Деякі власні роздуми над реконструкцією книгарень у Чернівцях…
«Читайте залізні книги!»
Так Володимир Маяковський писав про вивіски.
«Под флейту золоченой буквы» на Центральній площі замість слова «Кобзар» вже декілька років пишуть різні букви. Останнє – «Срібло».
«И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
прославленных Тарасов —
Бульбы
и известного Шевченка, —
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся»…
Володимире Володимировичу, книгарні з назвою «Кобзар» у Чернівцях вже немає.
А поки існуючі книгарні стискають, точніше їх об’єднують, тобто реорганізують. Книгарні зараз не у фаворі. Перші поверхи центральних вулиць міста швидко реконструюються під філіали різних банків, аптеки, а деякі аптеки – у ресторани, а деякі заводи – у розважальні центри, а на деяких площах, як, наприклад, на площі Філармонії, один з чисельних пивних генделиків (основна прикраса Євро-2012) встановлює колонки, акустична система яких досягає всіх навколишніх кварталів…
Не до книг…
У далекому 26 році професор Ілля Іванов просить в академії наук дозвіл на експедицію у Французьку Гвінею, де на базі Пастерівського інституту проводить серію дослідів із схрещення людини і мавпи. Совнарком (рада народних комісарів) мріяла про армію безсловесних працівників, що не вимагали б ні зарплати, ні умов життя. Працювали б безкоштовно. І жили б відповідно… Їм не треба ні книгарень, ні музеїв, і навіть мова їм не потрібна. Ніяка. А про результат великої подорожі мавп можна прочитати у книзі, яка продається у «Технічній книзі». Точніше – продавалась, бо вчора я там купила останню. Ще з студентських років я часто буваю у цьому магазині на вулиці О. Кобилянської. Технічна книга не вимагає особливого представлення і якоїсь реклами. Бо наука і техніка не є похідними від мінливості моди. І книга є запорукою прогресу. Але мавпи про це точно не розуміють…
Контакт двох різних світів неможливий. Вони мають різне представлення про горизонталь, вертикаль і про все інше, що з цього походить…
Тетяна Стрільчик
3 коментарі “Велика подорож…”
Клас. І ілюстрація влучна про рептілій. Повзають по книгах. Точно,”не до книг”.
Маю надію, що час мавп минає…
Ще трохи про мову.
В. Маяковский
ДОЛГ УКРАИНЕ
Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.
И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада и Гоголю надо!
Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстук краплен…
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ –
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов –
Бульбы и известного Шевченка, –
Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут – зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов –
Анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
На Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знаменах-лексиконах алых,
– Эта мова величава и проста:
„Чуешь, сурмы загралы, час расплаты настав…”
Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного „Слышишь”?!
Я немало слов придумал вам,
Взвешивая их, одно хочу лишь, –
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово „чуешь”.
Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.