Звання «села зразкового благоустрою» – це тепер не радянська формальність, якої колись у черговому «соцзмаганні» правдами і неправдами домагалися обрані на «виборах без вибору» голови сільрад заради премій і просування партійною драбиною. Нині громада – не декорація совєцького побуту, а дієва одиниця механізму суспільства. І сільський голова в такій громаді мусить бути ґаздою, а не просто займати крісло.
Шипинці – село ґаздівське
Це одразу розумієш – і не тільки з чепурних обійсть, які одне за одним шикуються обабіч дороги. Особливо впадає в очі хазяйновитість сільського керівництва, коли бачиш, як сільську дорогу ремонтує професійна техніка. Ямковий ремонт, яким зараз навіть городяни не можуть похвалитися, активно проводиться в Шипинцях на центральній асфальтованій вулиці з дотриманням усіх технологій.
Здавалось би – заради якогось свята? Так ні, таке «свято», коли ремонтують, вдосконалюють, будують, тут тепер постійно – відколи сільським головою став Василь Корнилович НЯВЧУК.
– Кошти на ремонт дороги беремо з фонду розвитку, маємо право їх використовувати, – пояснює сільський голова. – Що назбирали туди – те і вкладаємо. Роботи виконує державна фірма, так надійніше: є з кого й за якість спитати.. Бачите ж: задіяна фреза, здійснюють обдув кожної ямки, правильно готують до асфальтування, працюють на совість, у гарну погоду, а не в дощі, як то подекуди буває. То й асфальт тримається. Ми вміємо рахувати гроші громади.
Перед сільрадою робота теж кипить. Укладають тротуарну плитку.
– Хотів і тут укласти асфальт, – ділиться Василь Нявчук, – але фахівці переконали, що тротуарна плитка – і екологічніша, і навіть дешевша. Кошти на благоустрій виділив Департамент капітального будівництва – як лідерам програми з благоустрою населених пунктів. Ми переможці цього змагання в районі і посіли третє місце в області. Передбачені за перемогу в конкурсі кошти або ділять на всіх переможців, що неефективно – бо скільки ж там за ту дрібну частку коштів зробиш, – або спрямовують комусь одному. Нам пощастило.
А показати справді є що. Велике село з 3,5-тисячним населенням користується послугами місцевого комунального підприємства, створеного сільським головою Василем Нявчуком. Підприємство має трактор «Т-150», бульдозер, долучає до роботи приватний «ЗІЛ». Узимку техніка розчищає дороги, цілорічно двічі на місяць вивозить сміття на легальне сміттєзвалище. Прочищаються посадки обабіч доріг, обкошуються території, наводиться лад на місцевому цвинтарі. Це не якісь міфічні досягнення чи цифри на папері – це робота, результат якої очевидний.
– Ми відбудували котельню поблизу сільської ради, яку комусь, можливо, здавалося вже простішим розібрати. Відремонтували спортивне приміщення біля сільського стадіону, – демонструє сільські досягнення Василь Корнилович. – Зробили косметичний ремонт у місцевому Будинку культури, підрихтували сходи, встановили дашок. Засадили декоративними деревами територію біля погруддя Князя Володимира – близько сотні саджанців висадили, в тому числі й тюльпанові дерева!
Сільський голова особливо пишається рослинами. У нього в кабінеті вони просто розкішні, і всі – його особисті. Він регулярно обприскує їх водою, а вони вдячно розростаються і цвітуть.
Кабінет шипинецького сільського голови – то окрема історія. Навряд чи є ще село, яке має стільки спортивних кубків і відзнак, як Шипинці. Шипинчани грають у футбол, баскетбол, волейбол, шахи, спритно боксують… І всі блискучі кубки і грамоти зберігаються в сільраді. Яка також аж сяє, наче щойно відремонтована – «бо це ж обличчя села!», – каже голова.
І не забуває за інші «обличчя» Шипинців, пильно стежачи за ними у камери спостереження, які встановив власним коштом.
– Неодноразово хулігани псували бетонний паркан неподалік сільради, – розповідає Василь Нявчук. – Коли це сталося вчергове, я вчергове попросив місцевого підприємця, власника ресторанно-готельного комплексу «Під липами» поновити паркан. Той лише зітхнув: «Вже скільки разів поновлював, і все одно ламають». Тоді я пообіцяв – це буде востаннє. Завдяки відеокамерам вирахував шкідників, і після того, як вони власним коштом відновили 17 прольотів паркана – більше ніхто не збиткував.
Успіх – у досвіді та довірі людей
Василь Нявчук став сільським головою несподівано для конкурентів. Вони до останнього поплескували його по плечу і зверхньо зауважували, що йому доведеться ще зо два-три рази балотуватися, аби виграти в них вибори. Хоча погодився він на це не одразу – адже сам родом з сусідніх Дубівців, наче й не зовсім «свій». Та й невеличкий бізнес мав – міні-пекарня вдома, було чим займатися. А шипинчани виявилися наполегливими, авторитетні селяни приходили кілька разів. Адже знали, що звертаються до людини досвідченої. У 23 роки він вже керував 120-ма людьми – великою тракторною бригадою в колгоспі. Згодом працював заступником директора оптово-роздрібного комбінату в Чернівцях. Мав досвід роботи за кордоном – шість років в Ізраїлі, на американській лінії мийки машин. Тож як господарю йому вже довіряли. А довіра як до демократичного керівника зросла вже після обрання. Створення комунального підприємства в селі обговорювалося на восьми зустрічах з шипинчанами. Звісно, можна було зібрати всіх на загальні збори в клубі. Але новий голова зважив на те, що не з кожного кута всяк зможе дійти до клубу. Тому – пішов до людей сам.
Так домовилися, що збирати по 10 гривень на місяць з двору за вивіз сміття і впорядкування територій – це посильно. Люди підтримали. І відтоді кожна ініціатива голови знаходить у них відгук.
– Звісно, за всім треба слідкувати, – погоджується Василь Корнилович. – От збудували клумбу-кільце на роздоріжжі в центрі біля церкви. Спочатку були скептики, які казали, що поблизу магазинів і школи порядку не буде, і замість квітів на квітнику красуватимуться папірці-обгортки від цукерок і порожні пляшки. А ми за всім дивимося, смітники стоять – і чистота кругом. Не без того, що деякі особливо «втомлені» не доносять мішечки з відходами до належного місця. На таких ми впливаємо різними способами – в тому числі й гумором. Пишемо їм листівки: «Будь сильний – донеси своє сміття до смітника!»
Завдяки ініціативі шипинецького голови продовжили маршрут транспорту з Чернівців. Раніше кінцевою зупинкою була церква, тепер маршрутки, що їдуть кожні двадцять хвилин, дістаються ще два кілометри вглиб села, що сприяє мобільності шипинчан.
«Найперше – стабільність у державі. Все решта зробимо»
Планів у Василя Нявчука багацько. Та найбільше, чого він очікує, – стабільності в державі, щоби Бог дав мудрості новому президентові забезпечити мир в Україні. А далі селяни знайдуть чим зайнятися.
– Потрібно піднімати виробництво на селі, – упевнений Василь Нявчук. – Маємо в селі пекарню, дві пилорами, цех з виготовлення вікон, 14 магазинів різної форми власності, цех з виготовлення залізобетонних виробів, засіває поля «Шипинецька спілка». Плануємо шлакоблок виробляти – недорогий будматеріал для господарських приміщень: курників, стаєнь, уже навіть прес для цього виробництва маємо. Для виробництва наша сільрада готова виділяти землю підприємцям – адже це дохід у бюджет села, благоустрій для мешканців. У планах також – соціальні об’єкти. Склали кошторис на капремонт Будинку культури, згідно з генпланом села виділили ділянку під будівництво дитсадка. Бо садочок у нас лише один, на 50 місць, а дітей-дошкільнят – 220! Навколо школи (вона велика, на 420 учнів розрахована) і двох ФАПів цього року вже поновили огорожу власними силами – вирішили не чекати коштів з району. Штукатурити, так виглядає, також будемо без сторонньої фінансової допомоги. Все треба робити вчасно.
Планів у Василя Нявчука не бракує – і довгострокових, і буденних. А в господарстві, звісно, немає нічого дрібного. Це і введення в експлуатацію ще незареєстрованих будинків у новому мікрорайоні, і розчистка замуленої Совиці, яка протікає селом, і облаштування міні-ринку для шипинчан, які мають частину власної сільгосппродукції на продаж, і дитячий майданчик у центрі, і контроль за сівозміною на сільських угіддях… Ці плани базуються на великих надіях на реформу місцевого самоврядування, на посиленні самостійності громад, на принципі формування бюджету «знизу вверх». Адже голова вважає: – Село має залишатися селом. Селянин повинен мати присадибну ділянку, свою городину, тримати худібку – адже маємо пасовиська для випасу. Тоді можна буде говорити і про виробництво – м’яса, птиці, молока, городини. Треба дати селянину можливість бути господарем – і бути з ним чесним. Бо якщо раз селянина здурив – він більше не повірить.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
