Щотижня, якщо не щодня, гортаючи місцеву пресу, навіть не надто прискіпливий читач зверне увагу на частоту, з якою вулиця Винниченка з’являється у повідомленнях про ДТП. Десятки разів на місяць, сотні разів на рік. Але найстрашніше – аспект, в якому її описують у новинних блоках. Жодна із чернівецьких вулиць не «славиться» своєю аварійністю так, як вулиця Винниченка. Здається, навіть на ковід у місті не хворіє стільки людей, скільки травмується на цій магістралі.
Я довго міркував над тим, чому це відбувається, і можу навести три основні причини. Почнімо з того, що історично нинішня вулиця Винниченка складається з двох частин.
Перша – найстаріша – від початку до перехрестя з вулицею Кармелюка (Feldgasse, Munteniei) – частина історичної Akkergasse (Ogorului), яка за цим перехрестям продовжувалася нинішньою Ставропольською аж до Neuegasse (Noua – нинішньої Жасмінної), де закінчувалася поряд із монастирем, що вже давно не діє. У перші роки радянської влади вулиця мала назву Вінницької, про що все ще нагадують назви 1-го, 2-го і 3-го провулку Вінницького, перший із яких (номінально) відходить від перехрестя Винниченка та Ясської нагору – у бік ображеної на час та хаотичну забудову вулиці Глібова (Daniil Verenca), а два інших – від Ставропольської в бік Степової та Проспекту Незалежності відповідно. Перша частина вулиці вужча, більша її частина – з одностороннім рухом у бік вулиць Чкалова і, надалі, Головної.
Друга частина – від перехрестя з Кармелюка до кінця – планувалася і забудовувалася вже за радянської влади у 1960-70 роках. Це чотирисмугова дорога 17-ти метрів завширшки із конструкційною швидкістю 90 км/год і нормативною в 40 км/год. Наприкінці – на перехресті з вулицею Руською вулиця утворює «дельту», що дає змогу зручно перехопити потік, що йде із вулиці Фастівської. Через вулицю проходить регіональний автошлях Р62, який на даному етапі по суті виконує функції однієї із хорд – транспортного коридору, що дозволяє швидко перетнути Чернівці з європейського автошляху Е85 до національного автошляху Н-03 – у бік Києва. До побудови другої черги об’їзної дороги навколо Чернівців транспортний потік за вказаним маршрутом ішов саме туди.
У 1982 році, коли вулиця набула сучасного планування, було затверджено її офіційну назву – вулиця 60-річчя СРСР, яка, однак, не прижилася – у народі її продовжували (і все ще продовжують) називати Нововінницькою. Уже в 1990-ті роки її назву декомунізували, назвавши одну із найважливіших артерій міста на честь українського письменника, історика, одного із членів Директорії УНР Володимира Винниченка.
Прикметно, що переважна кількість аварій на Винниченка фіксуються у другій – широкій – частині, на що є низка об’єктивних та суб’єктивних причин.
Почну з того, що на момент розроблення проєкту автомобілі пересувалися з середньою швидкістю 40 – 50, дай Боже, 60 кілометрів на годину, і це відповідає вже згаданій нами конструктивній та нормативній швидкості вулиці. Та й автомобілів на вулиці було значно менше.
Тепер автомобілів стало більше і їздити вони стали швидше. Окрім цього, манера водіння наших водіїв залишає бажати кращого. Поворот з вужчої дороги на ширшу, особливо вночі, коли транспорту менше, містить спокусу втопити педаль акселератора й одночасно штовхнути важіль КПП, прискорившись від Moderato, Allegretto або Allegro non Troppo до Allegro con Spirito, Allegro con Brio або навіть до Prestissimo. І це, не зважаючи на ситуацію на дорозі – розміщення автомобілів, пішоходів… Так… заборонений плід завжди солодший.
До речі, не легше й пішоходам на переходах, на яких бракує освітлення. Та й острівці безпеки на переході через дорогу з чотирма смугами руху не завадили б.
Результат – планування вулиці, складене півсотні років тому, вже застаріле. Його модернізація була на часі ще позавчора. І саме тому під час реконструкції Винниченка потрібно зробити достатньо непопулярні кроки, які й опишу нижче.
Зі спокусою прискоритися до нестями має бути покінчено. І саме тому для вулиці Винниченка в її ширшому відрізку я б запропонував розробити проєкт, аналогічний до Проспекту Незалежності.
Швидкість руху автомобілів на вулиці необхідно стримати, обмеживши до нормативної. А вона навіть позначена обмежувальними знаками 40 км/год. Водночас пішоходам, що перетинають магістраль, необхідно полегшити перехід дороги. Саме це пояснює потребу додатково обладнати три або чотири світлофорні об’єкти. Це полегшить також і перетин дороги автомобілями, які не виїжджають на Винниченка, а перетинають її – наприклад, вулицями Степовою або Жасмінною. Не хочуть вони отримати стусана від авторакети, що несеться вулицею, незважаючи ні на що.
Окрім цього, ширина дороги не має спокушати водія до поспішних дій. Адже, як казав покійний тренер з шахів, «Поспешность нужна только при ловле блох» і це твердження є чинним і в такій відповідальній справі, як водіння автомобіля. Відтак протилежні потоки транспорту слід розділити, улаштувавши клумбу, відому як «бульвар» (фр. “boulevard” від “boulevert” – зелена галявина). Окрім створення фізичної перешкоди для несанкціонованого перетину, вона дасть змогу облагородити вулицю. Та і поява антикишень та місць для паркування на цій магістралі не завадила б.
До речі, лівий поворот на Винниченка варто дозволити тільки з Кармелюка, Степової, Жасмінної та Комунальників, а біля світлофорних об’єктів облаштувати місця для розвороту. Так автомобілісти будуть призвичаюватися до безпечнішого руху й розуміти, що швидкість не сприяє безпеці. Та й «прямолінійність» тут теж не піде на користь, адже «хто прямує, той удома не ночує». Зрозуміло, в’їзд мешканців у двори власних будинків ускладниться, однак і їхні двори залишаться недоторканними, оскільки водії будуть стриманішими. Відтак, мешканці точно не будуть травмовані просто вдома, як це сталося вже двічі цього року.
Допоки не проведуть модернізацію вулиці Винниченка з урахуванням особливостей дорожнього руху, аварії та загибель людей триватимуть. Мало того, вони стануть рутиною із поступовим прискоренням транспорту та появою «безпілотних» автомобілів. І «дорога смерті» стане ще більш смертельною. Тому час діяти!
Влад Горенюк, чернівчанин
