“Перст Божий”… Київ. 26-27.07.2013. Велике і величне…

Чому для мене подорож до Києва завжди приваблива? – Звісно ж, це певний шлях у минуле.
Хоча згадувати – справа майже невдячна, однак я завжди з радістю пробігаю вулицею Пушкінською. Адже, щоби встигнути максимально, у Києві треба не ходити, а дуже швидко ходити, майже бігти.

Мій Київ

Будинок №7, де я рік жила на квартирі, коли писала диплом у Київському інституті кібернетики, такий же урочистий та конструктивний. Архітектор цієї будівлі – Дмитро Дяченко, один із засновників українського стилю, був репресований і помер 1942 році у радянському таборі. Пушкінська вулиця виходить на Прорізну. У сквері, вже у цьому столітті, поставили пам’ятник Лесю Курбасу. У театрі Курбаса працював свого часу Микола Стрільчик, художник, брат моєї бабусі Тетяни Стрільчик.
Микола Стрільчик мешкав у Києві, 1934-го заарештований уперше, 19370-го – вдруге, до ВМП. Розстріляний у Биківні. 1989 реабілітований.
Виходить, що Київ для мене місто не тільки, де я жила майже рік, але й місто, в якому колись жили, працювали, кохали, творили, раділи, помирали … і мої родичі… Чому такі сумні спогади?… Може і через те, що не все так святково і урочисто у нас. І у Києві у тому числі.

Мистецький Арсенал збирає…

Цього разу приводом для поїздки була участь у відкритті у Мистецькому Арсеналі Всеукраїнської мистецької виставки «Велике і Величне», приуроченої до 1025-річчя хрещення Київської Русі. Тут зібрано 1000 взірцевих творів із колекцій 35 провідних музеїв України та приватних колекцій. Виставка триватиме від 27 липня до 22 вересня 2013.

Представлені тут і твори і сучасних художників.  Серед них, як зазначено на сайті Мистецького Арсеналу,  –  Назар Білик, Анатолій Ганкевич, Олександр Гнилицький,Гамлет Зіньківський, Анатолій Криволап, Микола Малишко, Микола Маценко, Роман Мінін, Олександр Ройтбурд, Вінні Реунов,Степан Рябченко, Віктор Сидоренко, Тиберій Сільваші, Марина Скугарєва, Олександр Сухоліт, Олег Тістол, Василь Цаголов. Степана Рябченко я знала тільки заочно, коли його твори були представлені у Чернівцях на Першій Всеукраїнській трієнале абстрактного мистецтва «ART-AKT» у Чернівцях 2010 року.
Мені випала щаслива нагода з ним зустрітися цього разу у Києві в реалі.

«Рука, що благословляє» — символ, неон, акт… –
https://versii.cv.ua/pohlyad/ruka-shho-blagoslovlyaye-simvol-neon-akt/23212.html

Побачити шедеври, які привезли з музеїв України, в одному місці – це фантастично. Поет, напевно, склав би Оду радості. Я бувала в музеях Дніпропетровська, Дрогобича, Львова, Харкова, Хмельницька, Києва, але коли у давніх стінах Києво-Печерської цитаделі ми бачимо твори Юліана Буцманюка, Володимира Боровіковського, Олександра Екстера, Казимира Мале­вича, Марії Приймаченко, Віктора Пальмова, Всеволода Максимовича, Панаса Єрмоленка, скульптури Іоана Георга Пінзеля, іконостас Петра Холодного – це разом і диво, і щаслива реальність…

Читаю на сайті: «Проект «ВЕЛИКЕ І ВЕЛИЧНЕ» стане центральною мистецькою подією офіційної програми відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі та крізь призму мистецтва продемонструє цивілізаційний вплив християнства на розвиток культурив Україні. Проект демонструє найяскравіші сторінки історії українського мистецтва від найдав­ніших часів до сьогодення і окреслює сам шлях формування української ідентичнос­ті».

Коліївщина лякає й дотепер?..

Нажаль, дуже вразила ситуація, яка склалася у Мистецькому арсеналі з роботою художника Володимира Кузнєцова. Я вже вдома перечитала Тараса Шевченка «Гайдамаки» і зрозуміла, чому навіть слово«Коліївщина» лякає іноді відтінком нелояльності певні структури, як це не прикро визнавати…
Пимоненкова «Українка» цього разу перетворилася не тільки на прекрасне обличчя довгоочікуваної виставки, але саме нею закрили чорний зафарбований прямокутник роботи «Коліївщина: Страшний суд». Не знаю, чи згодилися б на це гарна дівчина-українка та й сам Микола Пимоненко…

Чотири рази я обійшла зали Мистецького Арсеналу, але й цього замало. Заздрю працівникам музею, які майже два місяці можуть підходити до улюблених картин, побачити і зрозуміти щось нове та виняткове…

Київ не лише мистецький…

Увечері поверталася до метро «Арсенальна» пішки, бо в Лаврі готувалися зустрічати Патріарха Кирила і Хрест апостола Андрія Первозванного. Тож транспорт то ходив, то не ходив.

27 липня відвідала голодуючих інвалідів-чорнобильців біля Кабміну.

Потім дивилася, як кияни й гості столиці святкують у центрі Києва… Кількість міліції та перебраних у цивільне вразила.

Навідалася й до музею Тараса Григоровича Шевченка. Багатьом не сподобається, що я скажу, але кошти, що витрачають на квіти, вінки до пам’ятників від дуже офіційних осіб в усій Україні, може б краще витратити на ремонт фасаду будівлі? Бо кожні 5 метрів висять аркуші паперу зі словами: «Обережно, падає цегла»…

Підем далі…

Свято для когось триває, для когось – ні… А мені вже був час їхати на вокзал.
Там я отримала ще один чудовий подарунок – від Ігоря Гурчика – книгу «Склепи Цинамонові» Бруно Шульца.
У поїзді читала рядки оповідання Бруно Шульца українською і польською.
«…W taka noc, jedyna w roku, przychodza szczesliwe mysli, natchnienia, wieszcze tkniecia palca bozego…»
«…В таку ніч, єдину в році приходять щасливі думки, натхнення, як віщі доторки персту Божого…»
Коло замкнулося…

Тетяна Спориніна, фото автора