І навряд чи до чогось іншого прислухається українське суспільство – сто разів обмануте, але ще й досі наївне та романтичне, яке живе сподіваннями на «доброго царя».
Тригодинний телепроект «Розмова з країною», дуже сподіваюсь, відкрив нашому Президенту очі на те, як і чим живе пересічний громадянин в Україні. Адже левова частка запитань до Віктора Федоровича, а точніше – 90%, стосувалися того, як виживати за нинішніх цін на 800 гривень пенсії чи на 1000 гривень зарплати. Зауважте, не жити, а вижити!
Прикметно, що люди дуже активно включилися у «телевізійну гру». Скажімо, на УНІАН, який був одним із комунікаційних майданчиків під час цієї розмови, протягом попередніх 10 днів надходило по одному питанню за хвилину. Та навіть за такої інтенсивності неможливо було вибрати інші питання, ніж «виживальницького характеру». Погодьмося, що масив однобічно спрямованих запитань, мов лакмусовий папірець, яскраво проявив, яке суспільство ми маємо і чим воно переймається.
За словами колеги, головного редактора УНІАН Олександра ХАРЧЕНКА, «це суспільство людей безліч разів обманутих, згвалтованих, цинічно «кинутих», але при цьому наївних, романтично і патерналістськи налаштованих». Вони скаржаться на неподобства казнокрадів, які засіли у різних кабінетах усіх регіонів країни, починаючи від ЖРЕПів і закінчуючи «гей ви там, нагорі».
А чимало експертів і політологів, особливо зарубіжних, були вражені тим, що люди, які на свої кошти найняли менеджера №1 країни, не вимагають від нього звіту про те, що він зробив протягом року, а звертаються з проханнями про допомогу.
Мабуть, «чєлобітні прошенія» ще тривалий час будуть основним документом в Україні. Хоча патерналістські настрої вже зіграли з усіма нами злий жарт. Відсутність внутрішньої самостійності надзвичайно зашкодила українській нації. Бо ніхто інший, як ми самі дозволили зробити з собою і країною те, що тепер маємо – розвалити «до основанія». І нікому, крім нас, рядових українців, тепер не вигідно, щоб Україна піднялася з руїни.
Та що це я про сумне! На дворі ж третій день весни та й Євро 2012 – на носі. Ото буде жара! Ми, українці, любимо футбол. Хіба не про це свідчать порожні трибуни стадіонів під час матчів? Ні, вони таки свідчать про інше: про те, що матчі договірні, а тому нецікаві та й квитки не по статках…
Як і лідерство України у футбольному трансферті. Ну не за статками рідної держави купувати гравців на 35 млн. доларів на рік. За цими витратами ми посіли, до речі, 5-те місце після таких відомих футбольних монстрів як Іспанія, Англія, Італія та Німеччина, де тільки за самі відвідини стадіонів люди платять гроші, як за екскурсії, і де ніколи не бувають порожніми крісла під час матчів.
Але іспанці, італійці та зовсім небідні англійці швидко «відбивають», тобто повертають витрачені на футбольні трасферти гроші через квитки на матчі – їхні футболісти грають практично протягом цілого року, а ще ж заробляють на фанклубах, атрибутиці тощо.
Усього цього, на жаль, не скажеш про наш вітчизняний футбол, який став забаганкою кількох амбітних олігархів. Їм би подумати про душу, себто соціальну зорієнтованість своїх божевільних коштів. Натомість усій державі, за винятком 5% населення, які й володіють її багатствами, доводиться ламати мізки над тим, як вижити…
Але, може тепер, після «Розмови з країною», наш Президент почує своїх громадян?
Людмила ЧЕРЕДАРИК
