Погляд пересічного чернівчанина без ура-патріотизму й зі здоровим глуздом
Про класику, тобто про овець і вовків
Преглянув цимим днями фільм «Аватар». Гарне кіно, красива казочка. Та здалася вона мені дуже схожою на наші українські події. Там простий нарід відбився від загарбників. У нас – скинув президента. Без зовнішньої армії, без грошей і решти атрибутів та передумов успішної зміни влади. Просто сотник самооборони Майдану штурмом о десятій ранку налякав Януковича – і той утік. «Блукав» звільненою від нього країною, доки не опинився в Ростові-на-Дону, де він назвався президентом і попросив допомоги у Путина. А що робити останньому, коли просять…
А що робити нам, звільненим від Яника? Героїчно чекати й терпіти, поки цивілізована світова спільнота не врятує Україну? Та це якийсь абсурд. Ми ж дорослі люди. Більшість керівників Майдану мають системну вищу освіту. Мали б розумітися на причинно-наслідкових зв’язках: якщо овець не захищати від вовків, то сіромахи їх пошматують. До чого тут вовки та вівці? А до того, що невдоволені режимом Януковича настільки, щоби повстати проти нього, мали б думати не про те, як повалити його – цей момент був підготовлений самим «царюванням» Януковича, – а про те, як убезпечити країну після перемоги. Не можна тим, хто узявся захищати націю, керуватися емоціями. Ми ж не діти, які радіють, що не буде урока в поганого вчителя. Бо ж вивчити урок все одно доведеться…
Урок КДБ для «бананових» країн триває
Старенька Європа знепритомніла від здивування й радощів. Привітала з перемогою. На емоційному підйомі вона готова була дати аж 20 мільярдів євро! Ще б пак: митні бар’єри впадуть і європейські товари потечуть до нас рікою. Ринок споживачів у 42 мільйони душ стане-таки їхнім! Росія ослабне, «усе буде добре», як розповідає нам популярна програма на суперпозитивному каналі СТБ. Тож ловіть удачу! Призначайте прем’єра разом із спікером, пишіть листа зі згодою до Європи того ж дня. Аж ні! Спікер, в.о. президента так, уряд – не так. Врешті маємо президента та в.о. президента. Аналогів у світовій історії не пригадуєте? Ні? Ви її навіть не вчили, а що вчили – забули? Дуже добре. Будемо вчитися на практиці, якщо не цікаво вчити теорію. Власне, Путін уже почав урок. Урок, який КДБ успішно викладав «банановим» країнам у 60-70-ті роки минулого століття, коли кілька суперпрофі скидали уряди і ставили нові у термін від кількох місяців до тижня!
Так, він, Путін – неприємний для нас учитель. Може, він не прийде на урок? Але він прийшов. У Крим, у Харків, у Донецьк. Прийде й до інших наших міст. Бо вимога говорити українською для нас важливіша за злагоду в державі чи й саму державу. Тому що фінансувати власну культуру (не фольклор, а саме культуру), науку, освіту, пропагувати їх у світі нам не цікаво. Нам цікавий садок вишневий коло хати. Власний генделик, власна заправка, магазин. Власний добробут. Зручний добробут. Звичний добробут. Нам не хочеться вникати в чужі проблеми й інтереси. Легше сказати, що ті, інші, східняки – неправильні українці. Нехай стають правильними. А ми – уже правильні. Адже ми зібрали Майдан і перемогли. Вони нам зобов’язані своєю свободою. Чи не так казали нам радянські пропагандисти, коли Західна Україна потрапила до складу СРСР? Нам так зручно в нашому зручному добробуті. Але, керуючись нашими методами, вони, східняки, кримчани, створюють власні Майдани. Бо комусь із нас важливо поряд із українським прапором повісити червоно-чорний прапор, який, м’яко кажучи, не сприймається на Сході й Півдні країни. Для чого? Щоб об’єднати країну? Щоби долучити «зазомбованих» східняків до наших, європейських цінностей?
Звалити владу чи утримати
Світ змінюється. Змінюються пріоритети. Коли я був ще малий, періодично відпочивав у вуйка на Волині. Він запрошував нас із двоюрідним братом до льоха і, перевіривши, чи не підглядають вороги, давав слухати «Голос Америки», який у ті часи був заборонений в СРСР. Він казав, що Америка не полишить нас самих у боротьбі з «совітами». Це було у середині шістдесятих років. Потім вуйко помер. Америка не прийшла. Мала інші проблеми. Дві наддержави ділили світ на свій розсуд й українській державі у цьому поділі не було місця.
Понад 20 років тому одна з наддержав завалилася. Іншій, яка дивом вціліла в економічному протистоянні, було байдуже до нас. І ми звільнилися. Україна відбулася. У ті часи Росії було не до нас. А зараз – до нас. Ми цього не знали? Янукович сподівався, що «Росія нам поможет?». Так, допоможе, але так само, як і триста років тому. Але хто знає, що було 300 років тому? Переяслівська рада? Чому вона відбулася? Чому з’явилася греко-католицька церква? Чому козацька старшина пустила в Україну стрілецькі полки Москви? Та кого це цікавить: сталося і сталося. Тим паче, ще й коли… А історія повторюється! Але нам ця історія «до лампочки». У нас є сучасні проблеми. Треба скинути Яника. Що буде потім – побачимо.
Колишні ж КДБісти для повалення чинної влади у певній країні ретельно вивчали поле діяльності. Групи впливу, взаємозв’язки еліт, військовий стан, суспільну думку, ставлення та інтереси інших країн. Оцінювали ризики, працювали над їхнім усуненням, погоджували із можливими конкурентами свої дії тощо. Загалом готувалися. Готувалися не стільки до повалення влади, скільки до її утримання. Увесь цей процес ми обминули. Спроби опозиції домовитись із закордонними політиками – це добре. А Росія? Її що – уже нема? Вона не погодилась би, – кажуть наші «стратеги» з Майдану. А треба, щоби погодилася! Не погодили питання? Не цікаво? Складно розмовляти із Путіним? Із європейцями приємніше? Тоді чекаймо на їхню допомогу. Але чи буде вона? Така, яка нам потрібна? Не тільки грошима, а й із захистом, ризиком конфронтації з Росією, ризиком втратити прибутки, вплив, добробут? Поставити власний європейський добробут на карту заради України? Думаю, що на таке вони не підуть. З чим же ми лишаємось?
Усі визвольні рухи в історії людства фінансувалися конкурентами
Чому Польща є найбільшим поборником української євроінтеграції? Тому що дуже часто процес збирання «земель руських» і визвольні походи російської армії починалися саме з неї. Поляки це добре розуміють. З іншого боку, Російська імперія не відбудеться без України. Найбільш далекоглядні європейські політики й оглядачі заговорили про примару війни у Європі. Якщо Україна буде у Європі де-юре, є великі шанси, що європейська безпека залишиться стабільною. Якщо Україна стане російською у будь-якій формі – з цією безпекою будуть великі проблеми. Але це турбує далеко не всіх європейців.
У світовій політиці перемагають не народи, а конкретні люди. Саме тому в СРСР заперечували «роль особистості в історії». За радянськими теоріями, конкретна людина не має значення, Бо вирішує історію виключно народ. Це гарна казка для любителів цікавого кіно в стилі «Аватара». Причина цього проста. Люди, народи, швидко втомлюються, коли потрібно не з-під палиці, а на власному ентузіазмі долати труднощі боротьби за незалежність власним коштом.
За будь-якої влади її лідери годують людей казочками, що від їхніх рішень багато чого залежить у їхніх країнах. Насправді усі визвольні рухи в усіх країнах за усю історію людства фінансувались країнами-конкурентами. США фінансували антирадянські рухи і усьому світі. СРСР так само фінансував антиамериканські рухи в усьому світі. США для домінування у світі навчилися друкувати необмежену кількість грошей. СРСР – просто призначав ціни, не вдаючись до деталей ціноутворення. Програв СРСР. Американська п’ята колона у СРСР виявилась потужнішою за радянську в Америці. Справа не в ідеології. Справа у стратегії й тактичних кроках. Але з СРСР зрозуміло. Комуністи, що панували в цій країні, лише наприкінці 70-х років минулого століття виключили зі свого статуту пункт про перемогу світової революції. До цього головною метою існування СРСР було завоювання усього світу. Після відміни цього пункту статуту почалася стагнація країни. Чого ж прагне сучасна Росія, правонаступниця СРСР? Чому вона з кожного світового питання має власну думку, яка не збігається зі світовою? Це питання не до мене. Але воно повинне дуже турбувати тих, хто очолив сучасний повстанський рух в Україні!
Домовлятися треба з банкірами, пропонуючи їм їхній інтерес
В історії людства був період, коли справи вирішувалися королями, можновладцями. Для вирішення справ можновладці залучали кошти купців, потім банкірів. Але коли справи були зроблені, королі не повертали гроші, а віддавали перевагу… знищенню кредиторів. Банкірам таке не подобалося – тож у середині дев’ятнадцятого століття трапилася промислова революція й банкіри стали незалежними від урядів та королів.
Що ж робити тим, хто прагне волі та свободи? Домовлятися не з урядами й королями, а з банкірами. Шукати та пропонувати їм їхні інтереси, зберігаючи хоча б трохи власного, національного інтересу. Якщо таких можливостей у потенційних повстанців немає, то їх дуже шкода. Хоча ні, не шкода. Шкода народ, який їх підтримує. Багато хто з цих полум’яних борців-керівників зможе зарадити своїй поразці десь за кордоном, але ми усі залишимося тут. І будемо знову пристосовуватись до обставин, тужити за волею та чекати на заморського визволителя, що ми за сотні років життя без держави, навчилися робити…
Микола ІВАНЮК, чернівчанин
