ТЕРПЕЦЬ УРВАВСЯ

Два місяці в центрі Києва вирує Майдан, вимагаючи від влади не згортати демократію в країні й відновити шлях до Європи. Проте розмовляти на рівних з протестувальниками можновладці навіть не збираються. Навпаки, взято курс на загострення: 16 січня парламентська більшість із грубим порушенням регламенту прийняла пакет законів для запровадження в Україні диктатури, і вони вже почали діяти. У відповідь «Правий сектор» (об’єднання організацій, які декларують націоналістичний характер) 19 січня вдався у Києві до насильницьких дій.

Замість мирного майдану, де проводилися масові богослужіння, лунали пісні, а зі сцени виступали відомі артисти, столиця побачила зовсім іншу картину. На підході до урядового кварталу кордони міліції зупинили демонстрантів, і тут розгорілися справжні бої. Правоохоронці застосували сльозогінний газ, гумові кулі, світло-шумові гранати, водомети. Натомість повсталі закидали міліцію камінням і пляшками з бензином. Палаючий «коктейль Молотова» вночі освітлював центр Києва, від запальної суміші зайнялася міліцейська техніка. Згорілі та вмерзлі в лід остови автобусів і вантажівок стоять біля стадіону ім. Лобановського своєрідними «пам’ятниками» найнебезпечнішого соціального конфлікту за всі роки незалежності України.

Головним сенсом цього конфлікту стала боротьба за збереження української державності. Повсталі стверджують, що нинішня владна верхівка «здає» Україну президенту Росії Путіну, який виділив 15 млрд. доларів, щоби змусити нашу країну увійти до відроджуваної ним імперії. Натомість у самій Росії, а також серед проросійських сил в Україні домінує протилежна думка. Її прихильники звинувачують Захід у тому, що він виділяє значні кошти на стимуляцію безладів в Україні, сподіваючись повернути її цим на шлях європейської інтеграції. В будь-якому випадку зрозуміло: наша країна стала заручницею великих геополітичних ігор, у яких ставка лише зростає.

Масштаби конфлікту всередині країни пов’язані з тим, що тут занадто багато невдоволених. Особливу протестну активність виявляє українська молодь, яка не бачить для себе майбутнього в системі, створеній для процвітання невеличкої купки мільярдерів та їхньої обслуги. Будь-яка ефективна влада у своїй повсякденній діяльності використовує цілий арсенал засобів впливу на суспільство. Якщо спростити цей механізм, то його можна звести до традиційних батога і медяника. Проте в сучасній Україні для більшості населення медяників у влади не лишилося, а батіг ніколи не викликає жодних позитивних відчуттів у тих, на кого він спрямований.

Коли влада здатна вести конструктивний діалог з громадськістю, вона не допускає до масових вибухів невдоволення. Але для успішного зняття соціальної напруги необхідні значні ресурси, які може дати лише успішний розвиток економіки. Українська ж економіка перебуває у кризі, перспектив виходу з якої поки що не спостерігається. Обіцяного владою «пакращення» не сталося, навпаки, мільйони людей відчули погіршення умов життя. Вони сподівалися, що європейська інтеграція сприятиме всебічному розвиткові держави. Тим більше, офіційна пропаганда підтримувала ілюзії швидкого включення нашої країни в євроінтеграцію. Проте раптом зовнішньополітичний курс держави було змінено на протилежний. Без підготовки громадської думки, без якихось аргументованих пояснень. І коли людей позбавили мрії, вони запротестували. Замість зваженого діалогу з ними влада обрала тактику залякувань, чим лише стимулювала зростання напруги.

Вражає повне нерозуміння владними «яструбами» особливостей української ментальності. Складається враження, що політику в Україні нині формують за рецептами кремлівських політтехнологів, які сприймають українців через призму власної уяви про «малоросів», а не виходячи з реалій. Звідси й походить та кількість брутальних помилок, які допускає влада в умовах поглиблення політичної кризи. Замість згуртування суспільства навколо популярних ідей, в громадську свідомість вкидаються гасла, спрямовані на розкол і протиставлення одних груп українців іншим.

Підтримка чинної влади на Заході та в Центрі України нині мінімальна, знижується вона і на Півдні та Сході країни. Коли для боротьби проти людей на Майдані влада почала використовувати кримінальні елементи, цим лише відштовхнула від себе навіть цілком законослухняних громадян. Лише безпорадність парламентської опозиції не дозволила протестному рухові набути чітких організаційних форм і перемогти у боротьбі за владу. Однак формуються нові громадські організації, навколо яких гуртується все більше людей. Із цього середовища висуваються нові лідери, довіра до яких росте. Якщо вони зможуть висунути зрозумілу і популярну програму дій, то рух протесту в Україні набиратиме все більших обертів.

Ситуація в країні вкрай напружена, навіть критична. Суспільство втратило залишки довіри до владних брехунів, нездатних тримати слово. А влада не використала можливості переговорів з протестувальниками, які могли завершитися взаємоприйнятним компромісом. Ставка на силу малоефективна, навіть брутальне придушення народного руху не ліквідує головних причин соціального вибуху, а зажене їх углиб. А це означає, що черговий вибух є неминучим, причому станеться він у найбільш незручний і несподіваний момент. Якщо ж владі не вдасться придушити рух протесту силою, то її застосування лише сприятиме радикалізації повстанців і загрожує повномасштабною громадянською війною.

До активного руху протесту долучається чимало зовсім різних людей. Вони втрачають надію на те, що Захід введе санкції проти представників української влади, що примусить тих піти на серйозні поступки. Сподівання покладають лише на себе, відповідаючи на владну непоступливість непоступливістю власною. Конфлікт поглиблюється, вихід з нього не обіцяє бути легким. І це тривожить.

Ігор БУРКУТ, політолог

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 коментарів “ТЕРПЕЦЬ УРВАВСЯ”