Натомість закуповує її за кордоном і не помічає масової загибелі на Дністровському водосховищі
– Я це зрозумів, коли голова Держкомітету рибного господарства України Микола Шведенко показав мені потужності Севастополя, Херсон, Керчі… Та й, зрештою, наш Дністер, усі західноукраїнські річки – це ж, без перебільшення, дар Божий українцям. Треба тільки навчитися цим багатством розумно розпорядитися, – стверджує Василь ХАРАБАРА, начальник новоствореної структури Верхньодністровського державного басейнового управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства (Верхньодністровське ДБУ).
– Василю Федорович, чому раптом виникла ідея об’єднання чотирьох областей – Хмельницької, Івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької, а точніше – їхніх держрибоохоронних організацій – під егідою однієї, в даному випадку, саме Чернівцідержрибоохорони?
– Почну з двох прикладів. Негативних. Як відомо, минулої п’ятниці на Дністрі сталася масова загибель риби. За попередніми даними, втрати складуть 30 млн. грн. Ми виїхали на місце, щоби з’ясувати причини…
– І що ж?
– А вони тривіальн. Таке стається щоразу, як робляться весняні попуски води на Дністровському водосховищі. І це тоді, коли відбувається нерест! Така безгосподарність просто не вкладається в голові! Адже можна поставити перед турбінами загати, щоби 30-40-кілограмових товстолобиків не стругати на шматочки. На це боляче було дивитися!
Ціна безгосподарності – 30 млн. грн. Це вартість риби, яка загинула на Дністровському водосховищі минулої п’ятниці
І другий приклад. Він стосується, щоправда, Івано-Франківської області, але, переконаний, що у нас ситуація не краща.
Спілка рибалок Франківщини написала скаргу на ім’я голови Держкомітету рибного господарств: вони просять відновити плату за риболовлю! Бо інспектори рибоохорони все одно збирають з них данину від 20 до 50 гривень, але тільки до власної кишені. А у вихідні таких аматорів тільки на Бурштинському скидному каналі збирається кілька сот чоловік.
Зате щодо справжніх браконьєрів, яких рибалки-любителі називають «косарями», бо вони ловлять рибу нецивілізованими дикими методами, рибінспектори жодних заходів не вживають: з ними «розраховуються». І виходить, що люди, покликані охороняти рибу, «кришують» браконьєрів.
Ось якого висновку дійшли автори листа: «Складається враження, що рибінспекції взагалі не існує. Принаймні, на наші численні телефонні дзвінки, в яких повідомляємо про масовий вилов риби електровудками серед білого дня, ця структура не реагує. Останнім же часом електротрал уже двічі на тиждень заходить на канал!»
Мені здаєтьс, коментарі тут зайві. Рибоохорона не виконує свого найголовнішого завдання – збереження рибних запасів. Я вже не кажу про їхнє відтворення.
– Василю Федоровичу, нещодавно десь чула повідомлення, що мальками форелі нібито зарибнили Дністер…
– Так, 240 тисяч малька форелі вже з’їв дністровський судак.
– А може, цього малька ніхто й не їв, його просто в річку і не випускали, а спокійнісінько списали або ж, ще «краще», продали кудись на сторону. А, може, цього малька і зовсім не було…
– І таке можливе там, де нема порядку і контролю. Але в мене таке не пройде! Я звик працювати сам
– і, повірте, мої підлеглі теж будуть працювати. Бо рибінспектор отримує не так уже й мало – майже 2 тисячі гривень. До того ж він має колосальні повноваження, бойову зброю. То що ж йому заважає ловити браконьєрів? Соромно мені навіть про це говорити, але за один нещодавній виїзд на Дністер складена така кількість протоколів, що перевершила річний показник! Як це вдалося? Сформували мобільні загони із представників різних областей. Та ще й виїжджаємо тепер без попереднього оголошення місця перевірки.
– Я зрозуміла: достатньо лише чесно та фахово виконувати свої службові обов’язки. Але мені пригадується, що рік-півтора тому Чернівецька держекоіспекція теж дуже завзято почала боротися з браконьєрством на Дністрі, кілометрами конфісковували риболовні тенета, витягуючи їх з води. Але невдовзі хлопці охололи: кажуть, хтось «серйозний» зателефонував зі стольного Києва…
– Мені боятися нічого. Пристойну пенсію вже заробив, у дітей свої заняття – і вони дуже далекі від рибальства. А порядок та дисципліна мають бути у кожній справі. «Дерибану» треба нарешті покласти край! Бо до добра це державу не доведе. Як і суцільний непрофесіоналізм. Саме тому я ввів посаду заступника з науки. Починаємо спілкування з університетськими спеціалістами біо- та геофаків. Будемо не тільки берегти рибні запаси, а й розширювати їх.
– Яким чином?
– Розширюватимемо нерестову базу. Коли нині Бурштин дає 2 мільйони малька, то невдовзі, принаймні таке завдання поставили перед собою, це нерестилище може давати 8-10 млн.!
– А мальок якої риби там вирощується?
– Сома, коропа, амура, товстолобика…
Подібна доля – розширення – чекає і на Лопушнянське форелеве господарство. Розплідник «царської риби» повинен працювати на повну потужність, щоби зарибнити фореллю всі гірські річки.
Крім того, вже вели попередні перемовини з Укррибпроектом про створення ще одного сучасного штучного нерестилища, на кшталт таких, які мають у своєму розпорядженні німці та чехи. Річ у тім, що промисловий вилов риби можливий тільки за умов існування штучних нерестилищ. Іншого шляху немає.
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»
Довідка «Версій»:
Василь Федорович ХАРАБАРА народився в Іванівцях на Кельменеччині. У школі сидів за однією партою з Миколою Ткачем, екс-ректором ЧНУ, екс-губернатором Буковини.
Трудову біографію Василь Харабара розпочав слюсарем-монтажником районної «Сільгосптехніки», потім став автослюсарем з ремонту двигунів. Відслужив у Збройних Силах СРСР і повернувся на рідне підприємство. Керував Кельменецьким міжколгоспбудом. 1982 року очолив трест «Чернівцісільбуд». Директорував на різних підприємствах, зокрема, «Облагропостачсервіс», «Украгролізінг», був заступником голови Чернівецької облдержадміністрації та радником Першого віце-прем’єр-міністра.
