Читаймо, панове, книжки. Цей процес робить нас розумнішими. Та не дивіться телевізор, надто українські програми. Бо від цього дурнішають.
Буквально вчора пізно ввечері переклацала пультом усе, що показує Україна. На трьох каналах – «провидиці» та екстрасенси, на двох – шаманила леді Ю, решта навіть не обговорюється. Довелося перейти на вже звичні «Дискавері».
Та повернімося до книжок. Їх варто читати бодай для того, щоби зрозуміти те, що колись було, як нинішнє стикується з минулим і яке майбутнє чекає на нас.
З огляду на це, надзвичайно цікавим є книга поляка Казимежа МОЧАРСЬКОГО «Бесіди з катом», що презентована в «Українській книзі» в Чернівцях.
Так сталося, що Мочарський, який воював з фашизмом, після другої світової «з подачі» комуністичного режиму в Польщі опинився в одній тюремній камері з гітлерівським генералом Юргеном Штофом, винним у знищенні мільйонів поляків, євреїв і українців. Їхні розмови і лягли в основу «Бесід з катом».
Є в ній прикметна, як на мене, деталь. Мочарський поцікавився: а як гітлерівці збиралися винищити, приміром, цілий український народ. «Все дуже просто», – пояснив його візаві. Вони відкрили б обмінні пункти, де за кожну здану українську книжку видавали б пляшку дешевої горілки. З часом народ позбувся би й писемності, і мови. Ось такий геніально простий план винищення!
Нині його сумлінно втілюють керманичі української нації. Бо, коли зрівняти кількість літрів вино-горілчаних виробів, які припадають на кожного українця з немовлятами включно, та кількість книжок на душу населення, які за рік друкуються в Україні, – виграють зі значною перевагою літри! Адже усі наші видавництва, навіть узяті разом, не друкують 46 млн. книжок у рік. Тоді як на кожного із 46 мільйонів українців припадає понад 100 л «горючого».
Читаймо книжки, щоби не зникнути, як свого часу американські індіанці.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
