Віктор ДОВГАНИЧ: «Для політика доречний будь-який піар, крім… некролога»

Досьє: Віктор Довганич, 46 років, за гороскопом – Лев. Депутат обласної ради від фракції БЮТ, успішний бізнесмен і меценат, голова федерації кінного спорту Буковини. Одружений, має сина і доньку.

Одна з яскравих і неординарних постатей на місцевому політичному олімпі: кавалер Почесної відзнаки облради «Добро, благодійність, милосердя», один з організаторів світової конференції молодих учених у Чернівцях, володар Грамоти православного братства святого апостола Андрія Первозванного, численних грамот і подяк, постійно заклопотаний новими проектами і проблемами. Навіть інтерв’ю склалося під час робочих поїздок по місту, коли пізнавала усі складнощі депутатського життя.

Політика – як любов…

– Як Ви прийшли в політику і чому обрали саме БЮТ?
– У політику я прийшов 1999 року, тоді саме створювався обласний
осередок партії «Батьківщина». Був присутнім на І конференції партії. Відтоді своїх політичних уподобань не змінюю. Багато людей переходять до інших партій, але я противник такого. Можна змінювати власні погляди, але їх слід відстоювати: на з’їздах, засіданнях, в особистих бесідах. Та коли ти не зміг переконати опонентів, треба підтримувати рішення більшості.
Під час останніх виборів «Батьківщина» увійшла до блоку Юлії Тимошенко, тому нині працюю в облраді у фракції БЮТ. Чому саме БЮТ? Бо це соціально орієнтована партія, яка намагається розв’язати проблеми незахищених верств населення. Це не означає, що в БЮТі немає багатих людей, партіям теж треба на щось жити, тому залучають олігархів. Взагалі, фінансування партій – така ж інтимна річ, як стосунки між чоловіком і жінкою, про них не варто говорити вголос…
– Від минулого року у Вас триває конфлікт з керівником обласного осередку БЮТ… Прокоментуйте, будь-ласка, ситуацію…
– Скажу так: нині проблема наближається до розв’язання. Це наші внутрішні справи, як би там не було, але ще раз повторю: політичну партію я не змінюю. Думаю, ми досягнемо консенсусу
(– Кожна людина, іноді навіть депутат, не може захиститися від «наїздів», – додає колега п.Довганича депутат Роман Ванзуряк. Коли людину звільняють з роботи, ображають лише за те, що ти БЮТівець, цього не можна так залишати. Подібна ситуація призвела до проблем, про які Ви говорите…).
– Відомі випадки, коли Вам погрожували через депутатську діяльність…
– Це тому, що я не боюсь поставити питання, які більшість замовчує
(п. Довганич показує депутатські запити з проханнями розслідувати скарги на корупцію в податковій міліції та на незаконність передавання віруючим Вірменської церкви).
– Які відповіді отримуєте на запити?
– Зазвичай пишуть, що все добре. Так буде доти, поки докорінно не змінять систему влади на місцевому і державному рівні. Тій же місцевій прокуратурі вигідніше приховати окремі злочини, ніж піти проти губернатора. Ніхто не хоче сваритися з високим начальством, тому губернатор не піде проти Президента. І так повсюди…
За статистикою, Віктор Довганич виявився найактивнішим серед місцевої депутатської когорти, за що відзначений подякою обласної ради. Він працював у 5 тимчасових контрольних комісіях, брав участь у 26 засіданнях постійної комісії з питань приватизації та управління об’єктами спільної власності, працював у 20-ти робочих групах, 102 рази виступав на 16-ти сесіях облради.

Чиновникам соромно дивитися людям в очі

– Як Ви прийшли до меценатства і благодійництва?
– Милосердя – одна з чеснот, зазначених у Біблії. Там написано: десяту частину свого багатства віддай бідним. Відтоді, як я став заможною людиною, я так і роблю. Згодом мене це настільки захопило, що тепер я постійно живу з проблемами інвалідів, сиріт, багатодітних родин. Я, так би мовити, отримую порцію адреналіну, коли бачу, що мені вдалося подарувати радість людям, з якими доля обійшлася надто жорстоко.
Віктор Довганич постійно співпрацює з двома громадськими організаціями – Чернівецькою обласною Асамблеєю інвалідів та Комітетом багатодітних матерів. Разом вони влаштовують конкурси та свята для інвалідів–колясочників, дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей з багатодітних родин. Донедавна п. Довганич був головою обласного благодійного фонду «Відродження», але нині фонд вже не працює, оскільки створювався з метою допомоги у відзначенні 600-річчя міста.
– Ви завжди допомагаєте тим, хто просить?
– Завжди, навіть коли людина ці гроші проп’є. Іноді даю менше, ніж просять, але такого, щоб не дав взагалі – не було. Пам’ятаю, був неприємний випадок, коли до мене прийшла жінка і просила гроші, щоб нагодувати дітей. Але я чомусь засумнівався у правдивості її слів, мені здалося, що їй не вистачає на пляшку. Тому грошей не дав, але накупив продуктів. Як вона мене потім лаяла! Та все одно, потім ще довго думав: може вона б за ті гроші за світло чи газ розплатилася…
– Чи можуть гроші замінити увагу, дружбу, любов?
– Я переважно допомагаю організовувати свята і фестивалі дітям та інвалідам, а не даю гроші на харчі чи лікування. На мою думку, таким людям найбільше не вистачає радості людського спілкування і людського ставлення до себе. Тому хочу, щоби за моєї допомоги вони почувалися веселими, талановитими і потрібними цьому суспільству. Коли вперше потрапив на конкурс інвалідів-колясочників, плакав, хоча взагалі-то прагматичний і несентиментальний. Мене дуже зворушив вальс на візках… Чому чиновники на такі заходи не приходять? Їм просто соромно дивитися цим людям в очі, бо вони для них нічого не роблять. Держава в першу чергу повинна піклуватися саме про таких людей, а не про банки і бізнес. Має людина казино, завод, магазин, хай працює, головне – не заважати. Завдання держави – справедливо перерозподіляти доходи на користь тих, хто не може сам про себе подбати: старих, батьків, які цілими днями змушені опікуватися дитиною-інвалідом, сиріт, у яких батьків немає.
– Чи з’явилася альтернатива фонду «Відродження»?
– Донедавна наша область, єдина в Україні, не мала федерації кінного спорту. Тому мій новий проект – розвиток кінного спорту на Буковині. Треба створити матеріальну базу, залучити фахівців-інструкторів. Я обожнюю коней, моя донька теж. Треба бачити, яка вона щаслива, коли катається верхи і вигукує: «Я – Жанна Д’Арк!»

Діти з різних епох

– Розкажіть про своїх діток. У них велика різниця у віці?
– Моєму синові вже 26, він працює директором Центру соціальних служб для молоді. Донечці Анюті лише 5. Вони геть різні, але обидва абсолютно «татові діти»: у нас в родині гуляє, вкладає спати, грається з дітьми тато. Син – ще «совкова дитина», він добре пам’ятає, хто такі піонери, жовтенята і Ленін. Його перший рік життя минув без мене: коли синові виповнилося 3 місяці, мене призвали до армії. Анюта повністю на мене схожа, вона увібрала в себе «усе найкраще, що залишилося в мені на час її народження». Вона з’явилася на світ, коли мені був вже 41 рік і це інші відчуття, ніж ті, що дарує раннє батьківство. Коли спостерігаю за ними і порівнюю, мені видається, що нинішні діти розумніші й активніші за тих, кому зараз 20-30. Помітив, що нинішня молодь починає знову цінувати знання, тож маю надію, що вітчизняна освіта «реабілітується» за втрачене десятиліття, коли вчилися «для диплома».
– Як проводите вільний час?
– Більшу частину життя працюю по 12-14 годин на день. Я вже казав, що прагматик, тому планую своє життя: що маю зробити і для чого мені це потрібно. Але 3-4 рази на рік обов’язково відпочиваю з сім’єю. Взимку катаюся на лижах, часто буваю в горах. Дуже люблю море. Оце й увесь відпочинок. Потім знову повертаюся до роботи, бо ніхто за тебе працювати не буде.
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»