернівецькій області. До початку повномасштабного вторгнення успішно займалися сироварінням.

Ми переїхали до села. Іван засадив чималі ділянки полуницею, смородиною та іншими ягодами. Він також любив тварин, тож у нас з’явилося ще й чимале господарство: 50 курей різних порід, яких Іван сам виводив через інкубатор, 50 гусей, барани, свині. Це було дуже весело, адже я сама родом з міста Бердянськ Запорізької області, і нічого подібного у мене раніше не було.

Іван щиро любив природу, риболовлю. Він був різноплановою особистістю, але найбільшою цінністю для нього завжди була сім’я. Він мріяв дати своїм синам гідне виховання та навчання, — міцний фундамент для життя.

Складний сімейний період:

Чоловік уже мав свою сироварню, втілив свою мрію, яка успішно розвивалася. Я ж прагнула самореалізації. Тож ми вирішили пожити окремо, і я поїхала жити в Запоріжжя, де розпочала кар’єру тренера.

Навіть попри роздільне проживання, ми залишалися сім’єю. Підтримували зв’язок, спілкувалися, я допомагала чоловіку вести бізнес сироварні онлайн. Я жила окремо, але знала, що маю сім’ю, підтримку, що у моїх дітей є тато.

У січні Іван приїхав до нас. Забрав старшого сина Любомира і поїхав з ним до Чернівців, а потім у Буковель кататися на лижах. Ми ж з меншим Орестом залишалися в Запоріжжі. 24 лютого, коли розпочалася повномасштабна війна, я з молодшим сином була в Запоріжжі.

Іван пішов добровольцем

Коли почалось повномасштабне вторгнення, чоловік пішов на війну. На той момент він тільки недавно отримав українське громадянство, на яке так довго очікував.

Він воював на Донеччині, на передовій, тримав позицію. Коли йшов туди, казав, що це складна ділянка. 9 січня на їх позицію напали. Їх там було восьмеро, а росіян було під 70. Зрозуміло, що вісьмома людьми неможливо втримати таку кількість окупантів. У той день Іван загинув. Це сталося біля села Майорське, недалеко від Горлівки.

Окупанти знищили його життя та фіалки, які він так любив

Окрім тварин, Іван завжди любив рослини, а особливо – фіалки. У нашому будинку їх було неймовірна кількість, найрізноманітніших видів. Замовляв він їх завжди з Донецької області. Коли мені повернули телефон чоловіка, я знайшла в ньому чат з власницею магазину фіалок, у якої він часто купував квіти. Її останнє повідомлення було про те, що всі фіалки знищені російською ракетою, а вона сама була змушена евакуюватись.

Останній подарунок 

Перед загибеллю він назамовляв дітям купу іграшок та одягу. Його не стало, а я все ще їздила на пошту забирати від нього подарунки. Неймовірно, але його останній подарунок прийшов рівно на мій день народження. Це була джинсовка з зображенням дівчини-українки та словами Лесі Українки: “Ні, я жива, я буду вічно жити. Я маю в серці те, що не вмирає”.

Діти та їх спогади про тата

Про смерть тата старший син Любомир дізнався одразу, коли про це повідомили мені. Він був поруч, я не могла стримати сліз та емоцій. У Любомира збереглося багато спогадів про тата: вони часто ходили разом у походи та на риболовлю. Вставали о 6-й ранку, готували всі свої снасті, яких було безліч. А ще тато любив пожартувати. Всі ці приколи Любомир, якому зараз 7 років,  також добре пам’ятає. Він спокійний, врівноважений хлопчик та інколи ледве витримує свого молодшого брата :)

Молодшому зараз 3 роки, він дуже схожий на тата. Орест ще не розуміє, що таке смерть. На жаль, він зможе згадувати тата лише за фотографіями.

Тепер ми сім’єю живемо в Чернівцях, де похований чоловік. Я вирішила будувати життя саме тут, щоб це стало рідним містом для наших дітей.

^{Любомир ходить в українську скаутську організацію “Пласт” і їздить д мамою на вишколи (навчальні табори).}

Про фонд “Діти Героїв”

Влітку ми з дітьми відпочивали в таборі, де познайомилися з дружиною загиблого військового, мамою двох діток. Вона розказала нам про благодійний фонд “Діти Героїв”, який допомагає дітям, що втратили батьків через повномасштабну війну, і щиро порадила подати заявку.

Завдяки цій пораді ми стали підопічними фонду. Спочатку отримали продуктову допомогу, потім медичну, а також канцелярські товари. Любомир завдяки фонду вивчає англійську мову. Напередодні Нового року діти отримали чудові сертифікати від Будинку іграшок, а молодший син отримав подарунок на день народження. Тож ми щиро вдячні фонду за підтримку та допомогу!

Не маємо здаватися. Ми ще не перемогли

Я сама працюю в департаменті соціальної політики. Робота тут мене рятувала. Бо дуже багато повʼязано з допомогою людям. У тому числі це і підтримка родин загиблих Героїв, їх дітей. Безліч заходів повʼязаних з благодійністю, зі зборами коштів для наших військових.

Тетяна з Польщі пригнала швидку до України. Далі ця швидка поїхала на Донеччину

Важливо продовжувати  допомагати тим, хто на фронті: плести сітки, робити свічки, волонтерити, донатити. Адже це наш внесок у спільну боротьбу за нашу вільну та сильну Україну, про яку ми всі мріємо.

Емоції зараз наче гойдалки. То здається, що все жахливо і не справляюсь, то відчуваю свою силу і вірю, що можу з усім впоратися.

Кожна сім’я переживає горе по-своєму, немає єдиного правильного способу впоратися. Головне – не тонути в цій чорній дірі болю. Знаходити позитив. Жити далі. Адже наші чоловіки, брати, сини, пішли нас захищати, щоб ми жили щасливо.

Я прагну продовжувати втілювати в життя наші спільні з чоловіком мрії, тепер самостійно. Моя мета – дати своїм дітям щасливе дитинство та успішне майбутнє. А щоб у них було щасливе життя, у них має бути щаслива мама.

Я буду з гордістю нести пам’ять про їхнього тата-Героя, який віддав своє життя за Україну.

Фото надані фонду “Діти Героїв” родиною Данських

Запис Як жити далі, коли війна забрала найдорожче? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А потім розпочалася війна, і тато Кирила пішов захищати Україну від російського ворога. Вже у 2022 році хлопчик зустрічав своє 4-річчя лише з мамою.
Бо тато мужньо та віддано захищав рідне місто на території Азовсталі. Але під час авіаудару ворога боєць загинув…

Попри те, що Кирило ще досить маленький, він запам’ятав свого тата доброзичливим, завжди усміхненим та лагідним.

Зараз хлопчик і його мама живуть у Вінниці, але з нетерпінням чекають, коли зможуть повернутися до рідного українського Маріуполя. Адже там залишилася частинка їхньої душі, без якої сумно, боляче і важко.

Матеріал наданий фондом Діти Героїв, який надає всебічну допомогу дітям, які втратили одного або обох батьків внаслідок війни. На сьогодні під опікою фонду перебуває понад 6600 дітей. Історії цих дітей поширюються, щоб якомога більше людей дізналися про них і могли підтримати. 

Запис Діти Героїв. Кирило з Маріуполя спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За цей час область зазнала 690 обстрілів, 664 мешканці краю були вбиті, 1133 поранені, понад 12 тис. об’єктів знищені або пошкоджені. 1500 мешканців прикордонних громад виїхали зі своїх місць проживання – є населені пункти, де на сьогодні НУЛЬ мешканців. І досі тривають обстріли, хоч тут і немає лінії зіткнення, і досі гинуть від мін люди в лісах (а ліси – це 70% території області)… Тож хвилина мовчання тут не формальність, а глибоке пережиття.

Голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус навіть зізнається, що це для нього «болюче питання». Бо бувають дні, коли під час вшанування пам’яті загиблих на площі зупиняються й автівки. Але саме того дня, коли до хвилини мовчання у Чернігові долучилися журналісти, які приїхали в престур, організований Харківським пресклубом, цього не сталося. «У війни коротка пам’ять», – скрушно зауважує керівник області. І додає, що можна, звісно, долучити до хвилини мовчання підлеглих, звернутися до краян через ЗМІ… «Але кожен має сам знайти для себе цю хвилину», – переконаний чиновник.

Фото пресслужби Чернігівськї ОВА

Для себе він її знаходитиме, адже як керівник області, він бував у всіх її деокупованих населених пунктах. Зокрема, і в Ягідному – селі, де рашисти майже місяць тримали в заручниках свій «живий щит» – понад 350 місцевих мешканців.

Загарбники зіграли всіх мешканців села до підвалу місцевої школи і утримували там 28 днів. Спати – сидячи, природні потреби справляти на відра, мертвих – не хоронити, а тримати поруч із живими… Коли дозволяли поховати померлих (а це – лише якщо трупів ставало не менше 5) – обстрілювали похорон. Заручників тримали через те, що в школі русня організувала свій штаб і госпіталь. Вони так познущалися над людьми, що ті боялися вийти з підвалу вже навіть тоді, коли село звільнили наші війська.

Фото: Андрій Баштовий—The Reckoning Project

Тепер сюди приїздять дипломати і лідери інших держав, тут був президент Зеленський. В’ячеслав Чаус спускався у цей підвал більше 10 разів, бачив надписи ув’язнених на стінах, дитячі малюнки… І каже, що відчуття не змінюються, не притупляються. «Ми воюємо не просто з «ворогом», – каже Чаус. – Ми воюємо з терористом. І між цими визначеннями є різниця».

Зустріч журналістів із престуру Харківського пресклуб з головою Чернігівської ОВА. Фото пресслужби Чернігівської ОВА.

Чиновник сипле цифрами (95% руйнувань в області – цивільні об’єкти, з них 85% – житло; 4500 житлових будинків потребують відновлення, а 3500 уже відновлені; знищено 143 заклади освіти – і 71 уже відновлено і т.д.), назвами країн (Чернігівщині допомагають Франція, Латвія, Польща), доброчинців… І будує плани. Стратегічні. У яких не лише є місце відбудові (за допомоги навіть іноземних архітекторів!) зруйнованого обстрілами російських нападників,  а й закладанню технічних передумов для подальшої ідеологічної незалежності України: В’ячеслав Чаус запевняє, що незабаром планується покрити українським радіо- і телесигналом усе прикордоння.

В’ячеслав Чаус

Але це в майбутньому. А зараз на прикордонній території ворог продовжує руйнувати українські мости. Із 34-х зруйнованих станом на 1 липня мостів 33 уже відбудовані (або забезпечене тимчасове сполучення), але за якихось два тижні, станом на 14 липня, до зруйнованих додалися ще чотири…

Щоденна хвилина мовчання у Чернігові – і про це також.

Маріанна АНТОНЮК, Чернігів – Чернівці

Фото авторки

Запис У війни коротка пам’ять спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У квітні 2022-го громада Вознесенської церкви в с. Лукашівка на Чернігівщині перейшла з московського патріархату до ПЦУ. Це рішення на зборах прийняли абсолютною більшістю голосів: 99-ма. Четверо, які були проти, – священники МП. Після того, що тут трапилося, інакше й бути на могло. Святиню, пам’ятку архітектури, храм, зведений 1913 року, російські окупанти на початку минулого року спершу перетворили на склад боєприпасів, а потім там же і самі знайшли свою смерть.

Тепер сюди привозять міжнародні делегації і групи журналістів, і місцеві намагаються донести до всього світу те, з ким світ має справу. З нелюдами.

Керівник фермерського господарства «Напорівське» Григорій Ткаченко також веде своїх гостей спочатку сюди, до церкви. Показує подзьобані обстрілами стіни, руїни всередині. Розповідає, що саме тут російські окупанти були розбиті вщент у день, коли Лукашівку звільнили наші війська.

Фермер Григорій Ткаченко, керівник фермерського господарства “Напорівське”

Рашисти облюбували будівлю церкви одразу за товсті стіни. Сподівалися за ними сховати і зброю, і себе. Розташувалися в храмі, занесли туди ж боєприпаси, під церквою поставили дві мінометні батареї. Стріляли по людях – щонайменше трьох місцевих селян розстріляли. Різали фермерську худобу, влаштовували сафарі на тварин. Намагалися вбити менших – телят, поросят, бо ж через власні обстріли і бомбардування пошкодили електропостачання і не мали холодильників для зберігання м’яса. Смажили шашлики із «впольованого» просто в храмі.

Вони різали мою худобу, смажили в церкві шашлики – і думали, що їх омине кара, – з болем каже фермер.

Ця церква була складом уже двічі – вперше за радянської влади, і вдруге – за російського повномасштабного вторгнення. Але цього разу покарання на голови богохульників упало дуже швидко. І в буквальному сенсі: впало на голови.

В останній день окупації Лукашівки рашисти ховалися в церкві і відстрілювалися. І наші вдарили по церкві. Стіни витримали. Але дах упав. Кажуть, що боєприпаси детонували упродовж кількох годин,  а крики російських загарбників, які самі себе загнали в пастку, були гучнішими за вибухи. А згодом бродячі собаки розносили по навколишньому лісу останки рашистів.

Єдина вціліла фреска всередині церкви

Для відновлення цієї пам’ятки архітектури знадобляться мільйони – починаючи від проєктно-кошторисної документації. Зрештою, фермер Григорій Ткаченко слушно зауважив, що тепер церкву краще було б законсервувати в тому вигляді, до якого її довели росіяни. Хоча, звісно, це також потребуватиме чималих коштів. Яким би не було рішення щодо подальшої долі храму, наразі фермер розпочав поруч будівництво нового – невеликого, дерев’яного, в стилі козацького бароко. Бо віряни, які регулярно відвідують храм, таки мають десь молитися. Тим паче, після переходу в ПЦУ таких стало більше.

Наприклад, тепер до церкви щодня приходить місцева жителька пані Галя, опікується всіма справами, які тут ведуться, допомагає священникові.

Пані Галя – “берегиня церкви”

Каже, що поки в церкві були московські попи – не ходила туди, а зараз приходить із легким серцем. Її тут напівжартома називають «берегинею церкви».

Якщо не покінчимо з московською церквою – не переможемо ворога навіть після військової перемоги, – каже Григорій Ткаченко.

Він і його односельчани, які тепер є вірянами ПЦУ, бачили зблизька на власні очі «русскій мір».

Відстріляні рашистами гільзи всередині церкви

Цікаво, що ще має статися, аби цей висновок нарешті прийшов у голови буковинським прихожанам УПЦ МП?

Маріанна Антонюк, Чернігів-Чернівці

Фото авторки

Матеріал підготовлений завдяки престуру Харківського пресклубу реформ

Запис Напівзруйнована церква – свідок звірств росіян і ролі УПЦ МП у нинішній війні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На цьому наголосила Голова партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко під час візиту разом з командою до шпиталю у Харкові.

Голова партії переконана, що на лікування військовослужбовців має виділятися у 2,6 раза більше коштів, за  ними мають зберігатися «бойові» виплати та доплати в повному обсязі на час лікування й реабілітації. А процедура оформлення документів, необхідних для отримання коштів, має бути негайно спрощена, і цим мають займатися військові частини.

«Не мусять поранені бійці це оформлювати. Це має зробити день у день військова частина, щоб наші поранені герої мали і грошове утримання, і всі надбавки», – зазначила Юлія Тимошенко.

Лідер партії упевнена, що лікування поранених героїв має відбуватися до повного одужання, не може бути обмежено в термінах і має включати також реабілітацію.

Юлія Тимошенко пропонує, щоб на лікування військовослужбовців, які боронять Україну, виділялося у 2,6 раза більше фінансів, у порівнянні з лікуванням цивільних, адже у воєнних шпиталях не вистачає грошей: «Такі лікарні мають бути першим  пріоритетом і не повинні фінансуватися по залишковому принципу».

За словами Юлії Тимошенко, протезування повинно бути на найвищому технологічному рівні, а держава має закуповувати найкращі протези у світових виробників і стояти на заваді «дерибану» заводів з протезування.

Поміж пріоритетів, на думку Тимошенко, повинно бути й створення мережі сучасних реабілітаційних центрів та хоспісів для лікування військовослужбовців з інвалідністю. Суттєвого осучаснення, за її словами, потребує також національний перелік медикаментів для лікування поранених бійців, які купуються за державний кошт.

«Саме наша команда добилася ухвалення постанови уряду про збільшення в 1,5 раза зарплати медикам, які працюють в зоні бойових дій. Саме наша команда домовилася про те, щоб негайно коригувати протоколи та Нацперелік медикаментів. Саме наша команда домовилася про те, що ми розглядаємо питання про підняття у 2,6 раза тарифів на лікування та харчування військових. Ми поряд з нашими героями. Ми поряд з лікарнями, які надають допомогу пораненим воєнним», – зазначила Юлія Тимошенко.

Голова «Батьківщини» підкреслила внесок в цю справу Благодійного фонду «Надія» та депутата фракції Валерія Дубіля і повідомила, що найближчим часом завдяки спільним зусиллям одна з прифронтових лікарень отримає  компʼютерний томограф.

https://ba.org.ua/yuliya-timoshenko-finansuvannya-na-likuvannya-ta-reabilitaciyu-vijskovix-maye-buti-zbilsheno-u-26-raza/

Запис Процедура “бойових” виплат має бути максимально спрощена спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Транскрипт інтерв’ю Юлії Тимошенко у Василя Голованова 24 лютого зробив В’ячеслав Ільченко.

Василь Голованов:

– Сьогодні рівно рік виповнюється – Рік Незламності для України. Так, ми втратили друзів, родичів, знайомих на цій страшній війні і продовжуємо втрачати. Ми дякуємо Збройним Силам України, які захищають нас в цю хвилину, і всім медикам, волонтерам – всім, хто наближує нашу перемогу з кожним днем. За цей рік, Юлія Володимирівна, Україна змінилась. Як змінились особисто ви і що відчуваєте?

Юлія Тимошенко:

– Перш за все, я хочу приєднатися до тих теплих слів, які ви сказали для наших військових – чоловіків і жінок – для наших медиків, добровольців, тих, хто працює в територіальній обороні, для наших волонтерів. Я хочу приєднатись і просто подякувати кожному українцю, який сьогодні – кожен на своєму фронті – робить свою справу. Так, ви праві, Україна змінилась неймовірно. Ви знаєте, це переплавлення нації, це по суті війна, яка зробила нас єдиними, зробила нас Людьми з великої літери. І ось ви завжди, я пам’ятаю, в мирний час, запитували у мене, з якою емоцією я до вас прийшла, з якими відчуттями і почуттями. Хочу сказати, що от сьогодні було засідання парламенту, Верховної Ради – і я прийшла до вас з почуттям гордості неймовірної, що я є маленькою частинкою гордого, вільного, незламного українського народу. Ось такі почуття! І знаєте, щоб показати, як змінилась Україна, я хотіла б розповісти маленьку деталь – коли був розпал війни, уже відігнали окупантів від Київської області, Чернігівської та Житомирської, на чолі зі мною наша команда поїхала до Харкова – бо там було дуже гаряче. Ми поїхали у військовий госпіталь просто передати те, що там було потрібно. І ми на площі прямо попали під обстріл – артилерійський практично залп, і там всі ховались в бомбосховищі на Площі Свободи. І ось ми із нашою командою зайшли в це бомбосховище – і ми ж знаємо, що Харків завжди був російськомовний, завжди голосував до війни за, скажімо так, проросійські партії. І от ми заходимо в метро, і перше, що одразу здивувало – половина міста в метро, тому що йдуть нескінченні обстріли. А потім до мене вийшли харків’яни, які почали розмовляти зі мною ламаною українською мовою. Знаєте, ця ламана мова йшла не від законів, які до чогось зобов’язують, і не від модних трендів – вона у них йшла з серця, з глибини душі кожного харків’янина. Вони всі зі мною говорили українською. Вони сказали мені, що більше не хочуть розмовляти мовою вбивць. І коли я пройшла в це метро далі, там на стінах були розвішані написані від руки плакати – “Російський воєнний корабль…” (далі ви знаєте по тексту). І там сиділи харківські дітки, які щось малювали. Я підійшла і спитала – “А що ви малюєте”? А вони в жовто-блакитних кольорах малювали по спеціальному списку, який їм дали волонтери, поіменно для наших славних військових малюнки підтримки. Знаєте, я розповіла це саме для того, щоб відчути, як ми змінились. А коли я приїхала в Одесу – теж, коли там були найтяжчі дні, коли очікувалось, що Одесу будуть закидати ракетами, коли всі одесити згуртувались і залишались в Одесі. Ви знаєте, що мені сподобалося? Там було написано чистою українською мовою “Ну що, російський корабль, дійшов?”. Це, знаєте, чисто в одеському дусі. І ось це і є наша країна. Це і є та єдність, яку ми так хотіли побачити, і яка не диктується політиками і не пишеться в законах. Це наша українська національна ідентичність, яка йшла з кожної молекули нашого організму, стала нашим генофондом, складовою наших генів. Ось що відбулось з українською нацією – і це неймовірно. І крім того, ми всі знаємо, що стали центром всесвіту – Україна стала. Колись говорили, що у нас на Закарпатті центр Європи, і ми так цим пишались, але, на жаль, були десь на узбіччі. Сьогодні нам не треба говорити, що географічний центр Європи знаходиться в Закарпатті – бо ми стали центром свободи, центром боротьби і центром стійкості у всьому світі.

Василь Голованов:

– Ви сьогодні були на засіданні Верховної Ради. Скажіть, будь ласка, що там відбувалось, які теми піднімались – якщо можна про це говорити, і хто був присутній, окрім депутатів, сьогодні в залі парламенту?

Юлія Тимошенко:

– Ну, депутати сьогодні були присутні всі. Сьогодні на балконах ВР були присутні всі посли всіх країн, які представлені в Україні. Ви знаєте, це просто як весь світ був присутній по суті на цій події, коли ми всією Україну згадували цей рік, страшний рік, трагічний рік, із болем, із втратами, з кров’ю, із вбивствами. Це неймовірно тяжкий рік. Але посли всіх країн стоячи вітали Україну. Яка була атмосфера в залі – сьогодні всі згадували і перший день війни, і як цей рік проходив. Ми всі з вами пам’ятаємо, як 24 лютого прокинулись не від будильників, а від ракетних ударів. Ми прокинулися від війни. І в той час, я дуже добре пам’ятаю, як ми із чоловіком просто встали, одне на одного подивились, і подумали, що неможливо повірити, що це війна. Неможливо. І в цей же день ми зустрілись із президентом, із іншими лідерами політичних сил, керівниками регіонів, генералітетом нашої армії. Ми потиснули одне одному руки і вирішили, що з цього моменту немає більше влади і опозиції, немає політичних прапорів, немає нічого того, що нас розділяло. Ось із цього моменту і до перемоги ми одна потужна українська команда, яка підставила плече президенту і нашій армії, і разом з ними йде вперед. Я і наша команда жодного разу за весь цей рік не порушувала цієї єдності і її не можна порушувати, бо це великий ресурс нашої країни – бути єдиними. І знаєте, я дуже добре пам’ятаю – сьогодні ми це згадували у Верховній Раді – як проходили перші дні, перші тижні, перші місяці. Якщо хтось каже, що ось вони були мужні з першого дня, з першої хвилини війни – як на мене, це неправда. Страшно було дуже, неймовірно, і всім було страшно. Але потім цей страх переплавився в ненависть, в особливу силу, здатність вистояти. Я пам’ятаю, як в перші дні війни в Києві була достатньо велика паніка – ви знаєте, скільки людей кинулось виїжджати. І в перший же день всім депутатам без винятку видали зброю. Не знаю, чи ви це пам’ятаєте, але в перший день усі депутати до єдиного отримали зброю. Коли мені дали в руки автомат – слухайте, я тільки в школі на “воєнці” тримала в руках автомат. Я розуміла, що, знаєте, жінка і автомат якось не поєднується – це виглядає трошки неприродньо. Але всі ми розуміли, що ці автомати нам дали на той випадок, якщо потрібно боронити Київ, якщо потрібно боронити кожне українське місто – щоб ми були готові до вуличних боїв. Ми, до речі, як тільки отримали ці автомати, поїхали одразу в Київську область – там є у нас Костя Бондарєв, керівник нашої Київської обласної партійної організації, і там під Броварами учились стріляти. Як мінімум, я вчилася стріляти, і хочу сказати, що у всі дні загрози окупації Києва – і я, і вся моя команда – ми всі були на місці, в Києві. І все, що ми робили в цей час – все, що могли робити – перше, до чого приступили, це почали вивозити діток з Охматдита, хворих, коли не було ані автобусів, нічого не було готове до вивезення. Але ми все це діставали, і я дякую нашій славній поліції міста Києва, яка нас проводила з дітками в автобусах – важкохворими, онкохворими, дітками з іншими дуже важкими захворюваннями – їх провозили через всю Україну для того, щоб вивезти їх за кордон і продовжити їх лікування. А потім, у перші дні звільнення Київської області наша команда була вже і в Бучі, і в Бородянці, і в Гостомелі – і всю війну ми без шуму, без реклами, без оцих великих повідомлень, без таких, знаєте, гучного “ба-ба-ба-бам” із роздачею чогось. Ми кожного дня, з ранку до ночі, працювали в самих гарячих точках України для того, аби забезпечити армію тим, що ми можемо забезпечити, лікарні – ми прямо упор зробили саме на лікарні, аби забезпечити їх всім необхідним – і безумовно ми возили їжу, продукти харчування, воду, вивозили людей з тяжких окупованих територій. Зараз навіть страшно згадувати, що влітку ми ще були в Соледарі, зустрічались із шахтарями, привозили їм туди все необхідне. Під Херсоном були – за 51 км від нього, коли він ще був окупований. Я хочу просто сказати, що ми не робили з цього ніяких великих, знаєте, рекламних сюжетів – я такі спостерігала – але вся наша команда, включаючи “молодіжку” нашу Батьківщини (“Батьківщина молода” – прим.), яка на 52 млн. дол. залучила зі світу гуманітарку конкретно для військових, привозила і безпілотники, і машини і все інше. Ми всі стали однією армією і сьогодні в парламенті кожен згадував свій оцей рік, кожен згадував всю історію, яку ми пройшли – біль, сльози, втрати, але й мужність неймовірну, і тому сьогодні ми всі, українці, можемо гордо дивитися світу в очі. Ми стали в проломі за мир, за волю, за збереження кордонів інших держав – ми, українці, стали в проломі за все це, і ми витримали. І після сьогоднішнього року, який був тяжким, ми можемо з честю дивитись в майбутнє і з честю звітувати про історію.

Василь Голованов:

– Напевне, головне питання, з яким прокидається кожен українець – коли закінчиться війна? Ми не можемо спрогнозувати, але тим не менш, можемо аналізувати і я все ж таки поставлю це питання – як і коли закінчиться ця війна?

Юлія Тимошенко:

– Я думаю, що це питання, з яким живе сьогодні не лише кожен українець, а й весь світ насправді. Я щойно повернулась з Мюнхенської безпекової конференції, де ми зустрічались із усіма лідерами світу, де всі були за Україну, і де вперше не було російської делегації взагалі, просто не було нікого. Це був світ без вбивць, без окупантів, без агресорів. Можу вам сказати, що всі, хто знаходився на цій конференції, задавав те питання, яке задаєте ви – як і коли закінчиться війна. І ви знаєте, що дуже важливо – сьогодні, в таку дату, коли ми вистояли рік, ключові лідери світу заявили, що Путін програв. Ось що важливо. Заявила навіть Німеччина, яка тривалий час намагалась сповідувати, знаєте, таку політичну філософію “збереження обличчя путіна”. Навіть вони заявили, що путін програв, і це заявили лідери Британії, Франції, США. І що цікаво, знаково, також і пан Орбан, лідер Угорщини, сказав, що путін програв. Це той випадок, коли вже українці разом із усім світом справу зробили, а тепер – коли йде велика баталія – всі уже зрозуміли, хто програв, але треба поставити жирну крапку. От якраз нам і треба обговорити декілька шляхів, які обговорювалися в світі за весь цей час. Перші місяці всі намагались “клеїти” мирну угоду – ви пам’ятаєте Стамбул, скільки переговорів з Путіним вели президент Франції, канцлер Німеччини та всі лідери ключових країн світу, навіть Папа Римський вів переговори про мир. Ви пам’ятаєте, що в Стамбулі – для того, щоб просто завершити це питання – Україні були виставлені чотири вимоги. Перше – визнати окуповані території російськими, друге – одностороннє роззброєння української армії і зменшення її до абсолютно незначних розмірів, третє – коли у нас не буде армії і нас роззброять в односторонньому порядку, вони вимагали, щоб ми ніколи не стали членом НАТО – а це наш другий головний захист, членство в колективній безпеці. І четверте – від нас вимагали, щоб ми почали крок за кроком зраджувати нашу національну ідентичність. І коли оцей бурхливий процес йшов в Стамбулі, я тоді якраз на Єдиному Марафоні чітко сказала, що цього шляху не існує. Коли у нас вимагають окуповані території закріпити за окупантом, роззброїтись в односторонньому порядку, не вступати в колективні системи безпеки і відмовитись від своєї національної ідентичності, це не шлях до миру, а це шлях до продовження війни і до знищення української нації в Україні. І тому я ще тоді, коли почались ті переговори, сказала, що такого шляху у нас немає. Тому що ніхто з окупантів не уступить нам нашу країну – їх мета стерти нас з обличчя Землі. І тому сьогодні я можу сказати те, що говорила і коли Мінські угоди підписували і коли намагались в Стамбулі підписати документи, і зараз повторю – тільки перемога і у нас немає іншого шляху. Ніхто більше за українців не хоче миру. Ми хочемо. Ми втрачаємо своїх дітей, чоловіків, жінок, українок і українців на фронті – але ми не бачимо в таких “мирних домовленостях” ніякого миру. І тому від дитини до президента – це дуже важливо – українці цього ніколи не сприймуть. І друге, що зараз обговорюється – ви бачили, що зараз заявляє Китай, про що заявляють…

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, я хочу потім детально про Китай поговорити. Я тільки скажу про Стамбул, оскільки я був присутній в Стамбулі, і мав можливість спілкуватись із українською делегацією. У неї був свій план і свої пропозиції, які були озвучені на тій зустрічі, і там жодних питань про здачу територій тоді з українського не стояло в жодному разі.

Юлія Тимошенко:

– Безперечно. Але було і те, що вимагали росіяни – я казала про їх вимоги. І не говорю про те, що наша сторона на щось таке погоджувалась. То були їх вимоги – і ці вимоги були неприйнятні, сьогодні неприйнятні і ніколи не будуть прийнятними.

Василь Голованов:

– Щодо Китаю. Той план, 12 кроків і 12 пунктів, озвучили вони сьогодні. Що ви думаєте щодо нього? Я не побачив, на жаль, серед тих пунктів, що росія виходить з усіх наших територій.

Юлія Тимошенко:

– Ну дивіться. Важливо, що вони в першому пункті зазначили повагу до суверенітету. Це перший пункт, для всіх країн важливий. Ви знаєте, що для Китаю територіальна цілісність держави є пунктом номер один. І тут не може бути подвійних стандартів. Якщо вони вважають – світ, до речі, це говорить – якщо територія Китаю є єдиною і неділимою, і ті території, які вони бачать своїми, є їхніми, то вони не можуть сповідувати подвійних стандартів. Тому вони багаторазово й заявляли на всіх міжнародних зустрічах, що територіальна цілісність є понад усе. І ось це головне, що нам треба читати і розуміти. Друге, що там є корисного, це ядерна безпека – вони там сказали, що атомні електростанції мусять бути в безпеці, мусять бути захищені і це теж важливо. Але в той же час, я хочу зауважити – продовжуючи те, про що ми з вами говорили в попередньому питанні – що дехто, в першу чергу країна-окупант, зараз мріє не про перемогу. Не про те, чого вони прагнули на початку війни. А про замороження конфлікту. А заморожений конфлікт починається зі слів “припинити вогонь”. Тому що вони програють. Тому що вони слабкіші за Україну. І тому категорично не можна розглядати будь-які контексти зупинки вогню до тих пір, поки не буде повністю звільнена наша територія. Це той другий шлях, про який сьогодні говорять. А перший – якщо хтось його ще сповідує в світі – це “мирний договір”. Категорично ні! Єдине, що слід зауважити – іноді зараз так говорять, що будь-яка війна закінчується мирними договорами. А це неправда. Війна, наприклад, Друга Світова, закінчилась двома актами про капітуляцію.

І українська війна повинна закінчитись актом про капітуляцію агресора. Відповідальністю перед міжнародним трибуналом і безумовно поверненням Україні всіх грошей, які потрібні для того, щоб відновити нашу державу – тобто, репараціями. Іншого завершення бути не може.

А ті, хто говорить про заморожений конфлікт – а це “припинення вогню”, та якийсь “мирний договір” – насправді не хочуть завершення війни. І тому нам треба йти вперед. І те, що зараз лідери ключових країн світу заявили, що Путін уже програв, це початок його кінця. Також хочу проговорити, як війна може закінчитись. По-перше, відновленням наших кордонів 1991-го року. Потім перемогою, а потім гарантіями. Тільки в такій послідовності, ніяка інша не приймається. І тепер питання – коли буде розгромлена армія ворога, одночасно впаде режим Путіна. Неможливо вистояти путінському режиму після розгрому і поразки його армії на території України. І тоді там включаться внутрішні інструменти, коли там за владу почнуть боротися клани, які оточують Кремль. І там уже абсолютно точно не буде тих, хто готовий йти і руйнувати світ – тому що вони добре вивчать уроки, які ця війна показала агресору.

Василь Голованов:

– Розкажіть про загрози, які існують додатково – у нас крім росії існує ще Білорусь, до речі, звідки і розпочалась агресія на Київ та Чернігів тоді, 24 лютого – у нас є “друзі Росії”. Наприклад, Північна Корея та Іран, який постачає ті самі “шахіди”. І плюс з’явилась інформація, що Китай теж може допомагати безпілотними апаратами, і Китай нібито уже спростовує. Але це “вісь зла” тих, хто остаточно на боці росії – і ті, хто іще вагається, і ми маємо працювати дипломатично, аби їх перетягти на бік Добра, на нашу сторону.

Юлія Тимошенко:

– По-перше, по закінченню Другої Світової Війни було два акти про капітуляцію підписано, якщо ви пам’ятаєте. Так ось тут теж дві капітуляції треба підписувати – Білорусі та росії. Це перше, що треба сказати. І покарані мають бути всі, хто долучався до цього кровопролиття на території України. І трибунал міжнародний має бути проти всіх, хто долучався. Що стосується Китаю, я вам хочу сказати – з початку війни Китай стоїть над процесом і повірте мені, це краще, ніж будь-що, що могло статись. Я переконана, що Китай, який дуже цінує свою співпрацю із західним світом і має неймовірні ринки збуту своєї продукції як в Европі, так і в Сполучених Штатах, а крім того – в країнах, які складають антипутінську коаліцію. Китай, для якого економічне процвітання є питанням номер один, не відмовиться від цих ринків. Він не поставить свою країну під удар всеохоплюючих санкцій. І тому я хочу вірити в те, що Китай не втрутиться із постачанням будь-якої зброї або компонентів зброї для російської федерації, країни-агресора. Дуже важливо, що Китай чітко виступив за територіальну цілісність всіх країн світу. Дуже важливо, що Китай однозначно, чітко, на багатьох міжнародних платформах сказав, що він проти, категорично проти, застосування ядерної зброї в будь-якому вигляді. І це теж сигнал російській федерації, яка ядерний шантаж використовує практично щодня. Роль Китаю зараз, яка балансує всю цю ситуацію, є важливою. І тому я хотіла б, і вірю в це, що всі переговори, які ведуться з Китаєм – всі обміни певними кроками – будуть утримувати Китай в цьому нейтральному статусі, причому нейтральному статусі із чіткою позицією територіальної цілісності і незастосування будь-якої ядерної зброї. І хотіла б, аби наша країна негайно призначила посла в Китай – це ключова країна зараз в наших стосунках, а там два роки немає посла. Це недопустимо – негайно треба самого досвідченого, інтелектуального з точки зору розуміння Китаю і китайських традицій і дипломатії, призначити посла. Що стосується інших країн, які ви назвали – повірте мені, вони не можуть бути хоча б мінімальною противагою всьому вільному світу, який постав за Україну. Навіть порівнювати це не потрібно. І чим більше країна-агресор програє, тим більш самотньою вона залишається в міжнародному просторі. Ви знаєте, “непоганий”, якщо можна так сказати, вийшов аналітичний матеріал по підсумках цього року від одного із військових експертів рф, де він чітко написав, що саме росія програла – вона абсолютно програла всі свої плани захоплення України, що росія не була свідома того, наскільки потужна її армія і що вона не відповідає вимогам, які вони хотіли бачити. Він у своєму експертному заключенні написав, що замість роз’єднатись, Європа з’єдналась і стала монолітом у боротьбі проти цієї агресії. Росіяни розраховували, що роз’єднають США і Європу як трансатлантичну єдність – а навпаки, з’єднали і перетворили на єдиний моноліт. Вони хотіли “демілітаризувати Україну”, а зробили її однією із найсильніших армій світу. Вони хотіли “денаціоналізувати”, знищити Україну – але сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація. Неділима, єдина, яка здатна за себе постояти, яка уже прикінчила на своїй території п’ять імперій, а зараз докінчує шосту – російську федерацію. Хочу сказати, що в цьому так званому “звіті” була написана одна тільки позитивна перевага – що навколо росії є єдність більшої частини світу. А це обман, бо цього у них немає – бо з кожною поразкою все більше і більше тіньових однодумців росії зникає і вона залишається ізольованою, самотньою, під економічними санкціями і аморальною по суті і по духу. Коли я дивилась витримки на наших каналах з путінської промови 21 лютого – чесно кажучи, слухати її абсолютно не має сенсу. Тому що коли в перші хвилини він заявив, що це Україна напала на росію, далі вже можна не слухати. А на що треба було подивитись – це на очі тих, хто сидів там в залі. Як на похованні, знаєте. І аплодисменти теж як на цвинтарі. Тому я думаю, що сьогодні більша частина хоч трошки мислячих росіян уже розуміє, в яку колосальну біду потрапила їх країна. Причому заслужено. Бо розстрілювати українців безкарно і взагалі будь-який народ безкарно розстрілювати виявилось неможливо.

Василь Голованов:

– Юлія Володимирівна, дякую вам за цю розмову.

Юлія Тимошенко:

– Дякую вам. Слава Україні, Героям Слава.

Запис “Сьогодні виплавилась у війні сама сильна європейська нація – неділима, єдина, яка здатна за себе постояти” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Концертні майданчики філармонії та органного залу збирають нині аншлаги. Такого вони не пам’ятають від далеких 60-их років. І багато чого в Чернівцях відбувається перше.

Уперше завтра, 29 травня, у Чернівецькій обласній філармонії ім. Дмитра Гнатюка відбудеться прем’єра опери «Тоска» Джакомо Пуччіні. Лібрето написали Луїджі Ілліки та Джузеппе Джакози за драмою Вікторієна Сарду.

«Тоска» – одна з найбільш захопливих історій кохання, яка не залишить жодного слухача байдужим. Ба більше, це трилер про шалене кохання, дія якого відбувається в Римі 1800 року у часи наполеонівських війн. Прикметно, що події в опері розгортаються протягом однієї доби і це робить її надзвичайно насиченою. У ній – і високі почуття, і хіть, жорстокість і самопожертва, люди у найкращих і найгірших своїх  проявах. Італійський композитор створив магічний звуковий світ, в якому стрімко розвивається драматургія твору.

«Тоска» має 3 дії тривалістю 2 години. Виконується італійською мовою з українськими субтитрами.

Не пропустіть!

Запис «Тоска» у Чернівцях: війна збільшує потребу прекрасного спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Охочі запрошуються на презентацію відеоролика до Всесвітнього дня вишиванки. Ролик присвячений святу та важливості ролі волонтерів, їхньому внеску у підтримку захисників та наближенні перемоги.

У відеоролику взяли участь місцеві волонтери, українські зірки, зокрема, співак POSITIFF, танцівниця та учасниця шоу «Танці з зірками» Юлія Сахневич, гурт «Zapal» та співак Тьома Паучек. А також засновниця Всесвітнього дня вишиванки Леся Воронюк.

Знімали відеоролик хореограф-постановник і автор щемливих відео  Софія Сафрюк та волонтер, випусник курсів Вищої Медіашколи 1+1 «Телевізійний продюсер» та «Редактор реаліті-шоу»  Олексій Назаров.

Крім презентації відеоролику заплановано спілкування про волонтерську діяльність та  нагородження учасників й учасниць відео.

Імпреза відбудеться сьогодні, 18 травня, о 14:00 у  культурно-мистецькому центріімені Івана Миколайчука.

Запис Сьогодні у Чернівцях – презентація відеоролика до Всесвітнього дня вишиванки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пресконференція начальника Чернівецької обласної військової адміністрації (ОВА) Сергія Осачука відбулася в університетському парку. І це вже перший позитив. Принаймні, для її учасників – подихали свіжим повітрям.

Середньої довжини спіч губернатора зводився до того, що зроблено для перемоги в Чернівецькій області в умовах війни. Стосовно проблем – говоритимемо окремо. Про досягнення ж повідомляти і приємніше, і легше.

Отже, за словами губернатора, Чернівецька область одна з перших виконала урядову програму релокації підприємств. Майже сто підприємств розмістилися на теренах краю і почали діяти. Окрім того, буковинці прийняли та розмістили в себе 103 тисячі українців, з яких 34 тисячі – діти.  Невдовзі для них розпочнуть будувати містечко. А ще керівник області повідомив, що понад тисячу внутрішньо переміщених, які є військовозобов’язаними, пішли до війська.

Особливо губернатор наголосив на єдності суспільства, постійній комунікації з Президентом, відзначив армію волонтерів, яка налагодила порушений логістичний ланцюжок і зауважив, що митниця фіксувала та фіксує всі гуманітарні вантажі, які перетинають кордон, та підкреслив, що переважно  гумвантажі приймають волонтерські штаби. Натомість ОВА на «Олімпію» отримала тільки 15 % з уього, що прибуло. Решта   85 % – волонтерські.

Розповів С. Осачук і про те, що він постійно спілкується з німецькою, австрійською, люксембурзькою та швейцарською пресою, зрозуміло, німецькою мовою. І саме таким чином «живим голосом розповідаю світові про реалії війни», – сказав очільник.

Вл. інф

Запис Буковина: влада – про свої здобутки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сумніви щезли – вона обрала сторону зла. Синод цієї релігійної організації виступив із заявою, що у нападі росії на Україну… винна минула українська влада та Православна Церква України. Залізна логіка і суто проросійська: українці самі, мовляв, винні, що їх убивають.

А тепер про все по порядку.  Синод УПЦ МП поскаржився президенту Володимиру Зеленському на спроби заборонити діяльність церкви і заявив, що нібито одним із приводів російського воєнного вторгнення до України стала політика п’ятого президента Петра Порошенка. Про це йдеться у заяві синоду.

Там нагадали також про реєстрацію у Верховній Раді законопроєкту про заборону Московського патріархату на території України та рішення влади низки територіальних громад про заборону діяльності УПЦ МП у їхніх межах.

«Із сумом констатуємо, що всі ці факти є наслідком помилкової релігійної політики часів президентства П.О. Порошенка та руйнівної ідеології так званої Православної Церкви України. Переконані, що саме така діяльність попередньої влади та ПЦУ стала однією з причин воєнного вторгнення до України», – йдеться у заяві.

Синод звернувся до президента із проханням «втрутитися в цю непросту ситуацію, зупинити релігійну ворожнечу в українському суспільстві та вжити необхідних заходів проти беззаконних дій щодо Української Православної Церкви» (підкреслення від ред.)

Цьому передувало те, що наприкінці березня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт щодо заборони Московського патріархату на території України.

Прикметно, що за даними соціологічної групи Рейтинг, 51% українців вважають, що діяльність УПЦ МП необхідно заборонити.

Як відомо, спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що парламент не прийматиме закони, які можуть розколоти українське суспільство. Тим часом на  Житомирщині за колабораціонізм судитимуть священика УПЦ МП.

На знімку: Митропоплит УПЦ МП Онуфрій, вихідець із Буковини.

Джерела:  (https://news.liga.net/ua/politics/news/upts-mp-obvinila-v-napadenii-rossii-byvshie-ukrainskie-vlasti-i-ptsu).

Хороші Чернівці

Запис Українська православна церква Московського патріархату визначилася… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У такій пропорції 50 на 50 колишні буковинці, які  півтора роки тому створили в Тернополі благодійну організацію, розподіляли кошти небайдужих громадян. Половина суми – на потреби військових, решта – у власні кишені.

«Складно в такому повідомленні стримати емоції, та я змушений говорити фактами. Впевнений, що порядні громадяни скажуть своє слово й охарактеризують цих «благодійників» як належить…», – написав у «Хороших Чернівцях» автор цього повідомлення.

Отож, попервах справи у братів з Чернівецької області йшли не дуже вдало. Та повномасштабне вторгнення росії в Україну «благодійники» вирішили використати на повну. Патріотизм українців та бажання допомогти монетизувалися у кошти на рахунку фонду. Всього за час воєнного стану вони зібрали майже 13 мільйонів гривень.

Як виявилося, для освоєння грошей, які щодня надходили від добросердечних громадян, потрібна була допомога. Тож до роботи благодійної організації залучили ще чотирьох осіб, серед яких були батько засновників та дружина одного з них. Такий собі сімейний підряд…

Про людське око діячі витратили приблизно половину зібраної суми на закупівлю необхідних речей для військових. Для підкріплення довіри вони показували фото закуплених товарів та відправку їх на фронт. Але більшою частиною зібраних коштів ці «благородні діячі » розпоряджалися по-своєму. Наприклад, придбали елітні позашляховики, вартісні мобільні телефони, накупили ювелірних виробів. Саме на ці витрати і звернули увагу правоохоронних органів сусіди, мовляв, звідки у такий скрутний час такі доходи?

Поліція Тернопільської області затримала двох організаторів, а слідчі під процесуальним керівництвом обласної прокуратури якісно документують усі факти незаконної діяльності групи. Під час обшуків у помешканнях фігурантів вилучили 34 тисячі доларів США, майже 7 тисяч євро, понад 2 тисячі фунтів стерлінгів та більше 200 тисяч гривень.

Ще понад 5 млн гривень знаходяться на особистих банківських картках, які наразі заблоковані. Слідство має всі підстави вважати, що ці гроші вони зберігали для себе. Адже маючи цю суму на рахунках, вони продовжували поширювати повідомлення про те, що коштів не вистачає і необхідний терміновий збір на потреби ЗСУ…

За незаконне використання благодійних пожертв з метою отримання прибутку під час воєнного стану (і нагадаю, що це нова стаття Кримінального кодексу – 201-2) браткам загрожує до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Запис Один мільйон на ЗСУ, інший – собі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівчани, оголошується збір порожніх пластикових баночок з розпилювачем від антисептиків (до 100 мл). Ми наповнимо їх протигрибковими засобами  і відправимо військовим. Нещодавно отримали прохання про таке забезпечення.

Репост вітається, адже чим швидше зберемо ємності, тим швидше вони наповняться і  підуть у користування нашим воїнам!

Баночки приносьте за адресою: Чернівці, вул. М. Заньковецької, 5.

Деталі за тел.: 0986338074 – Тимофій

Запис Збираємо порожні пластикові баночки з розпилювачем від антисептиків спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Едуард Фішер (Eduard Fischer), 1917 р.

Едуард Фішер, уродженець Буковини – надзвичайно скромна й порядна людина, – відомий за австрійських часів як патріот-краєзнавець Буковини, науковець, почесний доктор філософського факультету Чернівецького імператорсько-королівського університету.

Серед визначних постатей буковинського краєзнавства Едуард Фішер не може не привернути до себе увагу. І не лише через широкий кругозір – від історії, народознавства та нумізматики до натуралізму – та чудові для того часу наукові напрацювання (понад 30 солідних наукових праць). Як відомо, можна досліджувати, залишаючись стороннім спостерігачем і фіксатором подій. А можна брати безпосередню активну й визначальну участь у творенні історії рідного краю. У столітню річницю подій Першої світової війни 1914–1918 років Едуард Фішер постає саме в цій іпостасі.

             Нащадок швабських переселенців

Народився він 18 січня 1862 року в буковинському селі Карапчів над Черемошем у сім’ї управителя маєтку Густава Фішера, нащадка швабських переселенців, які наприкінці XVIII століття перебралися на Буковину. Його мати Антонія Лайбенфрост походила зі старовинної поважної віденської родини. Молодий Едуард здобував освіту в німецькій гімназії у Чернівцях. 29 жовтня 1879 року, тобто 17-ти років, добровільно (що трохи дивно для того часу, та, можливо, відчув у собі майбутній талант воєначальника) вступив на війську службу до 41 Буковинського піхотного імені Великого князя (принца) Євгенія полку, який традиційно комплектувався виключно вихідцями з Буковини. У 1882-1885 роках навчався на офіцерських курсах у кадетській школі в містечку Лобзув неподалік Кракова. Після завершення вишколу 18 серпня 1885-го (у 23 роки) став заступником кадет-офіцера у своєму рідному полку, а 1888-го одержав чин лейтенанта.

У жовтні 1890-го перейшов на службу до управління крайової жандармерії в Чернівцях (Landes-Gendarmerie-Commandos №13). Блискуче проходить випробувальний термін і складає фахові іспити. Видатні здібності і знання про край та його населення допомагають Фішеру у швидкій кар’єрі: 1 червня 1893-го він стає начальником відділу укомплектування в Чернівцях. Йому доручено виховання й вишкіл кандидатів на жандармську службу. Через нього пройшло багато вихованців і майбутніх вірних товаришів.

1900-го одержує чин ротмістра (капітана). Наступного року його призначають на посаду начальника жандармського відділу №1 Чернівців – заступника начальника крайової жандармерії. Ця посада дозволила йому будувати розвідувальну службу згідно зі своїм баченням. Під час війни ця мережа стала йому у пригоді.

Фішера високо цінували у генштабі за видатний організаторський талант. У червні 1907 р. його відзначили Лицарським Хрестом ордена Франца Йосифа. Влітку 1909-го як керівник навчальної комісії він об’їздив Німеччину, Бельгію, Швейцарію, щоб ознайомитися із системами функціонування жандармерії цих країн і перейняти корисний досвід. 1 травня 1912 року у 50-річному віці отримує чин майора, а у квітні 1913-го призначений начальником крайової жандармерії. Наступного 1914 року стає вже підполковником.

      Створив своєрідну енциклопедію про Буковину

Саме у жандармерії, відповідно до специфіки служби, і розкрився талант дослідника.

Основні наукові студії припадають на довоєнний період. Перші невеликі екскурси в історію, народознавство та навіть у нумізматику й подальші солідні публікації зробили його доволі відомим з репутацією копіткого, як це личить жандарму, дослідника.

Серед визначних наукових публікацій, які надали потужного поштовху розвиткові буковинського краєзнавства, – всеосяжна монографія 1899 року «Die Bukowina, eine allgemeine Heimatkunde: verfasst anlässlich des 50 jährigen glorreichen Regierungsjubiläums Seiner kaiserlichen und koniglichen apostolischen Majestät unseres allergnädigsten Kaisers und obersten Kriegsherrn [Franz Joseph I] durch die k.k. Gendarmerie des Landes-Gendarmerie-Commandos №13 / Czernowitz, 1899», що у перекладі означає «Буковина. Загальне краєзнавство: з нагоди 50-річного ювілею славетного правління Його Цісарської і Королівської Апостольської Величності нашого всемилостивого цісаря і верховного головнокомандувача Франца Йозефа». Книга охоплювала природу, історію і стан усіх сфер людського життя тодішнього коронного краю Буковини. Ця монографія, насичена статистичними даними, мапами тощо, стала першою неофіційною енциклопедією коронного краю Буковина і джерелознавчою базою для наступників.

А вже наступного 1900 року побачила світ ще одна краєзнавча монографія Фішера «Heimatskunde der Bukowina zum Gebrauche für Schulen und zum Selbstunterricht» k.k. universität buchhandlung H.Pardini. – Czernowitz, 1900 –  «Наш спільний дім Буковина для шкіл та самоосвіти», написана Едуардом Фішером спільно з професором Чернівецького університету Корнелієм Козаком (Cornel Kozak). Книга випущена тим же університетським видавництвом H.Pardini. По суті це скорочений варіант першої великої монографії, адаптований для середнього пересічного читача. Залюблені в рідний край автори створили чудове за змістом і пафосом видання. Може, відтоді й побутує відома приказка «Якби Господь Бог вирішив провести відпустку на землі, то неодмінно обрав би Буковину».

Слід додати, що всі школи, гімназії та навіть Чернівецький університет користувалися не лише цими довідниками, але й картами Буковини, особисто створеними та любовно відпрацьованими тим же Е. Фішером.

Мапи Буковини краянам подарував Фішер – до того вони обходилися без карт

Зупинимося на картографічних набутках дослідника. До нього буковинці обходилися без карт – цього унікального винаходу людського генія. Хоча жодне писемне джерело, навіть перлини словесної творчості, не здатні відтворити те, що може географічна карта. Фішер інтуїтивно відчував цей суспільний запит. Першою була видана 1896-го та 1898-го настільна мапа Буковини у масштабі 1:600000 видавництва H.Pardini. Тоді ж побачила світ і шкільна настінна мапа Герцогства Буковини у крупнішому масштабі 1:150000, видана 1898 року тим же університетським видавництвом H.Pardini й видавництвом Ф.Брокгауза у Ляйпцігу як додаток до першої монографії. Надалі пішли Оглядова і комунікаційна мапа, Комунікаційна мапа, Розташування і кордони Буковини, Ліси, Тваринний світ, Флора, Історична мапа Буковини, Рух населення і санітарні відносини у Буковині.

1902-го у видавництві Буковинського крайового музею (Verlag des Bukowiner Landes-Museums Buchdruckerei Hermann Czopp) вийшла ще одна авторська праця – «Kozmin» («Козмин») (До питання про історію польсько-молдавської війни 1497 року). Тема цієї військової сутички, що сталася в ті далекі буремні часи в центральній частині нашого краю, не давала спокою багатьом дослідникам, особливо нащадкам ворогуючих тоді сторін. Болючою темою була вона для поляків, яким військова фортуна не надто часто усміхалася на теренах зеленої Буковини. Адже саме від тієї військової невдачі у Польщі виникла приказка, що «За круля Ольбрахта шляхта вигінела».

Не залишився осторонь наукових суперечок і Едуард Фішер, оскільки це колись трапилось на підконтрольній йому території й хтось мав-таки наводити лад між сторонами конфлікту. Безпосередньо причетний до військової справи, маючи навички вправного криміналіста, він зібрав і проаналізував максимально доступний того часу фактичний матеріал, літературні джерела, опрацював архівні документи, напевне, неодноразово побував на місці подій і виклав свою версію військового конфлікту. Велика стаття спершу вийшла у «Щорічнику Буковинського крайового музею», а далі видана окремою книгою. Вже ця невеличка монографія свідчить про високий рівень історика, який чудово володіє методикою аналізу історичного матеріалу, грамотно і зважено інтерпретує факти, викладаючи думки в літературній формі, не позбавленій детективної інтриги.

Фішер на Буковині був шанований як науковець. Недарма його долучили до складу крайового комітету для археологічних розкопок, Наполегливо вивчав мови – українську, польську, румунську. А найулюбленішим заняттям залишалася нумізматика. Давно омріяна стаття про історію монетної справи у середньовічній Молдові побачила світ лише 1929-го, трансформована у ґрунтовну монографію, щедро ілюстровану фотографіями з колекції.

 …Усі доноси буковинська жандармерія ретельно перевіряла

Коли 1914 року в Європі відчутно запахло порохом, на жандармерію навалилася купа складних завдань. В українській частині Буковини, як і в сусідній Галичині, частина інтелігенції дотримувалася проросійської орієнтації. Так звані москвофіли потенційно становили резерв зрадників Австро-Угорської держави, і на них першочергово орієнтувалася російська розвідка, створюючи шпигунську мережу. А в Південній Буковині значна кількість інтелігенції дотримувалася прорумунської орієнтації. Відтак жандармерія спільно з контррозвідкою докладала зусилля з розширення власної мережі інформаторів і організації профілактичних заходів, зокрема виявлення й арешту активістів і різного штибу провокаторів і функціонерів. У радянській літературі ці факти подавались надзвичайно одіозно, з антиавстрійським душком, а масштаби арештів перебільшувалися в неадекватних до ситуації розмірів, на що звернули увагу сучасні дослідники. Насправді ж усі доноси ретельно перевірялися й більшу частину затриманих звільняли з-під арешту за недостовірністю фактів у доносах і за недоведенням вини.

Війна, що розпочалась 28 липня 1914 року, докорінно змінила ситуацію у світі, в Європі, на Буковині та й в особистому житті і діяльності Едуарда Фішера. Він став першим, хто повідомив Відень про мобілізаційні заходи Росії: вона розпочала загальну мобілізацію в ніч з 29 на 30 липня. Фішер через його агентурну мережу дізнався про це вже 30 липня о 4 годині ранку і негайно шифрованою телеграмою поінформував вищі інстанції.

     Регулярні російські війська розбилися об місцеву крайову оборону Фішера

На Буковину, яка завжди перебувала у прикордонні, війна завітала 6 серпня о 18 годині 15 хвилин з першими сутичками російських прикордонників і австрійських жандармів. І на цій посаді у Фішера розкрився ще один талант – чудового організатора і воєначальника. Наукові студії були відкладені на невизначений час, а першочерговим завданням стала організація оборони краю від східного агресора. Варто нагадати деталь, яка відіграла важливу роль у подальшій буковинській військовій історії: жандармерія в Австро-Угорщині підпорядковувалась не міністерству внутрішніх справ держави чи військовому відомству, а місцевим органам крайової оборони.

Протягом 1914 року найголовніші військові події на Австро–Російському фронті відбувалися на теренах Галичини та польських земель. Оборону краю й прикриття Чернівців зі сходу очолив Едуард Фішер, маючи під рукою озброєних лише карабінами місцевих жандармів (близько 300 «штиків»), митників, лісників, ландштурмістів (ополченців) і добровольців, без жодного кулемета чи гармати. Не маючи можливості взяти наявними силами всю лінію кордону під контроль, Едуард Фішер організував систему постових груп (блок-постів за нинішньою термінологією) і жандармських патрулів, які, користуючись відсутністю суцільного фронту, часто проникали на ворожу територію і знищували невеликі загони противника. До кінця серпня ці постові групи, які взагалі не призначалися для здійснення будь-яких воєнних операцій, успішно провели 79 великих і малих боїв проти регулярних російських військ без будь-якої матеріальної підтримки з боку рідної цісарсько–королівської армії, втративши при цьому лише 100 бійців. 11 вересня Е.Фішер отримав рекомендацію-наказ вищого командування розгорнути на Буковині «малу війну» як на фронті, так і в тилу російських військ, хоча цей наказ явно запізнився. Начальник жандармерії за власною ініціативою вже вів її всіма наявними силами і можливостями. Під натиском повноцінної російської дивізії він прийняв важке, але вірне рішення залишити лівобережжя Прута, а далі і всього Чернівецького району. 2 вересня російські війська без бою зайняли місто Чернівці.

    Чернівчани зустріли жандармів-визволителів столами з наїдками довжиною у 2,5 км

Що мав головний оборонець Буковини у своєму розпорядженні? На 85-кілометровому фронті від с.Кут-Баїнський до м.Вижниця в загонах Е.Фішера було всього 2100 піхотинців та 100 вершників, тобто 1 боєць на 200 метрів! Перед ним же була повнокровна 71-а піхотна дивізія генерал-лейтенанта Антона Лаврентьєва з 36 гарматами і допоміжною кавалерією, а позаду – лише ненька Австрія. Відтак Е.Фішер провів мобілізаційні заходи. Тепер він мав у своєму підпорядкуванні вже 7 батальйонів, або 6500 бійців нерегулярної армії. В середині жовтня австрійські війська щойно сформованої Семигородської армії кавалерійського генерала Карла фон Пфланзер-Бальтіна розпочали успішний контрнаступ у Галичині. Користуючись слушною нагодою, п’ять батальйонів Е.Фішера форсували Сірет і 20 жовтня визволили крайову столицю Чернівці від окупантів. Це стало несподіваним і вкрай приємним сюрпризом для 84-річного цісаря, засмученого поразками австрійців у перші місяці війни.

Варто процитувати урядового радника доктора Антона Норста, представника міста, який на сходах Чернівецького магістрату вітав визволителів. «Наша буковинська жандармерія завжди була нашою гордістю. Тепер вона з презирством до смерті стала нашою славою в обороні вітчизни. І наші пізніші нащадки, якщо читатимуть історію великої битви народів, свідками якої ми є, будуть з подивом наслідувати майже неймовірний героїзм, який виявила жандармерія в обороні Буковини».

Вдячні чернівчани, які натерпілися від заражених антисемітизмом російських окупантів, зазнали знущань, погромів і грабежів, знайшли можливість накрити визволителям уздовж вулиці Семигородської (нині – Головна) два ряди столів з наїдками та напоями, довжина яких сягала 2.5 км – від митниці на Рогатці (перехрестя Головної та Чкалова) до кафедрального собору Святого Духа.

     За оборону Буковини – «малу» війну без армії – протягом 12 тижнів майор став полковником

Вдала операція стала можливою завдяки активній підтримці місцевого населення, добре поставленій розвідці та рішучості ініціативного командира. Його дії були високо оцінені верховним головнокомандуванням. Ще до початку бойових дій Е.Фішер отримав звання підполковника, а 23 жовтня того ж року сам цісар позачергово присвоїв йому наступний чин полковника, Це унікальний випадок у світовій військовій практиці, щоби за 12 тижнів заслужити такий високий чин. За вдалу організацію оборони Буковини цісар також пообіцяв нагородити героя найвищою військовою відзнакою – Лицарським Хрестом ордена Марії Терезії. Однак цього разу не сталося, оскільки під час війни капітель (нагородна комісія) не скликалася. Росіяни теж не залишилися у боргу перед заслугами Е.Фішера, персонально оцінивши його в 100 тисяч рублів золотом за живого, або ж 50 тисяч – за мертвого. На щастя, навіть серед москвофілів Іуд, що хотіли б збагатитися у такий спосіб, не знайшлося.

Отже, Едвард Фішер увійшов до історії як героїчний організатор оборони Буковини від східного – російського! – агресора в 1914-1915 роках, який спромігся півроку успішно боронити рідний край проти регулярної армії противника, віртуозно використовуючи власну розвідувальну мережу, імпровізацію й навіть блеф, створюючи у противника ілюзію потужного бойового угруповання. Ці успішні дії були несподіванкою для всіх і отримали назву «малої війни» – війни без армії!

Низка вдячних сільських громад Буковини обрала його своїм почесним громадянином, а на початку березня 1916 р. громадська рада Чернівців прийняла рішення подарувати йому почесну шаблю, виготовлену відомим віденським зброярем Карлом Ройлем. На лезі шаблі було гравіювання: «Подяка за оборону краю і Чернівців». Проте урочисте вручення відбулося лише 25.10.1917 р.

Варто приєднатися до думки деяких військових істориків, що успішні дії військ Е.Фішера збили пиху запеклих румунських австрофобів і на рік-півтора відтермінували вступ у війну Румунії на боці Антанти. Для Австро-Угорщини це значно ускладнило б оборону і могло призвести до катастрофічних наслідків. Ось вам приклад ролі однієї особи в історії людства!

У серпні 1917 року почалось третє й остаточне звільнення Буковини від російських загарбників. Третього серпня росіяни здали Чернівці. При відступі вулицею Руською зі злості побили всі шибки навколишніх будинків. А 27 серпня з боєм були вибиті і з Боян – останньої опорної позиції 16-го російського корпусу у Північній Буковині.

    Уперше в австрійській монархії полковник-жандарм став військовим генералом

6 серпня місто відвідав молодий цісар Карл i особисто привітав героя Буковини, почесного доктора наук Е.Фішера.

6 серпня 1917 р. Цісар Карл I приймає рапорт полковника жандармерії, почесного доктора наук Едуарда Фішера (справа у польовому мундирі).

За проявлені заслуги та героїзм 17 березня 1918 року цісар присвоїв Едуарду Фішеру черговий чин генерал-майора і призначив його начальником жандармерії всієї Галичини і Буковини. Такого в австрійській імперії досі не було: полковник-жандарм отримав звання генерала і командував військовими операціями.

        Ніколи не дбав про власні статки…

Про людські особистості героя Буковини свідчать деякі красномовні факти. Як впливова людина з великими можливостями, він так і не спромігся придбати власне житло, а тулився у службовій квартирі жандармерії (приміщення санепідемстанції на вул. Головній-Гоголя-Гакмана). У 1917–1918 рр. орендував три кімнати у будинку  на розі вулиць Головної та Шевченка (колишньої залізничної лікарні). Після розпаду Австро-Угорщини у листопаді 1918 року генерал міг би першим на службовому авто виїхати до Австрії. Та, незважаючи на загрозу арешту, залишився у Чернівцях, що стало його фатальною помилкою. 15 листопада після окупації Буковини за наказом румунського Генштабу був заарештований і таємно відправлений до Яс, де без пред’явлення жодних звинувачень два роки разом із хворою дружиною Йозефіною його таємно утримували під охороною в номері готелю «Континенталь». Румунські націоналісти намагалися віддати його під суд, але це їм не вдалося. Завдяки зусиллям 33 відомих осіб старої та нової Австрії й посла в Бухаресті 58-річний генерал через 2 роки був звільнений за особистим розпорядженням румунського короля.

28 листопада 1920 року у 58-річному віці він, хворий і знесилений, разом з помираючою дружиною прибув до Відня – столиці вже нової Австрійської республіки – без жодних засобів до існування, але його там тепло зустріли друзі і допомогли з улаштуванням. У середині 1924 р. у Фішера стався перший інсульт, який призвів до часткового паралічу.

Монографія «Війна без армії. Моя оборона Буковини проти росіян» – пам’ятник невідомими героям

Проте досі майже невідомого громадськості столиці відставного генерал-майора з далекої Buchenland не забули. Не забули рідкісного феномену його військових діянь з майстерним використанням ризикованих імпровізацій, який у австрійській історіографії отримав назву «малої війни». Видатні сучасники порівнювали Фішера то з героєм австрійського Тиролю Андреасом Гофером, то з видатним чеським воєначальником доби Тридцятилітньої війни Альбрехтом Валленштайном, а (після Другої Світової – навіть з Ервіном Роммелем, «пустельним лисом» Африки, який за мінімальних ресурсів умів нав’язувати ворогам свою переможну тактику. Його досвід вивчали і аналізувати в офіцерських «вишах» та генеральному штабі. 1935 року, майже перед смертю, Едуард Фішер, скалічений другим інсультом, як наполегливий і ретельний науковець підсумував свій військовий досвід у останній монографії «Війна без армії. Моя оборона Буковини проти росіян» (Krieg ohne heer; meine Verteidigung der Bukowina gegen die Russen. Wien, F. Schubert, J. Lenobel,1935). Завершивши монографію, Едуард Фішер з полегшенням сказав: «Тепер я можу тихо померти – я виконав свій обов’язок і невідомим героям Буковини спорудив пам’ятник».

25.10.1927 р. голова орденської ради генерал-полковник Віктор Данкль за визначні бойові заслуги нарешті вручив Едуарду Фішеру обіцяну імператором найвищу військову відзнаку вже зниклої держави – Лицарський хрест ордена Марії Терезії, чого не встигли зробити в агонізуючій Австро-Угорщині. Відтак Фішер став єдиним у складі австрійської жандармерії за всю її історію, хто отримав таку високу нагороду держави. Ця подія стала вершиною військової біографії славетного буковинця. Орден дозволяв йому отримати почесне звання лицаря (Ritter) із правом застосовувати приставку «фон» перед своїм прізвищем, але Е. Фішер такою нагодою не скористався.

Це був той знаменний випадок, коли простий буковинець і патріот досяг високих щаблів державної служби і сповна реалізував свої наукові, жандармсько-управлінські, військові та організаційні таланти на користь і благо процвітання рідних йому краю і держави. У поліетнічній, національно-толерантній і ліберальній цивілізованій Австро-Угорщині це було цілком можливим і закономірним.

    Поховали буковинця у Відні з почестями, у присутності президента і канцлера

21 червня 1935-го у 73-річному віці стомлений перипетіями життя Едуард Фішер відійшов у вічність. Похований урочисто з усіма військовими почестями в присутності президента Австрійської республіки Вільгельма Мікласа, канцлера Курта Шушніга, представників уряду, вищих чинів жандармерії, поліції та армії, живих ветеранів його штабу, колишніх найближчих підлеглих, друзів, науковців, шанувальників, трьох батальйонів піхоти та жандармерії. Військові схилили прапори і віддали честь героїчному захиснику Буковини. Прогримів салют. Австрія не забуває і шанує своїх героїв, де і ким би вони не були.

Таким був Едуард Фішер, дослідник і творець історії рідного краю. Людина, яка спромоглася унікально поєднати краєзнавчу науку і суворі будні жандармської служби, позбавленої будь-якої романтики і чітко окресленої жорсткими, деколи й жорстокими, відповідно до того буремного часу, рамками службових обов’язків.

Ми, буковинці, теж маємо пишатися таким земляком і увічнити світлу пам’ять про нього у назві вулиці у престижному європейському середмісті Чернівців, яке масово відвідується туристами й зарубіжними гостями. Приміром, замість таких назв, як вулиця Горького, Маяковського, Пушкіна.

Доктор Едуард Фішер, генерал, 1862 – 1935. Хетцингерський цвинтар у Відні, гробовище 49, № 234. Квартал поховання визначних військових діячів. Віталій Коржик побував на могилі відомого земляка.

   Віталій КОРЖИК, президент Буковинського товариства природодослідників, голова Чернівецької облорганізації Українського товариства охорони природи, кандидат географічних наук, Заслужений природоохоронець України                                          

   Ілля ЧОРНЕЙ, завідувач кафедри ботаніки і садово-паркового господарства Інституту біології, хімії та біоресурсів Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, доктор біологічних наук, професор                                          

   Ганна СКОРЕЙКО, доцент кафедри історії України Чернівецького національного університету ім.Ю.Федьковича, кандидат історичних наук, депутат Чернівецької міської ради                                                   

   Володимир ЗАПОЛОВСЬКИЙ, кандидат історичних наук, письменник

Запис Чернівцям – вулицю імені патріота-науковця Едуарда ФІШЕРА, найосвіченішого жандарма в історії, нагородженого за оборону Буковини званням лицаря спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сергій Хохліков звернувся до редакції з проханням розповсюдити наступну інформацію, оскільки для когось вона може бути життєво необхідною. Чоловік пише: «Не будьте байдужі, поширте, можливо для когось це останній шанс, щоби билося дитяче сердечко».

Отже, повідомлення від Сергія Хохлікова: «Місто Женева, лікарня HUG відділення педіатрії та дитячої кардіології. Завідувач і геніальний кардіохірург лікар Торніке Сологашвілі. Тут згідні оперувати дітей з України безкоштовно. Та лише дітей і лише кардіологію.

Олексій +995597713135 – це телефон людини, яка пояснить деталі.»

Запис Звертайтесь! Дитячі сердечка безоплатно оперують у Женеві спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про те, що в міжміських маршрутках піднімають ціни на проїзд, повідомили в соцмережах краяни. Та й у салонах маршруток перевізники наклеїли відповідні повідомлення, мовляв, дефіцит пального. Ще й посівна, як відомо, в розпалі.
У середньому вартість проїзду зросла на 5-10 гривень.

За повідомленням пресцентру Чернівецької ОВА, адміністрація від 2015 року не регулює ціни на проїзд у маршрутках: «Тут чинні виключно правила ринку: піднялася ціна на пальне, підвищують і ціну на проїзд. Управління інфраструктури Чернівецької адміністрації  проводить лише конкурс перевізників, але в договорах, які з ними укладають, про ціни не йдеться взагалі. Тому законних важелів впливу на ситуацію наразі в ОВА немає».

Але ж нині, як відомо, повноваження військових адміністрацій дещо розширені й вони можуть впливати на певні ситуації, принаймні, можна так гадати з огляду на численні призначення головою ОВА керівників підприємств та установ. І податківці недарма ж отримали повноваження з перевірки ціноутворення на соціальні продовольчі товари…

А от у Чернівцях ситуація дещо інша. Директор департаменту транспорту та окремих питань комунального господарства Чернівецької міської ради Петро Лисак цими днями зауважив, що ціни на проїзд у маршрутках підіймати не будуть. «Станом на сьогодні це питання не обговорюється. Ціни поки регульовані державою і вони не змінюються», – наголосив очільник (підкреслення редакційне). Він додав також, що ціни на бензин коливаються лише через його нестачу, тож питання підвищення вартості проїзду зникне разом із зникненням дефіциту пального.
Отже, питання залишається, бо не зрозуміло: впливає влада на ціни чи не впливає? Законно це чи ні? Людям треба пояснити…

«Версії»

Запис Вартість проїзду в області зростає, а різні гілки влади кажуть по-різному спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Наразі відбувається доукомплектування військових частин особовим складом, у тому числі й офіцерами запасу. Затребуваними є різні військово-облікові спеціальності. Військовозобов’язані, які мають досвід служби, відповідно до військово-облікової спеціальності, спрямовуються до військових частин. Ті, хто не має досвіду, направляються в навчальні центри для відповідної підготовки», – повідомили у пресслужбі Чернівецького обласного ТЦК та СП.
Пресслужба відомства також пояснила й ситуацію щодо вручень повісток на Калинівському ринку, на вокзалі тощо: «Повістка військовозобов’язаному може бути вручена за місцем проживання та працевлаштування, на блок постах, на вулиці. Окрім представників ТЦК та СП, повістку також можуть вручати представники органів місцевого самоврядування, виконавчої влади, керівники підприємств, установ, організацій»

Щоправда, цими днями радник голови Офісу Президента Олексій Арестович говорив про можливість пом’якшення мобілізації в країні: «Ми не потребуємо всіх чоловіків, які сидять в Україні. Ми потребуємо тільки тих, хто готовий і хоче воювати. І таких людей достатньо вже в наших лавах, і є додатково».

У нашому військкоматі кажуть, що заходи з мобілізації в області виконуються згідно з планом.

Наразі начальник управління персоналу штабу командування Сухопутних військ Збройних сил України Роман Горбач під час нещодавнього брифінгу повідомив, що  мобілізація в Україні вже проводиться з меншими темпами, оскільки її показники виконані на 100%, і триватиме вона до 24 травня.

 «Понад два місяця проводиться загальна мобілізація на території нашої держави, всі показники виконані на 100%. Наразі призов до війська проводиться з меншими темпами, бо на початку лютого було повністю укомплектовано сили оборони. Зараз проходить лише доукомплектування. Мобілізація була оголошена на три місяці, і її продовження буде залежати лише від оперативної обстановки на бойових порядках. Це стосується як офіцерів, так і солдат», – сказав він.

За словами Горбача, всі мобілізовані є високо мотивованими людьми, навіть якщо порівнювати з 2014 року.

Нагадаємо, що 24 лютого 2022 року, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, президент  Володимир Зеленський видав указ «Про загальну мобілізацію». 3 березня вийшов Закон ВР «Про мобілізацію». У нашій країні оголошена і проводиться загальна мобілізація протягом 90 діб з дня набрання Указом чинності.
Хвилі мобілізації: кого мобілізують в Україні
Всього в Україні передбачено чотири хвилі мобілізації. Всі громадяни віком від 18 до 60 років зобов’язані з’явитися за викликом військкомату й стати на облік. Але призову підлягають не всі, а лише необхідна для ЗСУ кількість солдатів.
Перша черга мобілізації – це колишні військовослужбовці до 40 років, які мають бойовий досвід і відслужили за контрактом або в одній з хвиль мобілізації.
Друга черга – військовослужбовці, які проходили строкову службу до 2014 року або служили за контрактом.
Третя черга мобілізації або мобілізаційний резерв – військовозобов’язані громадяни, які закінчили військові кафедри вишів як офіцери запасу.
Четверта черга або громадський резерв – громадяни, у яких немає вікових та фізичних обмежень щодо призову на військову службу.

Версії

Запис Про мобілізацію на Буковині та в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оклад міського голови Чернівців складає майже 16 тисяч гривень, його заступників — понад 13. Ще більш ніж половину отриманої зарплатні становлять надбавки та премії.

Суспільне надіслало запити про зарплати посадовців за січень-березень і отримало відповіді.

Місячний оклад міського голови Романа Клічука — майже 16 тисяч гривень. Разом з преміями та надбавками його зарплата в січні, лютому та березні становила понад 51 тисячу гривень щомісяця. З вирахуванням податків він отримував понад 41 тисячу.

Раніше Клічук на сторінці у Facebook повідомляв, що свою зарплату віддає на благодійність.

Місячний оклад чотирьох заступників міського голови однаковий — 13 500 гривень. Водночас з преміями та надбавками щомісяця вони отримують різні суми.

Юрій Лесюк з вирахуванням податків у січні отримав понад 34 тисячі, у лютому та березні — майже 42 тисячі.

Василь Зазуляк з вирахуванням податків у січні та лютому отримав понад 29 тисяч гривень, у березні — майже 33 тисячі гривень.

Ігор Крохмаль у січні та лютому з вирахуванням податків отримав приблизно 39 тисяч гривень, у березні — понад 40 тисяч гривень.

Євген Маховіков у січні, лютому та березні з вирахуванням податків отримував майже 41 тисячу гривень за місяць.

Джерело суспільне (https://suspilne.media/237304-u-bou-proti-rosijskoi-armii-zaginuv-29-ricnij-vijskovij-z-bukovini/)

Запис Яку зарплату отримують керівники Чернівецької міськради у воєнний час спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віднині в один клік можна отримати усі види консультацій та інформації, які необхідні для українських мігрантів у Чехії! Адже сьогодні серед мільйонів українців, які внаслідок війни опинилися в різних країнах Європи, сотні тисяч мігрували до Чеської Республіки. Саме для їхніх потреб і створено новий мобільний додаток.

Навіть не треба пояснювати, наскільки це важливо для людей, які опинилися за межами своєї країни і шукають надійне джерело інформації, де можна дізнатися про можливості для проживання, навчання, праці, легалізації тощо. Адже зазвичай пошук такої інформації забирає багато часу, безліч неперевірених джерел додають невпевненості людині, яка щойно переїхала або планує переїхати до нової країни. Натомість автори проєкту «Smart Migration» знайшли вихід!

І саме цьому буде присвячена презентація проекту, яка відбудеться для всіх охочих онлайн о 17:00 за київським часом 13 травня нинішньої п’ятниці.

«Я радий, що українська діаспора Чехії долучилася до розробки додатка «Smart Migration», який сьогодні виявився надзвичайно потрібним. Вважаю, що таку ініціативу варто поширювати й на інші країни. Тож наш захід стане не лише майданчиком для презентації, але й діалогу щодо майбутніх схожих проєктів, спрямованих на допомогу українцям за кордоном», – зазначив Богдан Райчинець, Голова ГО «Українська ініціатива в Чехії» та Голова Європейського Конґресу Українців.

Організаторами заходу є Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», ГО «Українська ініціатива в Чехії», Європейський Конґрес Українців. Їхні партнери – Міністерство праці та соціальних справ Чеської Республіки, Світова Федерація Українських Жіночих Організацій.

Під час презентації мова йтиме про основні функції додатка; переваги, які для мігрантів відкриває Smart Migration; чатбот для українських мігрантів та про джерела, звідки Smart Migration бере надійну інформацію для українців.

Новий мобільний додаток покликаний допомогти українцям зорієнтуватися після приїзду до Чехії та розв’язати проблеми працевлаштування, освіти, охорони здоров’я, житла тощо. Запити на пошук інформації, яка цікавить, можна буде знайти за допомогою чату віртуального помічника.

По суті, створено модель, яку можуть застосовувати в різних країнах світу з великою кількістю емігрантів з України.

Додаток розробили науковці Університету Менделя (м. Брно, Чехія) за участю ГО «Українська ініціатива в Чехії». На запрошення розробників науковці МІОКу виконали тестування та надали експертну оцінку цьому додатку. На сьогодні Міністерство праці та соціальних справ Чеської Республіки запускає додаток у дію та береться його адмініструвати.

Зареєструватися на подію можна за покликанням: https://forms.gle/RnSvoAGymvJ1r79g6

У разі виникнення додаткових запитань просимо писати на електронну адресу: conference@miok.lviv.ua

https://www.facebook.com/events/365656772251045

Довідково: Проєкт створений за фінансування Агенції Технологій Чеської Республіки (Techology Agency of the Czech Republic), співфінансування Університету Менделя (Mendal University) та Університету Метрополітен у Празі (Metropolitan University, Prague).

Оператором мобільного додатка «Smart Migration» є Міністерство праці та соціальних справ. Мобільний додаток призначений іноземцям, які проживають у Чеській Республіці, та містить важливу інформацію про побутові справи й працевлаштування. Мобільний додаток є винятково інформаційним і використовується для орієнтації іноземців у чеському середовищі. Міністерство праці та соціальних справ не несе відповідальності за використання даних або інформацій у цьому мобільному додатку.

Запис Для українських мігрантів у Чехії створили додаток «Smart Migration» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якби ми жили бодай 20 років тому, ситуація щодо гуманітарної допомоги, яка надходить до Буковини, а далі розходиться всією Україною, потрапляючи до військових і переселенців, не спричиняла б стільки запитань. Та сьогодні чи не в кожного нашого краянина є можливість висловити своє бачення того, що відбувається в нашій області. А бачать наші люди багато чого й про це вони пишуть у соціальних мережах. І замовчувати такі пости й звернення до влади не можна, бо це хоч-не-хоч вихлюпнеться. Подібні заяви, як та, що з’явилася у мережі «Хороші Чернівці» вчора пізнього вечора, – до слова, не перша, бо подібні вже були, – мають або спростовуватися, або підтверджуватися відповідними діями, якщо влада хоче, щоби їй довіряли. Буковинці ж про це говорять і говорять багато.  І це не той варіант, коли, як зауважував узбецький класик ХV ст. Алішер Навої, «собака гавкає – вітер носить, а караван іде».

Додамо лише, що «Хороші Чернівці» працюють без цензури та їх читають тисячі буковинців:

«Тут хтось цікавився гуманітаркою. Давайте я на мить стану Капітаном Очевидність: Кому належить «Тайстра», де цю гуманітарку бачать? Думаю, то не єдина точка, де її можна зустріти, але, для прикладу беремо статистичну більшість з опитування людей. Хоча я думаю, її можна зустріти і в ресторанах, де газована вода на розлив продається за ціною пляшки. Надто, коли пляшка не коштувала нічого,– то взагалі ідилія. Думаю, навіть ті, хто не знали, та вміють складати двічі по два, здогадуються про місцевого олігарха і за сумісництвом мера м. Чернівці – Р.В. Клічука. Не важко здогадатись, яким чином цей пан, маючи найперший керівний статус у місті, може маніпулювати гуманітарним вантажем. Тим паче, навіть я знаю про те, як він не пускав вантаж із Швейцарії, певно, поки той не пройде крізь руки його робітників у торгових мережах (зі свічкою поряд не стояв, але це претензія від тих, хто цей вантаж комплектував, надсилав і доставляв).

У нашому місті це настільки очевидне і для правоохоронців, і для пересічних людей, що всі, все знаючи і дивлячись на прямі докази на прилавках, піддаються на відфутболювання на кшталт «дайте докази». Які докази потрібні в місті, що славиться контрабандою з незапам’ятних часів? Йдемо далі.

Буду подвійним Капітаном Очевидність: у таких випадках докази шукають не люди без прав на доступ до такої інформації, так і без можливостей її отримати, а ті, кому законом надані права на розслідування причинно-наслідкових звязків – правоохоронці. Та спробуйте пояснити, чому вам кажуть те, що кажуть, і чому в «Тайстрі» весь цей час продається гумка (або продавалась, бо, враховуючи розголос, Клічук, думаю, все звернув і розгорне тільки тоді, коли все «вляжеться», чи, сподіваюсь, більше не наважиться навіть подумати про черговий акт знущання з моралі й честі країни). Спецслужби тих країн, які нам жертвують, усе бачать і, можливо, дякуючи таким, як зазначені пани, нам не довіряють власне керівництво грошима і зброєю, як і не довіряли нам до війни у багатьох політичних питаннях. Бо вони, звісно, бачать і кажуть своїм політикам: гуманітарку продають у магазинах. А що далі, думайте самі.

Суть проста: коли прокурор і мер прекрасно розуміють, де докази, шукати їх вони, звісно, не будуть. Ба більше: вони будуть користуватися своїм статусом, аби оперативно замітати сліди.

Неможливо піймати тих, хто, по суті, ловить сам себе. Хоча вони навіть таку активність не вдають, бо актори з них погані і на публіку з імпровізацією краще їм не виходити. Міміка, обмовки, жестикуляція – і всі бачать, що ти чогось недомовляєш.

Але, карма, пане Клічук…

Дозволяти собі таке в нинішніх умовах – це не цинізм, ні, бо це – самогубство в стилі путлера. І на що ви сподіваєтеся? Я не розумію імпотенцію правоохоронців у цьому питанні з точки зору логіки, тож вважаю, що там справа парна і за карним кодексом класифікується як 185.5 (тобто від 7 до 12 років).

Так, я не додаватиму фото з цієї гумкою з Тайстри. Я впевнений: всі, ті що пишуть про цю проблему, таких фото мають тисячі. Я просто Капітан Очевидність, а ви робіть з цим, що хочете.

Мені лише прикро, що в нас нема прокурора, розслідувача чи просто депутата в міськраді, який з честю виконував би свою роботу і за подібних схем не сприяв би гнилі, а лікував систему.

Навіть, якщо все написане вище – помилка, то що саме вам, правоохоронці, заважає пройтися магазинами в пошуку такого товару й відомим шляхом дійти до причини, аби позбутися наслідків? То що?  Грошей вам мало? Тому й мало, що робота, яка не робиться, автоматично не цінується народом і, як наслідок, – не оплачується податками. Звідки братися преміям, якщо люди не бачать вашої роботи з вирішення таких гучних проблем?»

Запис Гуманітарка: ситуація довкола неї в нашому краї вимагає прозорості спершу з'явиться на Медіа-Версії.