До кисневої подушки забули набрати кисень. Це коштувало жінці життя

У суботу, біля 18-ї години, Євгенії Онуфріївні Мельничук стало погано. Попри нестерпний біль у грудях 73-річна жінка все ж викликала «швидку». За словами сусідів, вона самотужки сіла до машини і поїхала до Лікарні швидкої медичної допомоги, щоби ніколи вже не повернутися до рідної домівки…

Одразу ж до лікарні прибігли схвильовані рідні – онук Сергій та племінниця Орися Георгіївна. На їхню думку, саме халатність медиків і вбила пані Євгенію. Далі – розповідь Орисі ІГНАТОВОЇ:

– Коли приїхала, то дізналася, що тьотя Женя лежить у пульмонологічному відділенні на четвертому поверсі. Рентген їй вже зробили, але молодий лікар-інтерн пояснив, що в суботу ввечері рентгенолога вже немає і не буде, тож висновок знімку стане відомим лише в понеділок.

Оскільки тітчина кардіограма нічого погано не показала, крім вікових змін, а тиск був у нормі, лікар поставив діагноз – двостороннє запалення легень. І призначив лікування. Я його дуже просила звернути увагу на медикаментозне призначення. Адже у тітки важка форма діабету і цироз печінки.

Тим часом, попри ін’єкцію баралгіну,біль у грудях тьоті Жені ставав нестерпним. Вона кричала і благала про допомогу. Я не витримала і побігла до нейрохірургічного відділення на шостий поверх. Молода лікарка запропонувала зробити знімок хребта. І хоча будь-який рух посилював біль хворої, ми поїхали ліфтом робити знімок. Але й він нічого не пояснив.

Медсестра принесла крапельницю. Зробила ін’єкцію. І раптом тьоті Жені стало смертельно погано: вона почала задихатися і стогнати, втрачати свідомість і хрипіти. У палаті було дуже спекотно, тому її винесли у коридор. Медсестра побігла за черговим лікарем-терапевтом. Та остання чомусь довго не йшла. Я не витримала і піднялася до неї. А вона мені: «Допишу і прийду».

Коли ж вона нарешті прийшла і побачила, в якому стані тьотя, то одразу ж почала перетрушувати та переглядати всі ліки, які ми купили, та з’ясовувати, що їй за укол зробили. Але в коридорі було темно. Як мені пояснили, перегоріла лампочка! Тож медсестра бігала до палати набирати ліки у шприц для якогось реанімаційного уколу! Та що шприц – це ще пів біди. А от як потрапити у вену немолодої жінки в таких умовах?!

Тим часом хвора задихалася і я почала кричати, щоби дали кисень. Але прийшла санітарка з порожнім пакетом і повідомила: позавчора когось рятували і забули наповнити кисневий мішок. Лікарка наказала піти й заправити його. На це санітарка здивовано кинула: «Як? Іти аж на дев’ятий поверх?!»

Зрештою, пішла… Але її довго не було. Тож я не витримала і побігла за нею. І побачила, що санітарка стоїть з порожнім пакетом і розмовляє з колежанками…

Я ледь не втратила свідомість від обурення і жаху. Напевне, все це відбилося на моєму обличчі. Бо лікар з 9-го поверху, побачивши мій стан, зрозумів усю критичність ситуації та побіг слідом за мною. Протягом наступних двох годин він реанімував тьотю Женю – робив штучне дихання, масаж серця та інші маніпуляції. І говорив, що коли б на 15 хвилин раніше, вона була би жива…

У понеділок ми хотіли забрати тіло з моргу, та з’ясувалося, що історія хвороби тьоті Жені… загубилася! Коли після тривалих нервувань і збирання довідок нам видали тіло і висновок, то ми дізналися з паперів, що вона померла від інсульту…

Євгенію Мельничук поховали у вівторок. З етичних міркувань ми не вказували прізвищ учасників цієї трагедії. Та, за словами племінниці, вона не збирається все це так залишити: «Трохи оговтаюсь і почну збирати документи, подаватиму до суду…»

Від редакції: Чекаємо на коментарі від медиків.

5 responses on До кисневої подушки забули набрати кисень. Це коштувало жінці життя

  1. Байдужість до людських доль “медичного обслуговуючого персоналу” в лікарнях стало настільки буденним, що будь-яке вказання на такий “бєспрєдєл” тільки підтверджує існування цілої системи такого медичного забезпечення в Україні. Слів більше немає…

  2. нелюди …просто нелюди. Серед нас. Ми і винні..

  3. Недбалість одного лікаря утворює негативне відношення до всіх.

  4. “”одного лікаря””” ….ну ну …

  5. Люди ми всі такі і немає значенні яка в кого професія. Скажіть хто знає коли день народження у вашого дільничого терапевта, як його звати не всі згадають, а він має бути своїм в вашій родині. Всі говорять про курупцію в медвузах, але потім самі туда ідуть і платять щоб їх оболтус був лікарем, нерозуміючи насдків, зате це пристижно. Ми всі винні що так живемо, бо ті лікарі повиростали з наших дітей. Скажіть чому в селах за останні року збудувалось по 2-3 церкві а амбулаторію повиннен хтось чужий приїхати і збудувати, невже людям краще мати 3 церви і ніодної амбулаторії, чи дит. садочка. В суспільстві де кожний думає тільки за себе такі історії є нормою і в тому винні всі а не тільки лікарі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *