Фото 2019 р.
Коли після активних бойових дій на Донбасі настало відносне затишшя і більшість забула, що війна триває – життя набуло примарно нормальних форм – дедалі частіше стали говорити про ненормальних АТОвців, які раз у раз щось влаштовували: когось побили, з гранатами бігали чи ще щось. Ніхто, звісно, не співставляв кількість ветеранів з кількістю пришиблених цивільних. А ось це «АТОвець» у кримінальних повідомленнях просто різало око.
Ми часто говорили про це з Віктором і я бачила, як він тішиться перед кожними зборами резерву. «Чому ти так хочеш на війну? – Бо там все зрозуміло: хто ворог, а хто друг!» Я не випитувала деталі, бо і сама це розуміла. Як, наприклад, тобі призначають недолугого начальника, ти продовжуєш робити всю його роботу, робити вигляд, що не помічаєш його недалекості, браку професіоналізму, натомість постійно чуєш підкреслене «я керівник», «я подзвоню», «я зроблю», а потім робиш сам. Мабуть, у кожного другого є такий приклад.
А на війні все просто: це ворог, а це побратим – він не покине, прикриє, витягне з поля бою. Ти не мусиш чогось вдавати, прикидатися, не дивитися на дурня і робити вигляд який він розумний.
Мені часто пишуть: «Ненавиджу, не пробачимо, помстимося». У мене немає ненависті до ворога, бо можу зрозуміти його вчинки, але (боронь Боже) виправдати. Якщо людина все життя жила з думкою, що хохли-нацики жерли русскіх младєнцев, то якої поведінки ви від них очікуєте? Так само не слід думати, що українські захисники, взявши «бойового бурята» в полон, ведуть з ним світські бесіди. Війна є війна, але ти там чітко бачиш ворога, ідентифікуєш його . Гірше на мирній території, важче боротися і сприймати явних пристосуванців, тих, хто без докорів сумління торгує брониками чи касками або, перевозячи гуманітарку, ховає там контрабанду – бо час воєнний, перевіряти не будуть.
Війна завжди відкриває в хороших ще краще, в поганих – найгірше. Під час війни важче маскуватися і важче робити вигляд, що нічого не помічаєш. Війна стає фільтром на вошивість. Колись, згодом, ти продовжуватимеш переходити на інший бік вулиці, коли бачитимеш того, кого колись вважав другом, і навпаки – не розлучатимешся з тими, кого зустрів на війні (не обов‘язково під обстрілами). Війна буває різна, у кожного своя, а зараз ми маємо бути сильними і не ігнорувати прихованого ворога, який поруч, який далі прикривається вдаваним патріотизмом або тихенько причаївся в очікуванні путіна….
Оксана Дудар, FB
P.S. Оксана Дудар – нині легендарна журналістка і волонтерка з Львівщини, починала свою творчу біографію на Буковині, разом із героїчно загиблим 2 квітня у Вознесенському районі на Миколаївщині чоловіком Віктором. Оксана працювала , зокрема, й у газеті «Версії», чим усі дуже пишаються.
Безкомпромісність, щирість, вміння розгледіти за фактами їхню суть – її талан.
