Три крапки після вбивства

Винесено вирок у справі про вбивство Георгія Гонгадзе. Але щось не хочеться радіти через перемогу справедливості. Цілком зрозуміла позиція Мирослави Гонгадзе, яка знає, що головні винуватці загибелі її чоловіка залишилися  поза  увагою  правосуддя…
І тиша довкола… Де головний викривач майор Мельниченко з його г плівками? Чого не б’є на сполох Сан Санич? На що відволікся чотирикратний (вже можна погруддя на батьківщині встановлювати!) прокурор Піскун? Хай простять мені цинізм, але Гіві нині «не в моді».
Хотіла було нагадати про те, що безкарність спонукатиме на нові злочини, і… зупинилася. Усі ми  пройшли довгий шлях  від  моменту загибелі  Гонгадзе. Можновладці, по-перше, стали обережнішими, не йдуть на відкриті конфлікти зі ЗМІ, а по-друге, навчилися не перейматися газетними викриттями: навіщо когось  убивати, коли  цілком  достатньо зробити заяву про те, що все – провокація… Як у славетного Козьми  Пруткова: «Не вір  очам своїм!».
І   журналісти  навчилися багато чого за ці роки: заробляти  гроші і не дуже «плювати супроти вітру». А викриття стали   суворо дозованими і тематично прив’язаними: до тарифів, інфляції, пенсійної реформи, поганих доріг і  окремих недоліків  у галузі освіти й охорони здоров’я.
А «піпл»? – Шукає, де взяти  гроші,  аби заплатити за комунальні послуги, за лікування, за навчання (потрібне  підкреслити)…