І все було палким в годину творчу:
І небо, і земля, і камінь, і різець,
І серце майстра.
(Леся Українка)
КАТЕРИНЮК МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ (1946-2017) народився 22 вересня 1946 р. у селі Хлівище Кіцманського району Чернівецької області.
Художник декоративно-ужиткового мистецтва.
Працював у галузі художнього різьблення по дереву й карбування по металу.
Заслужений майстер народної творчості УРСР (1969).
Член Національної Спілки художників України з 1971 р..
Нагороджений Золотою медаллю лауреата Всеукраїнського конкурсу самодіяльного мистецтва (1970) за твір „Черемош” (метал, карбування).
1964 року Михайло Катеринюк закінчив Чернівецьке художньо-ремісниче училище №5 (нині – Вище професійне художнє училище № 5).
Педагогом майбутнього художника був викладач композиції український скульптор Володимир Миколайович Куров (1904, м. Міасс, нині Челябінської. обл.-1967, м. Чернівці), якого називають основоположником дерев’яної скульптури на Буковині. Творчість і педагогіка були його покликанням. Отож кілька слів про людину, яка мала великий вплив на формування творчого обляиччя різьбяра-початківця Катеринюка.
Про вчителя й наставника
З молодих років професійне життя Курова було пов’язане з мистецтвом і навчанням майбутніх художників. Його скульптурні твори вирізняє пластична виразність і вияв сильних почуттів. Після закінчення Свердловського художнього технікуму працював скульптором, а від 1942 року був фронтовим художником.
Подальша його доля пов’язана з Буковиною. Він приїхав до Чернівців 1946 року і протягом 21 року працював у Чернівецькому художньо-ремісничому училищі № 5. А скульптурна композиція В. Курова “Плотогон з Черемоша” (дерево, різьблення) принесла славу українському училищу: вона була представлена на Всесвітній виставці в Брюсселі (1958) та відзначена високою нагородою. Серед його учнів — плеяда талановитих професійних скульпторів, графіків, живописців та митців декоративно-ужиткового мистецтва.
Володимир Куров залишив добру пам’ять про себе. Його твори зберігаються в музеї училища. А відомі українські журналісти Костянтин Валігура і Василь Селезінка присвятили його творчому життю цікаві публікації (Валігура К. Школа Володимира Курова // Рад. Буковина. 1964, 30 жовтня; Селезінка В. Чернівецький Мікеланджело // Буковина. 2004, 30 червня).
Міркуючи над характером творчості Михайла Катеринюка, тематики й стилістичних особливостей його творів, можна дійти висновку, що творча особистість і професіоналізм митця значною мірою формувались під впливом його вчителя.
Особливо красномовно утверджує в цій думці автопортрет Володимира Курова, який є емоційно забарвленою й виразною скульптурою. Знайомство з роботою дозволяє припустити, що Михайло Катеринюк сприйняв найкраще з творчості свого наставника і був чутливим до його настанов.
Володимир Куров. “Натхнення”. Автопортрет 1967. Гіпс.
Експресивна робота Володимира Курова випромінює неймовірно потужний імпульс натхнення та творчої сили, які сходять на митця в процесі роботи. Скульптурну композицію вирізняє майстерне моделювання, яке будується на узагальненні площин і емоційному акценті на зображенні артистичних рук. Авторську модель в гіпсі скульптор перевів в дерево. Цей твір зберігається в музеї училища. А відлитий у бронзі — встановлений на могилі скульптора в Чернівцях: “Скульптура і зараз там стоїть при вході на Руський цвинтар з правого боку від військового меморіалу” (Селезінка В. Чернівецький Мікеланджело // Буковина. 2004, 30 червня).
Михайло Катеринюк закінчив училище у 18 років і активно взявся за творчу роботу в галузі сницарства — художнього різьблення на дереві та художньої обробки металу. Він успішно почав різьбити барельєфні пласти в дереві. Так, 22-річний Михайло створив композицію “Володар гір”, за яку вже через рік йому було надано почесне звання Заслуженого майстра народної творчості України. Працював також і над карбованими рельєфними творами.
Знайомство з роботами Михайла Катеринюка дає можливість насолодитись його виразною різьбою та його неповторним творчим почерком, який позначений національним колоритом. Водночас помічаємо, що ознаки поетичної фольклорності, до яких безперечно належить й орнамент, автор вводить у свої тематичні фігуративні композиції з дерева з тонким почуттям міри, подекуди лише у вигляді фрагментів. Він полюбляє стрічки з насічками й такі орнаментальні елементи й мотиви як морщинки, кривульки, дужки, ружі, косиці, бендюги, сонечка, зірочки, драбинка пряма. А в металі — гачки, віночок, сльозки, заячі вушка, змійка…
Михайло Катеринюк звертався і до різьблення орнаментальних тарелів, які також посідали значне місце в його творчому доробку.
Михайло Катеринюк Таріль
Любов до чудових українських орнаментів, відтак, до рукоділля й творчості, жила в ньому з дитинства. Село Хлівище здавна славилось умілими вишивальницями. Кожна хата й одяг сільчан рясніли барвистою вишивкою з крупними букетами троянд і руж, птахами та виблискували бісером.
Всі жінки вишивали й у родині Катеринюка. Від дружини Михайла Катеринюка Ганни Михайлівни дізнаємося, що мама митця Вікторія Іванівна мала особливий хист до вишивання з натури. Вона немов “замальовувала” квіти, які бачила перед собою.
Молодший брат Михайла Іван мав здібність до різьбярства, і його твори позначені високою технічністю виконання.
А про Михайла Катеринюка зауважує його дочка Тетяна, що він розпочинав свою роботу з ескізу майбутньої композиції, який накреслював вуглем на папері та переносив зображення на заготовлений пласт дерева. Після цього власне й розпочиналося таїнство різьблення — творення художнього образу…
Митець часто звертався до образу волелюбних і незалежних буковинських опришків, чий дух непокори став легендарним, а пам’ять про них збереглася у народних піснях і легендах.
Михайло Катеринюк.
Композиція. Фрагмент. Дерево, різьблення
Можна припустити, що художник не випадково відтворював їхній дух непокори. Адже життя родини в ранні роки дитинства Михайла було захмарене великим горем — примусовим переселенням до Херсонської області разом з численними мешканцями с. Хлівище. Вщент зруйнували хати, знесли будівлю першої школи та насильно вивозили людей у далекі краї цілими родинами… Зі слів дружини художника Ганни Михайлівни: «Сім’ю виселили в 50-х роках. Хату вони розібрали й узяли своє майно з собою. У тому чужому голому степу Катеринюки прожили 2 роки. Потім вдалося втекти й повернутися на рідну Буковину. Михайлові тоді було 7-9 років. Він протягом життя дуже болісно це переживав».
Михайло Катеринюк дуже гордився Буковиною й любив Карпати… Ці почуття випромінює чи не кожний його твір. Напрочуд цікаво оглядати його пласти — фігуративні барельєфні композиції з гірськими пейзажами, які окреслені плавними лініями, а постаті горян та їхні рухи вправно увиразнені властивими його пластиці світлотіньовим моделюванням, динамікою об’ємів та вимовною ритмікою. Не може не захопити експресія запального ритму танцю, рвучких рухів легеня-трембітаря (“Буря”, 1978 р., “Розмова з горами”,1971 р., “Танець опришка”, 1969, р.). І тоді замислюєшся, яка ж гаряча мистецька кров тече в жилах цього художника!
Про неймовірно потужний вплив на глядача творів Катеринюка розповіла якось мені чернівецька журналістка Людмила Чередарик. Кінець 70-их років минулого століття. Вона щойно прийшла працювати до газети «Молодий буковинць», як їй дали редакційне завдання – написати про Михайла Катеринюка. Людмила пригадувала, що його роботи буквально перевернули догори дригом усе її уявлення про мистецтво. «Катеринюківські образи гуцулів у металі та дереві настільки полонили мою уяву, що мені вкрай закортіло щось таке утнути самій і я всерйоз подумувала повчитися цьому…», – сміючись, резюмувала вона.
Тож не дивно, що наші почуття особливо хвилюють такі композиції як “Юність Карпат”, “Купальський мотив”, адже відчувається, що рухи різця художника немов щойно вийшли з душі. Тому ліричні мотиви, кохання та ніжність, пісенність — особливо трепетно звучать у творчості Михайла Катеринюка, в якій він славить життя й характери українських горян.
Михайло Катеринюк. “Юність Карпат” 1986. Дерево, різьблення
Фрагмент статті 2006 року “Михайло Катеринюк — чарівник дерева і металу” в газеті “Чернівці” №38. Автор Т. Дугаєва.
Яскравою артистичністю позначені образи гуцула-музики та гуцула-танцюриста, які є улюбленими персонажами творів Катеринюка. Видається, що його педагог Володимир Куров, який і сам грав на флейті в оркестрі, підтримував цю тему й надихав власним тонким сприйняттям музики свого здібного учня.
Михайло Катеринюк.
Гуцульський танок. Мелодія Карпат. Дерево, різьблення
Михайло Катеринюк також залюблений у трембіту, скрипку та цимбали. А, приміром, сопілка, що чарівно й ніжно розповідає про красу й кохання, разом з плавними обрисами Карпат і легким подихом гірського вітру, перетворює ці мотиви на неповторно щемливий твір. Тож милозвучна композиція “Мелодія” (1985) зачаровує й надовго залишається в пам’яті.
Михайло Катеринюк.
Ранок, 1985 р. Опришки, 1984 р. Мелодія, 1985 р. Дерево різьблення
Опрацьовував також Катеринюк музичну тему і в техніці карбування в роботах кінця 1960-х-початку 70-х років. Серед його рельєфних зображень: „Танець опришка”, „Мелодія”, серія „Троїсті музики”, „Розмова з горами”, “Мелодія сивих гір”, “Весільний танець” та низка інших творів.
Михайло Катеринюк.
Троїсті музики, 1970 р., фрагмент. Господар Карпат, 1970 р. Метал, карбування
Міркуючи про творчість Михайла Катеринюка, пригадуються слова відомої української поетеси й письменниці Галини Тарасюк про митця як про одного з тих “потужних талантів і унікальних особистостей, які з’явилися на початку 1970-х, коли стався у Чернівцях неймовірний вибух творчої енергії.” (Володимир Івасюк був дарований Україні Небом. Інтерв’ю Л. Пустельник з Г. Тарасюк).
Згадуючи уславленого буковинця, ми утверджуємося в думці, що його мистецтво заслуговує особливого визнання, а його полум’яна творча душа буде хвилювати наступні покоління прихильників українського мистецтва. До слова, про недооціненість творчості Катеринюка говорила мені й Заслужена журналістка України Людмила Чередарик, коли я з нею обговорювала публікацію на «Версіях» до річниці з дня народження митця. Адже йдеться не про ювілейну дату: 22 вересня 2024 року Михайлові Катеринюку виповнилося б 78 років.
Колекція з 8-ми творів майстра зберігається у фондах Чернівецького обласного художнього музею: декоративні пласти «Буря», «Купальський мотив», таріль декоративний «Танець лісорубів», панно «Ранок», «Опришки», «Гуцульський гомін», декоративний рельєф «Голова гуцула».
Щира подяка за спілкування й допомогу в підготовці публікації дружині художника Михайла Катеринюка Ганні Михайлівні, його дочці Тетяні, голові правління НСХУ Юрію Петровичу Гушкевичу та директорці Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського Лесі Іллярівні Щербанюк.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України
