«РОЗРИМУЮ ТЕБЕ… І ЩОСЬ ІНШЕ ВІДТАК ЗАРИМУЮ…»

«Розримую тебе, між рядків тихо виведу тінню…

Бо хронічно втомився марудитись у римах щодня.

І хоча в сліпоті став яскравим моїм провидінням –

Я тебе розримую, за щастя то буде платня.

З мертвих літер тебе почуттям я не дам воскресити.

Для живого не ліками слізна солоність дощу.

Розримую тебе, на чотири вітри ненаситні,

Наче птахи із клітки, – з катренів своїх відпущу…

Я ще не встигла перечитати всю книгу Вікторії Бричкової-Абу Кадум. Бо придбала її щойно. Її авторка, виводячи автограф,  побажала «читати з задоволенням», і я навіть не сумнівалася, що так і буде. Досі дещо з її поезій мала насолоду прочитати у Фейсбуці, на сторінці групи «Дебют-Читання», а тепер, після зустрічі в обласній науковій бібліотеці ім. Михайла Івасюка, окремими ковтками напивалася-насолоджувалася добірною поезією, красивою українською мовою, яку буковинка ревно береже далеко від батьківщини, в Йорданії. Два десятки літ тому красуня полинула туди закоханою голубкою за своїм любим (у Чернівцях він здобував фах лікаря), стала матір’ю п’ятьох дітей, але не забула ні рідне слово, ні рідну пісню, ні рідний дім. І саме поезія допомагала й допомагає долати ностальгію, притаманну, певно, всім, кому  випало змінити адресу. Своє  сокровенне про «емігрантське сирітство» Вікторія довірила строфам і римам, згодом зібравши їх у книзі «Перелітним птахом» (2017 р.), що побачила світ в Україні. 

Певний час не писалося, ділилася авторка на зустрічі, – материнські обов’язки потребували багато часу. Та й зараз, коли діти підросли (найстаршому синові вже 20 років, наймолодшому – 8), іноді вірші пишуться на кухні чи на стільці. Так доводиться «приборкувати» думки, щойно вони навідаються. А думки ці не тільки про кохання й природу, про спогади дитинства й  мамину любов, а й про болючі сторінки України. Як розповіла Вікторія, до глибини душі її вразила звістка про загибель колишнього учня гімназії, де й вона свого часу навчалася. Вона пережила це як особисту втрату. Події на Майдані 2014 року, АТО, війна на сході болем відгукнулися в серці, і згодом народився цілий цикл поезій, що увійшли до книги «Куди ж це ти, каче?..» (2019 р.).

Варто сказати, що Вікторія Бричкова-Абу Кадум – кохана й щаслива дружина й мама – не замкнулася у своїх пенатах, не залишилася наодинці зі своїми почуттями. Вона стала активно пропагувати українське слово, українські традиції в далекій країні. Її знають у посольстві України в Йорданії. Завдяки підтримці колишнього надзвичайного і повноважного посла Сергія Паська були організовані вечори української поезії, заходи, присвячені видатним українським письменникам, з його ж подачі в далекій арабській країні є вулиця, що носить ім’я Тараса Шевченка. І своєю поезією, піснею вона весь час гордо декларує: «Я – українка», за будь-якої слушної нагоди надягаючи барвисту українську вишиванку. Родина, діти Вікторії розуміють українську мову, пишаються нею й підтримують її, зростають у любові.  З Вікторією знаються українські політики, сучасні українські поети й композитори. До прикладу, з Остапом Гавришем вони створили десяток пісень. А Анатолій Матвійчук став автором передмови до книги «Про тебе» – тієї, яку тепер тримаю в руках. «Воістину любов не має кордонів! Вона не має меж і не ділиться за релігійними чи національними ознаками. Вона просто живе в чистій і світлій душі», – йдеться в передмові. – «Вона (книга – В.М.) про кожного і для кожного. Адже кожен знайде в ній і себе».

Я… уже знайшла в ній себе,  погортавши сторінки. На обкладинці цієї книги-одкровення – першої виданої в Йорданії книги українською мовою – назва «Про тебе» – це виведений авторкою своєрідний автограф для кожного, хто матиме бажання почитати її вірші й відчути їхній настрій, «примірявши» його до себе. Мною ж після зустрічі в бібліотеці, яку модерувала Ольга Серебріян, наша невтомна господиня клубу «Дебют-Читання», завдяки якій ми й мали змогу ще раніше заочно познайомитися з Вікторією Бричковою-Абу Кадум, опанував лірично-пісенний настрій. І за це ще хочеться подякувати нашому барду Олександру Мадею, який прийшов на зустріч зі своєю подругою-гітарою і виконав кілька відомих пісень на слова відомих російських авторів, які переклала пані Вікторія.

Скажу щиро: викликає захоплення й ця грань її таланту – з першого ж рядка вгадуєш автора поезії (Висоцький, Цвєтаєва, Пастернак, Ахматова…), настільки вони точно (і дуже милозвучно!) інтерпретовані українською мовою. Так от, «Виноградна кісточка» Окуджави й досі звучить у мені. Й чомусь рядки «Розримую тебе…»… заспівалися в душі саме з цією мелодією. І хочеться згодом почитати те, що ще «відтак заримує» Вікторія Бричкова-Абу Кадум.

Текст і фото Валентини МАЦЕРУК.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *