Два місяці в центрі Києва вирує Майдан, вимагаючи від влади не згортати демократію в країні й відновити шлях до Європи. Проте розмовляти на рівних з протестувальниками можновладці навіть не збираються. Навпаки, взято курс на загострення: 16 січня парламентська більшість із грубим порушенням регламенту прийняла пакет законів для запровадження в Україні диктатури, і вони вже почали діяти. У відповідь «Правий сектор» (об’єднання організацій, які декларують націоналістичний характер) 19 січня вдався у Києві до насильницьких дій.
Замість мирного майдану, де проводилися масові богослужіння, лунали пісні, а зі сцени виступали відомі артисти, столиця побачила зовсім іншу картину. На підході до урядового кварталу кордони міліції зупинили демонстрантів, і тут розгорілися справжні бої. Правоохоронці застосували сльозогінний газ, гумові кулі, світло-шумові гранати, водомети. Натомість повсталі закидали міліцію камінням і пляшками з бензином. Палаючий «коктейль Молотова» вночі освітлював центр Києва, від запальної суміші зайнялася міліцейська техніка. Згорілі та вмерзлі в лід остови автобусів і вантажівок стоять біля стадіону ім. Лобановського своєрідними «пам’ятниками» найнебезпечнішого соціального конфлікту за всі роки незалежності України.
Головним сенсом цього конфлікту стала боротьба за збереження української державності. Повсталі стверджують, що нинішня владна верхівка «здає» Україну президенту Росії Путіну, який виділив 15 млрд. доларів, щоби змусити нашу країну увійти до відроджуваної ним імперії. Натомість у самій Росії, а також серед проросійських сил в Україні домінує протилежна думка. Її прихильники звинувачують Захід у тому, що він виділяє значні кошти на стимуляцію безладів в Україні, сподіваючись повернути її цим на шлях європейської інтеграції. В будь-якому випадку зрозуміло: наша країна стала заручницею великих геополітичних ігор, у яких ставка лише зростає.
Масштаби конфлікту всередині країни пов’язані з тим, що тут занадто багато невдоволених. Особливу протестну активність виявляє українська молодь, яка не бачить для себе майбутнього в системі, створеній для процвітання невеличкої купки мільярдерів та їхньої обслуги. Будь-яка ефективна влада у своїй повсякденній діяльності використовує цілий арсенал засобів впливу на суспільство. Якщо спростити цей механізм, то його можна звести до традиційних батога і медяника. Проте в сучасній Україні для більшості населення медяників у влади не лишилося, а батіг ніколи не викликає жодних позитивних відчуттів у тих, на кого він спрямований.
Коли влада здатна вести конструктивний діалог з громадськістю, вона не допускає до масових вибухів невдоволення. Але для успішного зняття соціальної напруги необхідні значні ресурси, які може дати лише успішний розвиток економіки. Українська ж економіка перебуває у кризі, перспектив виходу з якої поки що не спостерігається. Обіцяного владою «пакращення» не сталося, навпаки, мільйони людей відчули погіршення умов життя. Вони сподівалися, що європейська інтеграція сприятиме всебічному розвиткові держави. Тим більше, офіційна пропаганда підтримувала ілюзії швидкого включення нашої країни в євроінтеграцію. Проте раптом зовнішньополітичний курс держави було змінено на протилежний. Без підготовки громадської думки, без якихось аргументованих пояснень. І коли людей позбавили мрії, вони запротестували. Замість зваженого діалогу з ними влада обрала тактику залякувань, чим лише стимулювала зростання напруги.
Вражає повне нерозуміння владними «яструбами» особливостей української ментальності. Складається враження, що політику в Україні нині формують за рецептами кремлівських політтехнологів, які сприймають українців через призму власної уяви про «малоросів», а не виходячи з реалій. Звідси й походить та кількість брутальних помилок, які допускає влада в умовах поглиблення політичної кризи. Замість згуртування суспільства навколо популярних ідей, в громадську свідомість вкидаються гасла, спрямовані на розкол і протиставлення одних груп українців іншим.
Підтримка чинної влади на Заході та в Центрі України нині мінімальна, знижується вона і на Півдні та Сході країни. Коли для боротьби проти людей на Майдані влада почала використовувати кримінальні елементи, цим лише відштовхнула від себе навіть цілком законослухняних громадян. Лише безпорадність парламентської опозиції не дозволила протестному рухові набути чітких організаційних форм і перемогти у боротьбі за владу. Однак формуються нові громадські організації, навколо яких гуртується все більше людей. Із цього середовища висуваються нові лідери, довіра до яких росте. Якщо вони зможуть висунути зрозумілу і популярну програму дій, то рух протесту в Україні набиратиме все більших обертів.
Ситуація в країні вкрай напружена, навіть критична. Суспільство втратило залишки довіри до владних брехунів, нездатних тримати слово. А влада не використала можливості переговорів з протестувальниками, які могли завершитися взаємоприйнятним компромісом. Ставка на силу малоефективна, навіть брутальне придушення народного руху не ліквідує головних причин соціального вибуху, а зажене їх углиб. А це означає, що черговий вибух є неминучим, причому станеться він у найбільш незручний і несподіваний момент. Якщо ж владі не вдасться придушити рух протесту силою, то її застосування лише сприятиме радикалізації повстанців і загрожує повномасштабною громадянською війною.
До активного руху протесту долучається чимало зовсім різних людей. Вони втрачають надію на те, що Захід введе санкції проти представників української влади, що примусить тих піти на серйозні поступки. Сподівання покладають лише на себе, відповідаючи на владну непоступливість непоступливістю власною. Конфлікт поглиблюється, вихід з нього не обіцяє бути легким. І це тривожить.
Ігор БУРКУТ, політолог
7 коментарів “ТЕРПЕЦЬ УРВАВСЯ”
Ваш АНТИСПАМ сродни антидемократизатору в части свободы слова. Поэтому мне вновь придётся выкладывать комментарии по частям.
08.02.2014 г. ПЕРЕПОСТ –
Марко ФАЙНЕР: Яким би мав бути алгоритм дій на Майдані ДУМКА ВГОЛОС /
Нарешті замовкли вибухи і постріли, припинилось викрадання і катування людей, на волю вийшли перші в’язні режиму, наступило, хоча і хитке та крихке, перемир’я у протистоянні Майдану та узурпованої влади. Дехто нам намагається нав’язати думку про громадянську війну. Але воно не зовсім так. Це дійсно війна, але не громадянська, а довготривала війна між узурпованою різними політичними угрупованнями владою та народом. У цій війні вже визначилась лінія фронту на мапі України та в душах людей.
Є й військовополонені, хоча тільки з однієї сторони. А чому не з іншої, чому Майдан відмовився брати полонених? Адже їх можна було б обміняти на своїх, яких ще мордують у тюрмах? Поважаємо закони, військову етику? Це все добре, коли таке розуміння є й у протилежної сторони, але, на жаль, воно не так.
Майдан сьогодні став не тільки фронтом бойових дій, а й суворою школою революційної боротьби народу України за правду, справедливість і гідність людей. І як же на цьому фоні примітивно виглядають різні доктрини гетьманщини, анархізму, етноегоїзму, «інтегрального націоналізму», гнилого лібералізму та безмізкого радикалізму окремих вискочок і політичних сил. Скільки ж часу треба було змарнувати, скільки людських життів покласти, скільки знущань витримати, щоб народ нарешті зрозумів, що справа зовсім не в тому, що влада не гетьманська, не ліберальна, не російська і не радянська, а в тому, що вона не народна, що вона не людська!
І нехай мені заперечать науковці, але вважаю, що Жовтневу революцію започаткували не більшовики, а імперський тупий і ксенофобський царизм; що УПА організувала не ОУН, а цинічні та жорстокі радянська та німецько-фашистська влада; що руйнування СРСР здійснили не націоналісти, а політичне керівництво країни; що Майдан організувала своєї безмозкістю, нахабністю та жорстокістю нинішня влада, а не опозиція.
ПРОДОЛЖЕНИЕ статьи М. Файнера –
Народ стає мудрішим. Але якою ціною? І не треба нам таких сумнозвісних «героїв», як більшовики. У нас є свої: князі Володимир та Ярослав, Кармелюк, Довбуш, Чорновіл, герої УПА, Червоної армії та Євромайдану.
Цей маленький аналіз не був би повним, якщо не визнати помилки і прорахунки Майдану. Адже не треба бути пророком, щоб передбачити можливі події та наслідки (див. «БукІнфо» від 20.12.2013 р. – «Що далі» та газету «Відродження» № 3 від 16.01.2014 р.). Слід визнати, що в загостренні ситуації, яка привела до людських жертв, винна не тільки влада, а й нерішучість та відсутність конкретного плану дій керівництва Майдану, від чого в учасників протесту урвався терпець. Тому не треба видавати гарячковість (Ой, де моя гаряча з пишною шевелюрою голова, де моя юність!?) молоді, яка два місяці у сніг та мороз вимушена була чекати конкретної стратегії, за провокації, тому що вони своїми гарячковими діями на Грушевського тільки активізували Майдан, який уже почав зневірюватись.
Не треба бути і дуже мудрим, щоб не ставити питання Закону про амністію взагалі, адже для звільнення учасників Майдану не треба ніяких законів, так як це звичайна передумова для початку переговорів. Хіба влада почала б з нами переговори, якби ми утримували їх заручників?
А от провокатори і сексоти – це окрема тема, тому що в столиці активно діють бандити, а спецслужби деяких держав намагаються посіяти міжнаціональну ворожнечу між громадянами України. Спецслужби ж Майдану (якщо їх немає, то треба створити) та право-, точніше бандоохоронні органи мовчать.
Та хіба то не провокації, не наруга над георгіївськими стрічками – символом Перемоги нашого народу над фашистськими загарбниками – на куртках «тітушок» та ворогів українського народу, які катують онуків ветеранів війни. Хіба не провокації – написи «Бий жидів!», підбурювання міжконфесійних чвар так званим «Православним набатом» у Києво-Печерській лаврі, викрадення і мордування учасників Майдану, підпали машин тощо.
У цих умовах як ніколи необхідно мати прозоре і чітке розуміння мети і задач Майдану, конкретний алгоритм, тобто систему та послідовність вказівок і дій та механізм їх реалізації. Адже зібрались ми не для того, щоб поговорити про діючу владу, не для того, щоб створювати сцену для поетів і артистів та трибуну для політичних партій, а для захисту своєї гідності, зміни системи влади.
Що ми хочемо: жити у цивілізованому суспільстві, яке поважає права і свободи громадян, чи змінити одні владні пики на інші? Щоб відповісти на це питання, ми маємо ясно поставити свою мету і, якщо хочемо перше, то які першочергові задачі необхідно вирішити у найближчий час. Вирішити системно і послідовно.
ПРОДОЛЖЕНИЕ статьи М. Файнера
От, наприклад, якщо поставити задачу створення уряду до зміни Конституції (хоча і її стара редакція не дуже досконала), то будемо мати те, що мали. Тож алгоритм дій, на нашу думку, полягає у послідовному вирішенні таких нагальних задач:
– передумова – звільнення всіх учасників Майдану та припинення політичних репресій;
– повернення до редакції Конституції 2004 року;
– створення коаліційного уряду народної довіри;
– покарання винних у катуванні та вбивстві людей;
– позачергові парламентські та місцеві вибори.
Чи не пора нам, нарешті, зрозуміти, що громадянську кризу викликала не тільки нинішня влада? Їхня «заслуга» полягає тільки в тому, що вони узаконили ті беззаконня, які творила влада попередня.
Щодо коаліційного уряду, то він має зміст тільки при умовах дії Конституції 2004 року і наданні представникам «Майдану» не менше половини місць, у тому числі в МВС, Міноборони, Міністерстві освіти і науки.
Однією з умов може бути й те, що, якщо при цьому розподілі міністр – провладний, до два заступники – з Майдану, та навпаки. Аналогічно – з обласними та райдержадміністраціями. Зауважимо, що мова йде про представників Майдану, а не політичних партій. Висунення цих кандидатур – справа дуже відповідальна, і критеріями тут мають бути не особисті стосунки, кумівство або корисливі мотиви, а державницький підхід до справи. Чи є такі достойники на Майдані? Так, є, і їх немало, тільки треба добре придивитись. Я особисто вже знайшов і кандидатуру прем’єр-міністра, і мера Києва (нехай він і з несимпатичної мені, хоча й опозиційної, політичної сили).
Мова сьогодні йде не про компроміс. Адже події в країні показали, що компроміс з цією владою неможливий. Мова йде про пошук оптимального для країни рішення.
Звичайно, що пошук оптимального рішення неможливий без певних поступок зі сторони Майдану. Які ж це поступки? На наш погляд, на звільнення учасників Майдану можна відповісти звільненням вулиці Грушевського, залишивши там пам’ятний знак на честь загиблих; вулиці Хрещатик від Бессарабської площі до ЦУМу. Можна звільнити і приміщення Київміськради, звичайно, після її обрання. Майдан залишити за народом і після благоустрою перетворити в історико-культурну пам’ятку та штаб народного контролю за владою.
Щодо інших будівель і споруд, то вони є загальнонародною власністю, у т.ч. рай- і облдержадміністрації. А от робочі місця в них належать законнообраним та призначеним державним органам – і заважати їх роботі ніхто не має права. Відновити вертикаль державного управління (а не корупції), тримаючи під контролем як будівлі, так і діяльність органів влади, – це сьогодні найактуальніша та найпослідовніша задача.
Всю владу народу!
Органи самоврядування – народним радам!
Щодо повернення до редакції Конституції 2004 року, то я, як людина віруюча, закликаю всіх до виконання Божих заповідей, а як науковець та інженер – до дотримання державних стандартів і будівельних норм, але, коли на терези історії кладуться людські життя та безпека країни, прошу наших можновладців піти на свідоме порушення окремих процедур задля забезпечення прав людини та цілісності країни. І нехай ці слова стануть приміткою до всіх юридичних актів України, нехай їх підтвердять або спростують наші авторитетні священики і законники. Тож запросіть їх на засідання Верховної Ради!
Тут розглянутий алгоритм вирішення тільки першочергових задач, а нас чекають ще більш складні: треба забезпечити сім’ї загиблих, надати статус учасників бойових дій захисникам Майдану, розробити та реалізувати систему народної влади, провести реформи, вступити в Євросоюз…
Тож за роботу! До Перемоги!
Слава Україні! Слава героям Євромайдану!
Марко ФАЙНЕР
Київ, Майдан, 2.02.2014 р.
А, теперь, МОЙ КОММЕНТАРИЙ (тоже по частям)
Почти два года назад, проанализировав ситуацию в нашей стране, я написал для СМИ двадцать актуальных тем (статтей). К сожалению, ни одна из них не попала ни на страницы газет, ни в телеэфир. В большинстве, главные редакторы, либо их засновники (правильно, хозяева!), лишь только краем уха услышав суть моих тем тут же мне отказывали в их публикации, а некоторые месяцами морочили мне голову ложными обещаниями, а затем ложными оправданиями (причинами), почему у них не получается выдать на гора уже, практически, готовый материал.
Перед тем, как я представлю свой анализ статьи Марка Файнера (в большей части положительный), предлагаю читателю краткие выдержки из моего вступления к моим темам и двух статтей.
05.04.2012 (дата, когда я написал эти темы-вопросы!
Мои мысли к моим темам (философия жизни)
(глас народа)
Уверен, что главная проблема в том, что у всех нас есть страх и неуверенность за своё будущее. А когда неуверенность высокая – никто не планирует надолго. Поэтому те, кто морально послабее, выбирают: урвать кусок здесь и сейчас, боясь опоздать к раздаче. Мы сами себя загоняем в порочный круг, не веря в будущее и никому не доверяя!
Нетерпимость – признак бессилия, независимо от того, кого (что) из себя представляет человек, который не «терпит»! Нетерпимость к врагам – общая черта граждан планеты Земля! Врагом же в нашей стране считают, прежде всего, того, кто думает по-другому, чем ты! Таких откровенно не любят! Или идёт речь о политике, или про что-то другое – разницы нет. Если у нас любят покритиковать политиков, которые особенно не церемонятся с оппонентами, то стоит обозначить, что, к сожалению, все мы – братья по духу, политики и не политики!
Самую большую нетерпимость в нашей стране, «как ни странно», проявляют чиновники (всех уровней) к «пересічним громадянам». Чиновник просто не способен осознать того, что кто-то из простого люда смеет ему перечить! И его ужасно раздражает, когда кто-то из «обычных» не соглашается с его мнением! Такое презрительное отношение к простым украинцам у власть имущих уже заложено на подсознательном уровне!
Свобода – это когда можно свободно говорить, демократия – это когда тебя хочет слышать власть!
Все «важные» чиновники очень часто говорят мне, что я всех считаю плохими (тот плохой, этот плохой и т.п.). И тогда в ответ я им говорю, что не надо моё презрение к вам перекидывать на остальных людей, которые также не пылают любовью к власти, а по большому счёту, ненавидят вас.
Короче говоря, не обольщайтесь, господа чиновники (мультимиллионеры и олигархи), вас не только я не люблю, но и все простые граждане. А их – миллионы!
Больше всего в такие моменты меня одолевают сомнения – может и правда, я слишком придираюсь. Может, следует быть терпимей, интелегентней? Ведь интелегентный человек не указывает другим на их плохие манеры, делая вид, что ничего не случилось. Но, подумав некоторое время, я всегда прихожу к выводу, что интеленгентность – очень большая роскошь для нас! В странах, где комфорт обычных (простых) граждан защищён Законами, и эти Законы выполняются (!!!), можно и закрыть глаза на незначительные проявления высокомерия и хамства. У нас же … Да вы и сами знаете, что у нас…!
Тема 18. Что такое насилие и культ насилия?
Физическое, либо психологическое воздействие (либо одновременное воздействие того и другого) кем-либо (в одиночку, или группой лиц) на кого- либо является насилием. Насилие может быть законным и незаконным.
Культ насилия – это насилие, возведенное в ранг престижа (право сильного над слабым делать что
хочешь), т.е. незаконного насилия с целью диктата кого-то над кем-то.
Все существование вселенной пронизано насилием. Это диалектика жизни. Но культ
насилия, свойствен только людям и является аморальным проявлением, т.е. бесспорным злом.
Уже само понятие «Государство» включает в себя насилие власти над собственными гражданами. В демократическом государстве власть прибегает к законному насилию (как вынужденная мера) с помощью правоохранительных органов (но все же силовых структур) для осуществления актов справедливости (для выполнения своих функциональных обязанностей служить народу!). В тоталитарном государстве власть утверждает культ насилия (культ власти) для того, чтобы незаконно и безнаказанно (а, значит, несправедливо) править народом (заметьте, не служить, а править!) с помощью тех же силовых структур. Вот почему в Украине милиция в 2,5 раза (сегодня, уже в 3,5 раза!) превышает численность Армии.
Тема 20. Что такое патриотизм?
Кто больший (настоящий) патриот:
– тот, кто всё время критикует с целью сделать свою страну лучше?
– тот, кто всё время хвалит и призывает других не обращать внимания на недостатки?
– тот, кто ни во что не вмешивается?
Государство и Родина – разные понятия. И далеко не всегда граждане относятся к Государству с такой же любовью, как к Родине. Государство олицетворяют чиновники, судьи и правоохранительные органы. И, к сожалению, эта каста, как в СССР, так и в независимой Украине не сумела (не захотела) расположить к себе свой народ, относиться с симпатией. Если в СССР к власти преобладал страх, то сейчас – и страх, и ненависть. Сегодня в народе утвердилось жёсткое негативное отношение не только к чиновникам, государству, но даже к аббревиатуре
ГОСУДАСТВЕННЫЙ (-НАЯ, -НОЕ).
Если вначале приписано «ГОС…», значит – антинародный! Поэтому тот, кто во весь голос
критикует (всеми способами) власть, тот, по крайней мере, уже не боится и не раболепствует перед
чиновниками (!). Раб не может быть патриотом!, как бы он не рядился в вышиванки и не розмовляв на
державній мові. У нас, практически, вся власть (за редким исключением) на всех уровнях и во всех
регионах, начиная от президента, говорит на украинском языке, одевает вышиванки, возлагает
цветы к памятникам Шевченко, но от этого лучше не становится, уже 20 (23) лет. Поэтому, патриот
не тот, кто пафосно говорит (на любом языке) и пафосно одевается, а тот, кто не боится чиновников
и для своей страны делает что-то хорошее! И критика в этом ряду так же важна, ведь она так
много значит для контроля зарвавшейся власти!
P.S. Я сравниваю всё хорошее, сделанное властью, с тонким, тонким покрывалом. А всё плохое,
что сделала она же, с большой, большой кучей дерьма, которую чиновники безуспешно
пытаются закрыть от народа этим покрывалом.
Уже не налазит! Уже рвётся!
УЖЕ ПРОРВАЛОСЬ!!!
А теперь, по сути статьи М. Файнера.
Да, по большей части, я поддерживаю конкретные, я бы сказал, конструктивные предложения Марка.
Но, вся эта конструктивность возможна лишь после полного (!!!) перехода власти к народу (!!!) (ст. 5 Конституции Украины). Так вот, на сегодня самый главный вопрос – «КАК (КАКИМ СПОСОБОМ) ПОЛНЫЙ ПЕРЕХОД ВЛАСТИ ОСУЩЕСТВИТЬ (РЕАЛИЗОВАТЬ!) НА ПРАКТИКЕ???!!!
Ведь и Марк, и я, и многие другие активисты (а тем более, радикалы) уже многократно подчёркивали, что «Мова сьогодні йде не про компроміс. Адже події в країні показали, що компроміс з цією владою неможливий.». А я бы, как правозащитник, исходя из Закона уточнил бы –
«НИКАКИХ ПЕРЕГОВОРОВ! ТОЛЬКО ЗАКОННЫЕ ТРЕБОВАНИЯ!» (законные требования не являются ультиматумом!)
Законность требований закреплены в Конституции Украины и в КПК («МИРОВОЕ СОГЛАШЕНИЕ»). Вся деятельность нынешней власти за четыре предшествующих года подпадает под системные правонарушения, как в административном Праве, так и в уголовном! Так что, циничные призывы ПРЕСТУПНОЙ ВЛАСТИ о незаконных действиях протестующего народа – ЯВЛЯЮТСЯ АМОРАЛЬНЫМИ и НЕ СООТВЕТСТВУЮЮТ ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТИ и ПРАВУ.
Также, как и преступники (бандиты), власть не реагировала и не реагирует на мирные требования народа прекратить правовой беспредел и не собирается этого делать в дальнейшем. Поэтому у народа не остаётся альтернативы, кроме как, самому без помощи (привлечения) силовых структур (запуганных той же властью и собственным руководством!) взять бразды правления в свои руки и навести порядок в стране (и политический, и экономический, и социальный). И, чем быстрее это произойдёт, тем быстрее наступит мир и легче будет подолати наростаючу (вже) гіперкризу на Україні!
И конструктивные пошаговые действия народной власти с первых дней своей работы (в добавление к 5-ти пунктам Марка Файнера):
1. Создание технического (временного, переходного народного) правительства (без президента!), в состав которого должны входить настоящие профессионалы далёкие от политики. (- створення коаліційного уряду народної довіри – это уже после позачергових парламентських та місцевих виборів).
2. 100%-ная люстрация на всех уровнях исполнительной власти (от президента до клерка, включая правоохранительные органы – милицию (до сержантов) и прокуратуру) с запретом занимать руководящие должности, как минимум на 5 лет!!! А также, судебной власти (от Верховного и Конституционного суда до секретарей судей всех инстанций).
3. Привлечение к ответственности (вплоть до уголовной!) всех правонарушителей нынешней власти с проведением в кратчайшие сроки объективного досудебного следствия и открытых судебных заседаний.
Сразу же после выборов нового парламента обратиться в Гаагский трибунал с просьбой, в виде исключения, принять в уголовное производство преступления против человечности, совершённые конкретными представителями Украинской власти. Новому парламенту в ближайшее время подготовить и принять закон о ратификации Международного Уголовного Суда.
4. Сразу же начать (продолжить) работу над совершенствованием Конституции Украины.
ВСЯ ВЛАСТЬ НАРОДУ!!! ДО ПОЛНОЙ ПОБЕДЫ!!!
Геннадий Геков. Независимый гражданский активист, журналист-дедектив, правозащитник.
095-474-37-54 gekov50@mail.ru
09.02.2014 17:40