Одним зі шляхів подолання енергозалежності гірських районів України і Буковини зокрема вважають будівництво нових малих гідроелектростанцій (МГЕС). Панує думка, що малі ГЕС – нова тенденція в галузі енергетики, однак насправді це зовсім не так. Будівництво малих ГЕС почалося ще після проголошення в СРСР «електрифікації всієї країни». До кінця 1940-х — першої половини 50-х років чисельність малих гідроелектростанцій в Україні становила понад 950, а у 70-ті — понад 1500. Однак з розвитком централізованого електропостачання і тенденцією виробництва електроенергії на потужних тепло-, гідро- та атомних станціях, будівництво МГЕС у середині 60-х років минулого століття було майже цілком зупинене, а пізніше припинене зовсім. Більшість малих ГЕС згодом були демонтовані, сотні з них зруйновані. У 50-70-х роках ХХ століття на території Чернівецької області функціонувало 6 малих ГЕС.
Відновлення малої гідроелектрогенерації розпочалося лише на початку 2000-х років. Особливо сприяє цій тенденції запровадження в Україні «зеленого тарифу». Рентабельність генерації й досить швидка окупність проектів (близько 5-7 років) зацікавила приватних інвесторів.
Переважно ця робота була проведена в рівнинних Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Тернопільській та Житомирській областях. Тут розташовано 48 діючих малих ГЕС, тобто 64% загальної кількості станцій, тоді як технічний гідропотенціал малих річок у цих областях становить лише 14% загального. Водночас, у Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях, які мають потенціал в 5,03 млрд. кіловат-годин електричної енергії, що становить 61% загального потенціалу, працюють всього 7 малих ГЕС з річним виробітком 150 млн. кіловат годин. електроенергії, тобто потенціал гірських річок у цих областях задіяний енергетиками лише на 3%.
У 2010–2011 році розпочалося будівництво близько 10 малих ГЕС в Карпатському регіоні України. У Чернівецькій області функціонує лише одна Яблуницька МГЕС потужністю 1000 кВт.
У Швейцарії відсоток виробництва електроенергії на малих ГЕС становить 8,3%, в Іспанії — 2,8%, у Швеції — майже 3%, а в Австрії — 10%. Найбільше електроенергії на малих ГЕС виробляють у Китаї –18-20% всієї електроенергії тут виробляють понад 80 тисяч малих ГЕС.
В Україні станом на кінець 2013 року працює близько 70 малих гідроелектростанцій. За даними асоціації «Укргідроенерго», при сприятливих інвестиційних умовах, в Україні є можливість отримати додатково близько 2000 МВт встановленої маневрової потужності на відроджених та знову збудованих малих гідроелектростанціях.
Більшість обладнання малих ГЕС, не демонтованого у 70-90 роках минулого століття, введене до експлуатації понад 60 років тому. Гідроспоруди перебувають в аварійному стані або зруйновані. Дериваційні канали заросли лісом, засипані або забудовані. Греблі використовуються лише як мостові переходи для транспортного зв’язку між берегами рік. Будинки МГЕС зруйновані або використовуються для різних господарських потреб (склади, контори тощо). Відсутні служби експлуатації гідроспоруд і регулювання стоку в паводкові періоди. Гідромеханічне та електричне устаткування розукомплектоване або демонтоване.
Таким чином, гідровузли продовжують використовуватися в умовах відсутності належного контролю за їхнім станом, що створює погрозу виникнення техногенних аварій на греблях. Фактично усе обладнання на старих малих ГЕС треба замінювати, причому підбирати техніку слід індивідуально під кожну станцію, адже умови скрізь різні. Тому відремонтувати стару ГЕС часто дорожче, ніж збудувати нові.
«Плюси й мінуси» гірської гідроенергетики
Виробництво електроенергії на малих гідроелектростанціях, попри дещо вищу, порівняно з великими ГЕС, собівартість електроенергії, дозволяє заощаджувати значні обсяги паливно-енергетичних ресурсів. Наприклад, ГЕС із досить невеликою потужністю — близько 450 кВт, за рік дозволяє заощадити 800 т вугілля. До переваг малої гідроенергетики належать:
* виробництво майже без викидів вуглекислого газу, * виробництво за необхідністю (пікова енергія), *насосно-турбінний режим: зберігання та відновлення надлишкової енергії в мережі.
Водночас із суттєвими вигодами існують екологічні проблеми, що виникають при будівництві міні ГЕС:*збільшується сейсмічність гірських районів; *змінюються русла річок; *замулюються водосховища; *збільшується шумове забруднення; *змінюється гірський ландшафт; *змінюється популяція тварин; *зменшується туристична привабливість регіону.
Чому інвесторам вигідний «зелений тариф»
За «зеленим тарифом» оптові покупці електроенергії платять власникам малих ГЕС удвічі дорожче, а закуповуватися така енергія має першочергово і в повному обсязі. Таким чином, нетрадиційну енергетику роблять більш рентабельною, порівняно із традиційними електростанціями.
«Зелений» тариф «вигадали» у США в 1978 році. Цей економічний механізм заохочує генерацію електроенергії відновлюваною енергетикою. Застосування «зеленого» тарифу зазвичай включає: *гарантований доступ до енергомережі; *довгострокові контракти на придбання електроенергії; *встановлення відносно високих закупівельних цін, які враховують вартість відновлюваних джерел енергії.
Регіональні або національні енергопостачальники зобов’язані купувати електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел. У багатьох країнах гарантується придбання електроенергії, що отримується з поновлюваних джерел енергії в рамках довгострокових (15-25 років) контрактів. При цьому розрахунки за електроенергію здійснюються виключно в грошовій формі за алгоритмом, згідно з яким виробники, що використовують альтернативні джерела енергії, отримують гроші за продану електроенергію в першу чергу.
Нині «зеленими» тарифами користуються у 63 країнах світу, включно з Україною. «Зелений» тариф може використовуватися виробником протягом 10 років від моменту встановлення.
Ставка «зеленого» тарифу в Україні періодично встановлюється постановами Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) в розмірі подвоєного середньозваженого тарифу на електричну енергію, яка закуповується в енергогенеруючих компаній за рік, що передує року встановлення тарифу.
Однак, якщо у цивілізованих країнах кругообіг коштів за енергію виглядає так: від електростанції до громади села, а громада продає надлишок державі, отримуючи додаткові кошти на розвиток сіл і міст, то в Україні електроенергія потрапляє спочатку до держави, а вона продає її населенню. Тобто, жодних прибутків люди, на чиїй території працює ГЕС, не отримують.
У Регіональній програмі розвитку малої гідроенергетики на 2011-2015 роки, затвердженій Чернівецькою обласною радою, на потреби малої гідроенергетики заплановано 1238,43 млн. грн. коштів приватних інвесторів. З державного та місцевих бюджетів на розвиток мініГЕС не заплановано жодної копійки. Так само у згаданій Програмі не визначені місця будівництва станцій. Очевидно, що будуватимуть у тих місцях, які зацікавлять бізнесменів.
Коментар експерта
Юрій МАСІКЕВИЧ, доктор біологічних наук, професор, еколог:
– Для якісної розбудови гідроенергетики на Буковині найперше слід позбутися «компанійщини», коли на будівництві ГЕС «відмивають» гроші з десяток пов’язаних між собою фірм. Крім того, будівництво лише поодиноких малих ГЕС не зможе подолати проблему енергозалежності Буковини, тобто необхідно збудувати цілу систему, до якої входитимуть не лише ГЕС, але й електростанції, які використовують інші види енергії – сонячні, вітрові тощо. Ще одним важливим аспектом є регулювання системи, про яку йдеться. Тобто має бути диспетчерський центр і комп’ютерні програми, які регулюють розподіл енергії, шукають, де існує надлишок виробленої енергії, а де – нестача, і перерозподіляють енергію між об’єктами. Будувати ж одну, дві, п’ять мініГЕС на цілу область для потреб одного гірського села недоцільно. Треба добре порахувати усі можливі прибутки від нової ГЕС і втрати, яких зазнають горяни, основним джерелом доходів яких є «зелений» туризм. Нащо світити лампочці у «зеленій» садибі, якщо туди ніхто не приїде відпочивати, бо річку знищили?
«Життя» Черемошу коштує 119 гривень
Проти будівництва мініГЕС виступають не лише екологи, але й прості селяни. На Буковині народ терплячий, а от на сусідній Івано-Франківщині горяни уже бунтують. Приводом стали документи про перевірки місць будівництва малих гідроелектростанцій у Карпатах на річці Білий Черемош, оприлюднені на сайті Мінекології.
– Незважаючи на численні повідомлення про незаконність будівництва малих ГЕС у період нересту, інспектори виїхали на перевірку лише після відповідного звернення народного депутата Бригинця. Наслідок перевірки – формальний штраф у 119 грн. Саме такою сумою старший інспектор В.І. Викленець оцінив річку Білий Черемош разом з усієї її іхтіофауною. Виданий також припис на заборону до 20 травня робіт в руслі річки. На цьому інспектори вирішили вважати свою місію щодо захисту річок Карпат завершеною і самоусунулись від подальшого контролю, хоча від місцевих мешканців постійно надходила інформація про продовження будівельних робіт, – розповідає активіст громадської кампанії за збереження карпатських річок Петро ТЄСТОВ.
– 5 травня активісти виявили та задокументовали будівництво Голошинської малої ГЕС. Інспектор виписав мінімальний штраф і навіть не опломбував техніку, роботи наче зупинили до 20 травня – до формального кінця нересту. А що потім? Якщо ГЕС збудують, риба більше ніколи не нереститиметься вище за течією. Інспектора це не турбує, – обурюється заступник голови Національного екологічного центру України Олексій ВАСИЛЮК.
Як і при попередній владі, екоінспектори лише імітують роботу. Інтереси забудовника їх цікавлять значно більше, ніж захист природи, – додає Петро ТЄСТОВ. – Тому 20 травня ми провели під стінами Мінекології акції протесту, до яких долучилися всі небайдуж до долі Карпатських річок.
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»
