Такий бануш нещодавно довелося мені готувати разом з солдатами у таборі с. Оріхове на Луганщині. Хотілося створити для бійців домашню атмосферу, щоби на деякий час вони відволіклися від війни…
Бануш у польових умовах готується суттєво відмінно від звареного у звичних умовах. Оскільки готуєш його з того, що є, та й потрібного кухонного начиння немає. Щодо кількісних пропорцій – все робилося, як кажуть, «на око».
Отже, я попросила хлопців розпалити багаття. Інші солдати цього часу пішли діставати сало, кукурудзяне борошно, бринзу, цибулю… Оскільки на вогні поміщалася тільки одна посудина, довелося усе робити поетапно.
Маленькими шматочками сало поклали на пательню й поставили на вогонь. Коли воно почало топитися, додали дрібно нарізану цибулину й смажили до утворення шкварок, час від часу помішуючи. Хлопці паралельно кришили овечу бринзу, причому «голими руками», бо тертки не знайшли.
Коли сало з цибулею перетворилося на шкварки, ми узілися до приготування самої каші, банушу. Нам була потрібна мішалка – тож хлопці зрізали з дерева гілку й за лічені хвилини ми вже мали ексклюзивну мішалку.
Поставили на вогонь чавунний казан, налили туди води (більше половини казана). Коли вода закипіла, вкинули туди 2 ложки солі. Далі треба було засипати борошно, безперервно помішуючи. Допомагав мені солдат з Луганська, який, як виявилося, ніколи не їв банушу і навіть не знав, що така страва існує. Я йому кажу: «Засиплеш борошно?» А він мені: «Я нє умєю». Я йому пояснила, що кукурудзяне борошно він має засипати тоненькою цівкою, а я водночас буду постійно помішувати.Так і зробили. Бануш зазвичай готується на повільному вогні, однак регулювати його у нас не було можливості, тож довелося викручуватися. За 10 хвилин казан зняли з вогню й поклали на стіл. Посипали кашу бринзою, а зверху – смаженими шкварками з цибулькою.
От такий у нас вийшов бануш по-фронтовому.Сіли вечеряти в альтанці, яку хлопці змайстрували власноруч. Смакували бануш під невимушену розмову з солдатами про наболіле до пізньої ночі – я розповідала про Буковину, вони – про батьків, дружин і коханих…
Галина ЄРЕМІЦА, «Версії»
