В історії ФАПу – історія села і доля людська

Старенький ФАП – фельдшерсько-акушерський пункт села Ясени Сторожинецького району багато чого бачив на своєму довгому віку. Збудували ж бо його ще за часів Королівської Румунії. Із саману, а це композитний матеріал, що складається із землі, соломи, глини і піску. Він найпростіший з натуральних матеріалів і найбільш безпечний та найменш промисловий.

Мабуть, це добре знав директор місцевої школи Теофіл Лазарь, коли 1928 року зводив свою хатинку, стійку до дощу та холоду, а також і доволі вогнетривку. Дату забудови вибив на сходах.

У цьому будинку вчитель мешкав зі своєю родиною: дружиною і двома дітьми – сином Аристидієм, 1925 року народження, і донькою Теофілою. Дівчинка померла в ранньому віці й похована біля дзвіниці Костинецької церкви.

На другому поверсі пан директор тримав голубів. Про це свідчить вирізане зверху вікно. Старожили згадували, що Теофіл Лазарь був родом із Заставнівського району. Він не тільки очолив Костинецьку школу, відкриту ще 1866 року, а й вивчав її історію.

У Костинцях була лише початкова школа з трьома класами, де тоді навчалося 420 дітей.

1944-го року родина п. Лазаря емігрувала до Бухаресту. Після їхнього від’їзду помешкання переобладнали під сільський фельдшерсько-акушерський пункт.

У 46-му новенький ФАП очолила Катерина Мазуряк. Молоду фельшерку, як тоді казали, направили після закінчення фельдшерсько-акушерської школи у Запорізькій області в розпорядження Чернівецького облздороввідділу. Старі ясенівці розповідали, що пані Катерина була добрим спеціалістом. Коли в селі розпочався тиф, вона обладнала у ФАПі лазарет.

До речі, глина, яка є основою саманної будівлі, славиться своїми цілющими властивостями. Її здатність вбирати токсини відома здавна. Тож достатньо було прибрати та продезінфікувати ФАП, щоби там знову можна було приймати та лікувати людей. На жаль, дівочого прізвища Катерини ніхто не пам’ятає. Тут вона зустріла Петра Мазуряка, який до 1950-го року був секретарем, а потім головою Ясенівської сільради, вийшла за нього заміж і подарувала коханому сина Олега. До речі, народжувала тут таки, у приміщенні ФАПу… А 1955 року Мазуряки повернулися на малу батьківщину п. Катерини.

Від 1955 до 1961 року ФАП очолювала доктор Віра. Так її називали. У 1962-63 роках – Тамара Гаврилюк. Один з її синів, Микола Дмитрович, нещодавно був заступником голови Сторожинецької райдержадміністрації. Відтак протягом наступних 20 років тут опікувалася здоров’ям людей Степанія Данилюк. Її чоловік Василь був учасником війни і тривалий час обіймав посаду начальника поштового зв’язку в Костинцях. Про Степанію Григорівну й досі добре відгукуються люди.

Від 1994 по 1996 роки на ФАПі нікого не було, а від 96-го тут працюю я, Валерій Крушніцький, ліквідатор аварії на ЧАЕС І категорії. І, повірте, у мене складається враження, що всі ці люди, мої попередники, ніби мої родичі…

Тому з хвилюванням чекаю на зустріч з сином п. Катерини Олегом Петровичем Мазуряком. Адже саме сьогодні він у складі делегації головних лікарів перебуває на буковинській землі. Ми вже з ним зтелефонувалися, тож сподіваюсь, він приїде у село Ясени, де народився і зробив перші кроки. Тим паче, що Олег Петрович постійно цікавиться справами ФАПу, його матеріальним становищем та можливостями.

Редакція чекає на ваші спогади, шановні читачі.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.