Українська художниця Елаїда Данилівна Нейман народилася 24 червня 1926 року у селі Устя Вінницької області. Працювала у галузі станкового малярства, в жанрах пейзажу, портрета та натюрморту. Після закінчення Одеського художнього училища 1951 року приїхала до Чернівців. Від 1960 року – член Національної спілки художників України. 1993 року емігрувала до США. Померла 26 липня 2003 року у Новому Орлеані. Твори зберігаються у Чернівецькому художньому музеї та численних музеях України, а також Росії, Молдови, США та приватних колекціях.
Живопис Елаїди Нейман є яскравим явищем та гордістю образотворчого мистецтва Буковини. Понад 40 років її чудові твори привертали увагу відвідувачів мистецьких виставок в Україні та експонувалися на міжнародних вернісажах.
Творчий почерк мисткині зароджувався у непростий період, коли в образотворчості ще певний час панував соцреалізм та офіційна ідеологія. Проте від 1960-х років паростки нової мистецької доби ставали все відчутнішими, а її естетичні принципи та формалістичні прояви стрімко наближалися до засад сучасного світового мистецтва.
Елаїда Нейман належала саме до тих українських митців, чия творчість будувалась на модерністських досягненнях й утвердженні нової живописної мови. Притаманні її творам декоративність, промовистий колорит, фактурність та експресивність склалися у цілісну індивідуально забарвлену манеру, за якою глядачі впізнають руку майстра. Мелодійна краса природи Буковини набула у її пейзажах-картинах та камерних краєвидах чарівного й своєрідного звучання. Водночас Нейман створила вирази й емоційний світ образів у портретах і натюрмортах.
Останнє десятиріччя свого життя художниця провела у Новому Орлеані (США), повторивши долю численних чернівецьких митців 30-40 років ХХ століття, які назавжди залишили наше місто. Елаїда Нейман опинилася далеко від улюбленої Буковини. Та це не випалило з її серця любові до рідного краю, яка живила талант художниці до останнього її подиху. Її листи просякнуті щемними почуттями і щирими освідченнями.
З листів Елаїди Нейман, Новий Орлеан, 1998-2001.
(Публікується вперше, переклад з російської – Т. Дугаєва).
Від 3 грудня 1998 року:
«41 рік віддала Буковині, батьківщині моєї творчості. Люблю Чернівці, Буковину, тож, роблячи тут виставки, я знайомлю американського глядача з Буковиною, з моїм краєм, у якому я жила».
***
Від 7 грудня 1998 року:
«… отримала інформацію про свято міста – 590-ліття Чернівців. Дуже велике і приємне свято. Це місто було, є і буде моїм».
***
Від 26 червня 1999 року:
«Я пам’ятаю, що приїхала за направленням 1951 року у гарне місто Чернівці. Сонячна, тепла та гарна осінь. Такою мене зустріла Буковина і такою залишилась на все життя. Куди б я не їздила та де б не жила, я художник Буковини-України і все життя, завжди гідно її представляла. Ось так. Я готую ювілейну виставку-ретро як художник України. Інакше я не розумію».
***
Від 20 січня 1999 року:
«…якось дивно склалося моє життя. Стрімкі зміни. Вочевидь, так повинно бути. Доля. Живучи тут, часом забуваю, що мешкаю у Штатах. Бачить Бог, і гадки ніколи не мала, щоби кудись виїхати. А зараз живу лише тому, що поруч – друг, і ми потрібні одне одному, це мій чоловік Самсон. Ось так сумно вийшло. Тут могила мого сина…».
***
Від 15 квітня 2000 року:
«Збиралася навесні летіти до Москви, потім до Чернівців. Сумую. Адже прожито велике творче життя. Прожито 41 рік з радощами та прикрощами. Хотіла вклонитися могилкам. Прогулятися містом і, якщо буде можливість, трошки доторкнутися до Карпат, до Шурдинського перевалу».
***
Від 23 червня 2001 року:
«…Якщо чесно, мені дуже важко. Я відірвана від землі, на якій жила, народила сина, якого немає. Від Землі, яку любила та люблю… Я член Спілки художників України. Маю новий квиток. Радію цьому».
***
Від 25 та 27 червня 2001 року:
«…Адже я є художником Буковини, і тут я наголошую з гордістю, що Буковина – батьківщина моєї творчості… Я беру участь у весняних та осінніх виставках у художньому музеї пейзажами Буковини, Карпат. Я є художником Буковини, України і на етикетці написано «Україна».
Остання персональна виставка Елаїди Нейман відбулася у січні 2002 року у художньому музеї Нового Орлеану.
