Ще далекого 5 червня 1972 року Генеральна асамблея ООН проголосила цей день Всесвітнім днем охорони навколишнього середовища. Чому нарешті людство повернулося до цієї проблеми обличчям, а не продовжувало заяложено теревенити про політику, економіку, нафту, загрозу глобальних військових конфліктів, харчову кризу та т.п. «шкірні» питання?
Бо грянув грім, і суспільство, принаймні у його свідомій частині, нарешті зрозуміло: перелічені вище проблеми є лише проблемками у порівнянні з головною загрозою для виживання людства – втратою самого середовища для його існування. Зрештою, як колись слушно зауважив відомий вождь усіх народів, «Нема людини, нема проблеми». Тому цього дня увага привертається до відповідальності всіх за вирішення глобальних екологічних проблем, які вимагають від державних органів влади реальних дій щодо збереження довкілля, передбачає організацію заходів щодо очищення територій проживання від забруднення та інші акції.
У XIX столітті такого поняття як захист довкілля не існувало, навіть на Буковині. Та факти засвідчують певний рівень екологічної свідомості влади нашого краю, яка проявлялась впевненими у своїй правоті рішучих діях.
Наш край завжди славився своїми лісами, тому їхнє збереження було і залишається кревною справою буковинців.
Під час окупації Буковини австрійськими військами у 1775-1777 роках їхнім загонам місцями доводилось прорубувати нові дороги і навіть стежки. До середини XIX століття ситуація кардинально змінилася й у архівних документах з’явилися численні повідомлення про факти лісового браконьєрства та суцільного знищення деревних насаджень. Так, у 1848-1859 роках фігурують справи про винищення лісів різними особами в громадах Чернівці, Роша, Довгопілля, Станівці. В 1852-1855 роках розслідувались доноси поміщика Йоганна фон Корза на його родича поміщика Костянтина фон Корза з Іспасу про знищення лісу. Ліс хоч і власний, але як екологічний чинник – спільний!
У 1861-1862 роках з’являються архівні документи щодо застосування заходів проти винищення лісів у громаді Драчинці, наводяться списки оштрафованих осіб у сусідній громаді Бросківці. Особлива увага приділялась охороні деревних насаджень по узбережжях річок і водоймищ, надто державних вербових. Відомо, що 1861 року була ініційована справа проти службовця Чернівецького міського магістрату Петра Завачинського, звинуваченого у крадіжці вербових лозин з насаджень вздовж Прута. Висока посада не врятувала порушника від суворого покарання.
У 1871-1972 роках контроль за лісами посилився. Це видно з переписки між державними органами влади щодо порядку застосування Закону про охорону лісів, стягування внесків на охорону лісів, видачі дозволів на рубку лісу та запровадження лісових кадастрових книг, порядку покарання за знищення лісів. Актуальним це стало для лісів поблизу крайової столиці, де відчувалась велика і постійно всезростаюча потреба у паливі та будівельній деревині. 1873 року розроблялись плани і здійснювались великі роботи щодо заліснення берегів норовливого Прута. Дійшло вже до того, що 1899 року зчинилась ціла переписка з дирекцією православного релігійного фонду Буковини та будівельним відділом ландтагу щодо необхідності огородження спеціальним парканом державних вербових насаджень в общині Стара Жучка. Допекло!
Не лишились поза увагою і брати наші менші. В 1854-1855 роках тривали консультації між Міністерством внутрішніх справ та дирекцією поліції у Чернівцях з приводу накладання штрафних санкцій за катування тварин. Наразі 1864 року вийшов закон про відміну премій за полювання на хижих тварин. До цього в Чернівцях міський магістрат знаходив кошти на преміювання мисливців, які відстрілювали вовків і лисиць в околицях і зелених насадженнях Чернівців, що докучали містянам і домашній худобі. Мабуть, настріляли вже занадто багато.
Знайшлась управа і на рибних браконьєрів. Указом Міністерства землеробства та відповідним циркуляром повітових управлінь Буковини 1873 року категорично заборонялось використання вибухових речовин при ловлі риби. Видко, вже в ті часи таке варварство стало гидотним і екологічно аморальним. В обласному архіві знайшовся і вкрай цікавий для нинішніх палеонтологів документ, датований 14 лютня 1876 року: це переписка з Чернівецьким університетом про перевезення до Чернівців кістяка мамонта, знайденого у річкових відкладах долини річки Молдови поблизу села Дея (Південна Буковина). Отже, колись на Буковині жили і чудово паслися мамонти!
Завершує екологічний екскурс до історії Буковини XIX століття переписка 1893 року з Дирекцією релігійного фонду Буковини, Чернівецьким міським магістратом та страховою спілкою для Буковини у Львові про примус лісопромисловців до страхування лісорубів від нещасних випадків на виробництві, чого не було до цього. Аж на 212 сторінках! Отож, пересвідчуємося, що у ХХ століття Австро-Угорщина входила цілком цивілізовано і демократично. Нині, на жаль, ми не такі чемні…
Віталій Коржик, еколог
