У буковинських печерах жили монахи

Понад 130 печер уже відомі на Буковині. Вертикальні, горизонтальні, маленькі і великі, з підземними озерами та річками – кожна з них унікальна по-своєму. Про таємниці підземного «царства» – у розмові з Богданом РІДУШЕМ, доцентом кафедри фізичної географії і раціонального природокористування.

Наскельні малюнки

– Хоча на Буковині понад 130 печер, кожна з них особлива. Наприклад, одна може бути 5 метрів завдовжки, інша – така як Попелюшка, понад90 км. Але великих печер довжиною більше одного кілометра, є всього три: Попелюшка і Буковинка (5,5 км) у Новоселицькому районі та Чорнопотоцька печера (Заставнівський район) – довжиною1 кмі 5 метрів. Остання має два ходи, але за всю історію від її відкриття повністю по ній пройшли лише один раз. Це своєрідна галерея – часом широка, часом настільки низька, що не можливо підняти голову. І там протікає підземна річка.

Печери розміром у 100 – 200 метрів знаходяться в основному біля Дністра. Деякі з них мають підземні річки, водотоки. Серед них – Баламутівська печера, відома своїми давніми мезолітичними наскельними малюнками, знайденими ще у 50-х роках минулого століття. На жаль, в останні десятиліття грот інтенсивно руйнується, тому від малюнків практично нічого не залишилося. Основна частина печери – галерея з підземною річкою і озерами в250 м.

Попелюшка

Чи відкритий доступ до найбільшої печери Буковини – Попелюшки? 

– Частина печери перебуває в Україні, а частина, разом зі входом – у Молдові.

За радянських часів, коли не було кордону між країнами, Попелюшкою мандрували всі бажаючі. Нині ж туди можуть їздити тільки науковці. Звичайним туристам туди потрапити складно: це територія приватного кар’єру, власники якого не зацікавлені в інтенсивному туризмі. І кожен раз потрібен дозвіл Міністерства оборони Молдови. А перш ніж потрапити до печери, треба лягати у калюжу і повзти кілька метрів багнюкою. Печера знаходиться в зоні затоплення – вона осушена штучно. І якщо кар’єр через кілька років перестане викачувати воду, печеру знову затопить.

Нині користуються популярністю карпатські печери: на Протятому камінні, печера Довбуша біля Виженки. 

Вертикальні і горизонтальні печери

– На Буковині переважають горизонтальні печери. Вертикальних буквально кілька. Серед них – карстові печери в Заставнівському районі. Це були рукотворні антропогенні провали. З водопровідної труби тоненька цівочка води  тривалий час розчиняла гіпс, який знаходився не дуже глибоко від поверхні землі. В одному місці провал сягав 12 метрів, в іншому – 15. Тому в місцях поширення карстових явищ треба проводити інженерно-геологічні роботи і бути обережними при будівництві та експлуатації будинків, мереж, споруд тощо.

У печерах жили леви і гієни

– Які цікаві знахідки виявляли у печерах?

Колись у печерах жили печерні ведмеді, гієни і навіть леви. В деяких печерах знаходили їхні рештки. Щоправда, у порівнянні з Європейським печерами, у нас їх не дуже багато. От скажімо, в Австрії кількість особин ведмедя, які жили  20-30 тисяч років тому, вимірюється десятками тисяч. У нас їхні рештки в невеликих кількостях знаходять як в Криму, так і в Карпатах. В одній з печер Буковини знайшли лігво печерної гієни. Там же й рештки тварин, що дісталися гієні – бізонів, печерних ведмедів, коней, оленів. Їхній вік приблизно 42 тис. років.

Кам’яні келії монахів

– Маємо також низку печер, в яких колись жили монахи. Це так звані печерні монастирі. Загалом,  у басейні Дністра таких печерних скитів і монастирів налічується понад сто об’єктів. Більшість з них з’явилося у 16 – 17 століттях. Зрідка зустрічаються келії 12 століття – часів Київської Русі. У таких випадках дуже важко встановити вік, адже археологія користується сміттям, побутовими рештками, а монахи були дуже бідними і дуже акуратними. Тому рештки, за якими можна визначити вік, знайти дуже важко.

У Чернівецькій області нині нараховується близько десяти таких печерних комплексів, наприклад, Непоротівський монастир у Сокирянському районі.

У селі Бабин Заставнівського району є залишки келій, а в селі Василів – сліди проживання монаха, та навіть на території Дністровського ГАЕС у скелях знаходимо залишки келій.

Пішов за Божою Матір’ю і загубився  

– Чи траплялося таке, що люди губилися у печерах?

– На щастя – це поодинокі випадки не те, що на Буковині, а й на всій території України. Чим менше таких випадків у спелеологічній справі, тим краще. Щоправда, кілька років тому на Тернопільщині чоловік блукав печерою кілька днів. Велися пошукові роботи, але людина сама знайшла вихід. Найгучніший випадок стався ще перед першою світовою війною: у Кришталевій печері на Тернопільщині діти нібито побачили Божу Матір. Один хлопець пішов її шукати і не повернувся.

– Чи мають спелеологи свої закони, принципи?

– Звісно ж, у нас є цілий набір правил! Насамперед, це правила техніки безпеки. Наприклад, хтось обов’язково повинен знати, куди ми поїхали і коли повинні повернутися. До печери мають спускатися мінімум двоє людей. У кожного – додаткове освітлення. Свої елементарні правила існують для кожної печери. Скажімо, вертикальні печери, в які спускаються з мотузками, потребують спеціальної спелеотехніки. Обов’язкові правила по збереженню печерного середовища: нічого з печери не виносити (окрім сміття), не смітити, не ламати вторинних утворень, не турбувати кажанів тощо. Перед спуском проводяться навчання, починаючи від техніки безпеки і закінчуючи геологією і топографією. Чернівецький спелеоклуб «Троглодит» періодично проводить такі навчання. Щоправда нині таких «романтиків», які хотіли би повзати під землею, значно менше, ніж у радянський час, коли люди шукали собі заняття поза «партійним контролем». Крім того, людина повинна любити природу, бо спелеологи лізуть у печеру для досліджень, а не для того, щоби нищити сталактити чи кристали, яким потрібно тисячі років аби вирости.

Українським спелеологам належить світовий рекорд: вони пройшли найглибшу печеру у Світі – Крубера Вороняча на території Абхазії. Її глибина2191 км.

Любов КАФАНОВА «Версії»