Деякі хворі, незважаючи на свідомість приречених, одужують тільки тому, що впевнені в майстерності лікаря.
Гіппократ
Володимир ВАСЮК – ортопед-травматолог, новатор, науковець, адміністратор, винахідник і людина, у досвідченості, відповідальності та майстерності якої впевнені його пацієнти – про
травматологію як науку і як… життя.
Травматолог – гросмейстер у медицині
– Відомо, що травматологія (від грец. trauma – пошкодження, logos – наука) – вивчає пошкодження опорно-рухового апарату людини (відкриті і закриті переломи кісток тулуба, кінцівок, вивихи,розриви зв’язок, різного роду рани тощо). А ортопедія (від грец. orthos – прямий, правильний, paеdis – дитина) – захворювання опорно-рухового апарату (артрози і артрити, остеохондроз, доброякісні та злоякісні пухлини кісток, вроджені і набуті деформації, сколіоз і багато іншого). Володимире Леонідовичу, як співіснують ці дві дисципліни?
– Вони нерозривно пов’язані, оскільки мають спільний об’єкт вивчення – опорно-руховий апарат людини. Інколи навіть важко визначити, до якої із зазначених наук віднести патологічний стан. Скажімо, свіжий перелом – це травматологія, а якщо він вчасно не зрісся й на місці перелому утворився хибний суглоб – вже ортопедія. Тому наша спеціальність і називається «травматологією та ортопедією», а лікар – ортопедом-травматологом.
Володимир Леонідович ВАСЮК (1954), доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри травматології, ортопедії та нейрохірургії Буковинського державного медичного університету з 2007 року.
1977-го з відзнакою закінчив лікувальний факультет Чернівецького медичного інституту, згодом клінічну ординатуру й аспірантуру Київського НДІ травматології та ортопедії, де 1990 року захистив кандидатську дисертацію. Лікарський стаж – 36 років, науково-педагогічний – 22 роки.
Докторська дисертація «Нові технології в лікуванні переломів кісток та їхніх наслідків» захищена в січні 2007 року.
Автор 216 наукових праць, 4 монографій, 3 навчальних посібників, 34 патентів та авторських свідоцтв і винаходів.
Неодноразово стажувався в Швеції, Польщі, Чехії. Виконав понад 2000 оперативних втручань найвищої категорії складності з використанням новітніх технологій ендопротезування суглобів та артроскопії.
– Ви очолюєте кафедру травматології, ортопедії та нейрохірургії. Більше інформації про роботу кафедри можна знайти на сайті за посиланням – http://traumacenter.h19.ru/UA/. Кілька слів про історію
створення цієї служби на Буковині…
– 1946-го при кафедрі госпітальної хірургії організували курс травматології та ортопедії, який очолив доцент Ага. Спеціалізованих ліжок для хворих було 20. Перше окреме ортопедо-травматологічне відділення в області відкрили 1958 року в обласній лікарні. Згодом з’явилися спеціалізовані кабінети в поліклініках, ліжка у хірургічних відділеннях райлікарень. А 1967-го відкрили травмпункт. Від 1961-го травматологічне відділення обласної лікарні стало базою курсу травматології, який професор Драчук 1970-го реорганізував у кафедру травматології, ортопедії та військово-польової хірургії (нині кафедра травматології, ортопедії та нейрохірургії).
– Медицина розвивається у взаємодії з іншими науками: нові можливост, методи, обладнання… Хоча устаткування багатьох лікарень не відповідає сучасному розвитку й рівню науки. Що залишається головним і
визначальним для лікаря в умовах такої невідповідності?
такої невідповідності?
– Як на мене, головна риса для хірурга – його совість і здатність знайти найкращий метод лікування для кожного конкретного пацієнта. І не завжди найкращим є найдорожчий метод. Окрім «рукоділля», досвідчений спеціаліст, на зразок шахового гросмейстера, має прорахувати весь процес лікування і знати, чим він завершиться.
Медицина – наука не точна: однакові переломи можна лікувати (та виліковувати!) різними методами. Скажімо, гвинтоподібний перелом тіла великогомілкової кістки лікується постійним скелетним витяганням протягом місяця з наступним накладанням гіпсової пов’язки ще на 2-2,5 місяця. Потім пацієнт проходить курс реабілітації (масаж, розробка рухів, теплові та електропроцедури). Як правило, це бере стільки ж часу, скільки період іммобілізації. Тобто все лікування може тривати 6-8 міс. Аналогічний випадок можна лікувати також хірургічно з використанням пластин (3-4 видів) і гвинтів, внутрішньокісткових цвяхів кількох видів, нарешті, апаратів зовнішньої фіксації спицевих, на кшталт Ілізарова, стрижневих чи комбінованих…
Недосвідчений лікар усе це викладе пацієнтові, чим спричинить у того глибоку розгубленість, а досвідчений сам обере оптимальну технологію лікування з урахуванням медичних та соціальнихобставин і запропонує її хворому.
Ортопедія, на відміну від медицини, – наука точна
– «Прогрес у медицині створювали в минулому і створюють досі нові технології, навколо яких, як правило, спочатку розгорталася напружена боротьба за впровадження, а пізніше – широкі наукові дослідження», – пишете Ви, Володимире Леонідовичу, у статті «Драматична еволюція блокуючого інтрамедулярного металополімерного остеосинтезу» (2010 рік). І колись, і тепер будь-який винахід, новий напрямок – це результат праці, суперництва багатьох людей, різних колективів, наукових шкіл, напрямків. Яким чином досягається успішне впровадження нових розробок?
– Видатний ортопед Арнольд Сеппо ще 1975 року писав, що настав час вивести ортопедію-травматологію як науку «з нетрів голого емпіризму на рейки точних клініко-технічних наук». Саме залучення точних наук до травматології ми поклали в основу наукових розробок кафедри. У співпраці з проректором з наукової роботи ЧНУ ім. Ю.Федьковича проф. О.Г. Ушенком розробляємо нові технології застосування лазерної поляриметрії в діагностиці змін внутрішньосуглобової рідини людини, що дозволяє точніше діагностувати патологічні стани, зокрема, відрізняти інфекційний процес від неінфекційного.
Ще один новітній напрямок – ультрамікрофільтрація повітря операційних з метою його стерилізації та кондиціонування для профілактики інфекційних ускладнень при проведеннівеликих ортопедичних операцій, зокрема з ендопротезування. З’ясувалося, щопоряд із нами існує світ, непідвладний законам земного тяжіння!Це світ надзвичайно малих часток, які рухаються в просторі в будь-якому напрямку. На своїй поверхні вони переносять і мікроорганізми, серед них і ті, що спричиняють нагноєння післяопераційних ран. Усунення з повітря подібних мікрочасток дозволить, на нашу думку, знизити кількість післяопераційних ускладнень.
Бурхливе зростання ендопротезування в Україні до кількох тисяч операцій на рік потягло розвиток ревізійного ендопротезування, тобто заміни зношених або хибно поставлених елементів ендопротезів. Ці надзвичайно складні й тривалі оперативні втручання вимагають підвищення якості післядипломної освіти ортопедів-травматологів. Наша кафедра вже готується до вересневих курсів тематичного удосконалення з проблем ендопротезування для лікарів області та України. Це стало можливим завдяки тому, що на базах кафедри виконуються сотні операцій ендопротезування за рік.
– У сучасному світі дуже рішуче (інколи й агресивно) змінюються підходи, тенденції, напрямки і навіть традиції… Глобалізація супроводжує сучасну економіку і науки. Яким Вам бачиться майбутнє медицини?
– Майбутнє своєї дисципліни вбачаю в активному залученні точних наук до розробок нових технологій діагностики й лікування. А ще – у суттєвому зниженні травматичності оперативних втручань, розробці технологій малоінвазивного остеосинтезу для більшості переломів.
Мікросвіт близьких за духом порядних людей
– Володимире Леонідовичу, Ви науковий керівник 5 кандидатських дисертацій, наразі керуєте двома аспірантами, одним здобувачем, двома українськими та 3 закордонними клінічними ординаторами, дев’ятьма інтернами… Крім того, член Правління Української асоціації ортопедів-травматологів і голова обласного осередку цієї організації, координатор програми обміну знаннями між БДМУ і шведською клінікою «Ангельхольм», член Ученої ради – і перелік можна вести далі. Як Ви встигаєте працювати, вчити і вчитися, керувати, координувати,зрештою, просто жити?
– Відносно дисертантів всене так напружено, бо двоє вже захистилися й отримали дипломи (доцент Я.М. Васильчишин та асистент О.Г. Дудко), а двоє пройшли апробацію в Київському інституті травматології та ортопедії АМН України, усувають недоліки й готуються до офіційного захисту. Щодо другого питання, можу стверджувати, що для ефективного власного життя слід створювати навколо себе мікросвіт близьких за духом порядних людей. Засновник нашої кафедри професор Драчук жартував: «Якщо зустрінете порядну людину, зніміть перед нею шляпу! Не бійтеся, часто Вам це робити не доведеться». Коли я поцікавився в іншого завідувача нашої кафедри професора І.М. Рубленика, що робити, коли хтось діє непорядно й виникають конфлікти, то почув: «Вихід один – ПРАЦЮВАТИ, і тоді все стане на місця».
– У дитинстві гралися в лікаря? Ким ще мріяли стати?
– Проблеми вибору професії у мене ніколи не було, оскільки витоки нашої династії медиків – принаймні на початку ХІХ століття (1820 рік). Моя покійна мама, кандидат медичних наук, склала наш родовід, з якого я про це й дізнався.
– Знаю, що Ви любите театр, не пропускаєте жодної прем’єри симфонічного оркестру та концертів органної музики, любите подорожувати, читати, фотографувати. Ці захоплення – теж невід’ємні складові Вашого життя?
– У Чернівецькому симфонічному оркестрі грав Михайло Васильович Павчук, який на жаль, рано пішов з життя. Він закінчив консерваторію в Ленінграді за класом скрипки, другий інструмент – гітара. Вчив мого сина Сергія (до речі, ортопеда-травматолога центру «Ангельхольм») грати на класичній гітарі. Провчившись 5 років, син, як і належить, потім ще два роки добровільно відвідував музичну школу, вчився у Михайла Васильовича. Тоді наша сім’я у повному складі (дружина Алла й дочка Юлія, обидві також лікарі) відвідувала всі концерти. Є в нас друзі і в театрі «Голос», і в Чернівецькому драмтеатрі. Любов до мистецтва в мене завжди персоніфікована…
– Дякую, Володимире Леонідовичу, за Ваші відповіді, за професійність і віддане служіння медицині, людям! Бажаю Вам, щобипо треба вклонятися і знімати капелюха зростала…
Тетяна СТРІЛЬЧИК, «Версії»
