В’ячеслав КАЛУЦЬКИЙ: Друге дихання Чернівецької психіатричної лікарні

Чернівецькій обласній клінічній психіатричній лікарні більше ста років. Вона переживала свої найкращі роки, були в неї і важкі періоди. Та, попри все, лікарня й досі функціонує. І хоча стан її… «пенсійний», за останні 50 років тут не відбулося жодного капітального ремонту! Але торік все кардинально змінилося. «Ми відчули, що влада нарешті повернулася до наших хворих обличчям», – каже В’ячеслав КАЛУЦЬКИЙ, головний лікар закладу.

Повінь прискорила оновлення

– В’ячеславе Васильовичу, лікарня досить велика, з багатьма корпусами, та ще більшими є її проблеми… Втім, як відомо, протягом останніх двох десятиліть вона втратила, переважно, всю свою територію – поля, озера, сади.

– Головним лікарем працюю лише кілька років. Лікарню отримав у дуже занедбаному стані, хоча колектив своїми силами і робив час від часу косметичні ремонти. Тому за минуле говорити не можу. Чув лише, що колись у відділеннях за часів Австрії тут були підлоги з підігрівом, своя котельня, сантехнічна служба, овочесховища, цехи для трудотерапії, клуб, художня самодіяльність тощо.

– Але були й інші часи, коли хворі спали на металевих ліжках без матраців, бракувало білизни, елементарних харчів…

– Мені розповідали про це: 90-і роки минулого століття – як страшний сон. Зате протягом останніх років намагаємося все обновити, зробити перебування хворих комфортнішим. Лікарня укомплектовується апаратурою. Нещодавно отримали через Мінздоров’я новий дефібрилятор. Обіцяють новий наркозно-дихальний апарат. Слава Богу, у достатній мірі забезпечені білизною, ковдрами, одягом. Більше того, лікарня повністю комп’ютеризована.

Навесні минулого року розпочали ремонт. Перекрили дах адмінкорпусу, відремонтували фасад, повністю обновили кабінети. На часі був ремонт харчоблоку.А тут – повінь: всі дахи потекли як на замовлення, фасади по відлущувалися. Врятувала субвенція на 6 млн. грн. За ці гроші повністю перекрили дахи на всіх 8 корпусах.

Зараз через морози призупинили зовнішні роботи. Але всередині ремонт продовжується. Замінюємо котли, електропроводку, опалення, обкладаємо плиткою рибний, овочевий та м’ясний цехи, оновлюємо технологічну лінію, обладнуємо пральню. У кожному відділенні поставили бойлери, тепер гарячу воду маємо постійно. Колись у нас була своя котельня. Зараз – центральне опалення. Мав плани зробити автономні міні-котельні під кожним корпусом. Але, коли підрахували, вирішили, що це не вигідно.

Торік обласна рада прийняла рішення збудувати нове приміщення під поліклініку. У результаті маємо нову поліклініку. А будівлю старої поліклініки переобладнуємо на центр «СНІДу». Через місяць його мають закінчити.

Пацієнти тут роками не живуть!

– У спогадах австрійця Георга Дроздовського про наше місто є цікавий персонаж, якого знали всі Чернівці – Буббі. Він все життя мешкав у психлікарні і навіть пізніше, за радянських часів. Отож, як щодо пацієнтів, які проживають тут досить тривалий час?

– Нині у лікарні є 584 хворих: по 60-70 осіб у кожному відділенні. І роками вони тут, повірте, не живуть. Хоча саме так було до 2000-го року. Але, починаючи від ХХI століття, тобто від 2001 року, ця практика відійшла у минуле.

Саме тоді я почав працювати головним психоневрологом управління охорони здоров’я облдержадміністрації. Користуючись цим, об’їздив усі інтернати області для психохроників. І, не порушуючи закону, через відділ соціального захисту, ми оформляли документи і переводили тих, у кого немає родичів, на подальше перебування і догляд до інтернату.

Таким чином «розвантажили» лікарню. Адже щороку тут опинялося 50-60 безпритульних і покинутих пацієнтів. І, навіть, якщо людина вже не потребувала лікування, а простого догляду через поважний вік, лікарні доводилося їх годувати і доглядати. Тож, починаючи від 2001 року, щорічно переводимо по 15-30 пацієнтів до інтернатів.
Нині найбільший термін лікування за протоколом – 3 місяці.

В Чернівецькій області 5 інтернатів для психохороніків: в Нижніх Станівцях, Хотині, Магалі (дитячий), Череші та Чорториї.

Мешканці інтернату мають пенсію, вона іде на їхнє утримання, а 25% грошей залишається їм на кишенькові витрати.

Не тільки лікують, а й вчать

– Скільки маєте відділень?

– Лікарня складається з 8 корпусів, де є 15 відділень: 3 чоловічих, 3 жіночих, 2 змішаних, відділення кризових станів на 25 місць, відділення неврозів на 60 ліжок та реанімаційне відділення на 6 місць. Загалом це – 680 ліжок: 600 – психіатричних та 80 – неврологічних.

Працює близько 800 чоловік. 90 лікарів, 260 медсестер, решта – молодший медперсонал та господарська служба. У кожному відділенні від 40 до 60 працівників. 70% персоналу – сільські люди, які доїжджають на роботу. І хоч лікарня специфічна, та проблем з кадрами не маю. Випускники училищ просяться сюди на роботу санітарами, госппрацівниками, сторожами.
Маємо стареньку «Волгу», два санітарних і один бортовий «УАЗики» та 1 вантажівку для господарських потреб.

А ще при лікарні функціонують три кафедри: неврології, психіатрії і медичної психології. Остання – наймолодша, їй лише 3 роки. Готуємо медичних психологів – очний цикл проходять в лікарні, заочний – на кафедрі. Психологи нам зараз конче потрібні. Наприклад, після повені організовували спеціальні психологічні бригади, які виїжджали в найбільш потерпілі райони і надавали людям психологічну допомогу.

Співпрацюємо з Центром психологічної допомоги БДМУ. Їхні кандидати наук, доценти у будь-який час надають нам необхідні консультації.

Екстрим хворим на користь!

– Чи спостерігаються тенденції у проявах психічних недуг?

– Лікарі знають, що навесні та восени відбувається загострення психічних хвороб.
На диспансерному обліку у нас перебуває 22 тис. хворих з усієї області. Майже 72% з них – з легкими формами психічних розладів, 28% – з важкими (шизофренія, маніакально-депресивний психоз, вікові депресії). В зазначені періоди багато з них звертається до нас по допомогу.

Помітили, що після повені, коли ще не були виплачені компенсацій і люди переймалися своїми збитками, критично їх оцінюючи, – вони забули про свої хвороби. Хворих тоді значно поменшало. Але коли все забулося, стало на свої місця – люди почали скаржитися на безсоння, тривогу, розлади адаптації, депресію.

Трудотерапія і книжка

– Психлікарня кардинально різниться від інших, чи не так? І не тільки гратами на вікнах. Адже там люди не тільки лікуються, а й просто живуть…

– Кожне відділення має свої закриті дворики, де двічі на день пацієнти гуляють на свіжому повітрі. Маємо бібліотеку. Щоправда, художньою літературою вона вже давно не поповнювалася, а медичні книжки, журнали та газети постійно надходять. Бібліотекар ходить відділеннями, пропонує книжки і збирає заявки. Є зал, кінобудка з апаратом, де демонструють фільми для хворих.

Організовуємо психо-тарапевтичні групи на чолі з психологами. Даємо їм теми для спілкування. У дитячому відділенні займаються арт-терапією.

За бажанням хворого його можуть залучити до прибирання території лікарні.
Не бійтеся психіатрії!

– Як ви думаєте, В’ячеславе Васильовичу, чому пересічні громадяни бояться психлікарні?

– Від незнання. Не варто боятися психіатрії та цього закладу. Але в в людей ще присутній той страх, що сюди можуть завести силоміць. Крім того, психіка людини, як і її душа – загадка.

Цими днями, скажімо, привели пацієнтку з шизофренією. До цього родичі протягом трьох місяців помічали, що з їхньою сестрою щось коїться – то вона була задумлива, то не спала ночами, то ховалася до шафи, чула голоси, сама до себе розмовляла. Якби її привели раніше, можливо, лікування було б ефективнішим. Бо чим раніше надається допомога хворому, тим краще для нього.

Любов ПЛАХІНА, «Версії»