Ми живемо у світі віртуальних грошей. І щоби не відставати від моди, пропонуємо… віртуальне інтерв’ю. Насправді його не було. Та воно значно реальніше за ті небачені нами гроші, за допомоги яких усіх нас роблять злидарями.
…Валерія ЄВДОКИМЕНКА, не сумніваюсь, знають практично всі чернівчани. Для людей молодшого покоління він доктор наук, професор, викладач різних економічних наук і перший віце-губернатор. Для старшого – керівник міста, перший секретар Чернівецького міськкому партії, одне слово, небожитель.
Нині йому за 75, та роки не заважають плідно працювати. Навіть навпаки. Ось нещодавно випустив книгу «Такими ми не будемо». У ній – роздуми над тим, чи зможуть українці адаптуватися до найрозвинутіших постіндустріальних суспільств, які характеризуються як інформаційно-віртуальні, з новими формами навчання, виховання, мислення громадян. Автор пропонує і власне бачення того, як все-таки можна вибратися з тієї, м’яко кажучи,… ніші, куди ми так бездумно потрапили.
Оскільки ми домовилися з Валерієм Кириловичем обговорити цю проблему під час зустрічі, вирішила зробити йому сюрприз. Поговорити з ним – але без нього, використовуючи тільки виклади з книги.
«…Ми стільки очікуємо від держави, що шахраям від політики тільки й залишається, що нас дурити».
– То, що сталося і що ми маємо?
– Все, що відбувається в Україні майже чверть століття, неприємно дивує і наш народ, і весь світ. Про все це говориться і пишеться вдосталь. Зокрема, нас постійно інформують про реформи: практично в усіх сферах нашого життя їх розпочинає кожен новий очільник кожної структури. При цьому не згадуючи, що сталося з тими реформами, які здійснювали попередники. І чи відповів хтось із останніх перед народом за прорахунки, чи був покараний за соціально-економічну вівісекцію (просіше, різанину по живому) і за те, що ефективність своєї роботи нові й нові керманичі вимірюють кількістю розпочатих реформ і намірів, а не за зростанням добробуту народу?
– І що ж спричинило такий стан речей?
– А причина в тому, що ми не контролюємо дієво «знизу», не об’єднуємося в реальні вимогливі громади. Як наслідок, у нашому суспільстві збереглися мало не всі тоталітарні норми й правила. Та збереглися як покручі, як фарс.
Зрештою, справедливо зауважив Ігор Губерман: «Где все сидят, ругая власть, а после спят от утомленья, никак не может не упасть доход на душу населення»
– Та думаю, не все так просто? Процитую лише епіграф канадського вченого Пітера Лоуренса до однієї з глав Вашої книги: «Мене беруть сумніви. Не можу розібратися, хто править світом – люди некомпетентні, але чесні, чи розумні хлопці, які нас дурять»…
– Зверніть увагу на таке: по-перше, демократичні режими були і є невеликими «родючими оазами» серед пустель авторитаризму. По-друге, не важко вирахувати, що «рафіновані» демократії існують і будуть існувати спочатку за рахунок нееквівалентного обміну з країнами-маргіналами. А в міру вирівнювання економічних потенціалів демократія не поширюється, а часто-густо перетворюється на диктатуру різних модифікацій. І третє. Постає сакраментальне запитання: чи не перетворить обмеженість ресурсів та їх невідворотне вичерпання, особисту свободу, як основу демократії, на фікцію, на фіговий листок?.. Є над чим подумати в контексті пошуків справедливого світоустрою.
«Багатші – багатшають, бідні – біднішають. Чи не тут коріння тоталітаризму, екстремізму, а потім – і тероризму?!»
Факти і цифри на підтвердження сказаного:
*на 8 мільйонів мільйонерів у світі припадає 25% доходів фінансових ресурсів усього населення Землі (6,6 млрд. осіб);
*лише від початку кризи багаті люди світу збільшили свої статки на 5% (до $109,5 трлн. (за даними Бостонської консалтингової групи);
*1% сімей володіє 35% усіх багатств світу, а 0, 001 % сімей – доларові мільярдери – володіють 1/5 цих багатств ($21 трлн.);
*статки 1% найбагатших на Землі – $109,5 трлн., що у 1,5 рази більше від світового річного ВВП.
За даними Світового банку:
*1,4 млрд. земля – кожний четвертий на планеті – перебуває за межею бідності;
* від середини ХІХ ст. до 70-х років ХХ ст. різниця між доходами середнього жителя планети і середньосвітовим доходом на душу населення зросла від 40% до 80%.
*обсяг валютних операцій нині у 70 разів перевищує обсяг світового експорту товарів і послуг.
«Фінансова зброя масового ураження: бізнесова еліта запустила контрольовану кризу»
– Знову ж таки звертаюсь до цитати з Вашої книги. Академік Руслан Грінберг, директор Інституту економіки РАН зауважує: «Влаштування й функціонування навколишнього світу все менш зрозуміле, у ньому все більше нелогічності, а отже, невизначеності…»
– Саме в такому світі ми нині й живемо. Спекулятивно-фінансова олігархія винайшла спосіб необмеженої експансії платіжних засобів у вигляді деривативів, які виконують роль квазігрошей. Можливість їх перепродажу, додавши їм функцію платіжних засобів, відкрила перспективи створення гігантських спекулятивно-фінансових пірамід, які валять фондові та грошові ринки. З чого, до речі, й почалася нинішня криза. Світова економічна система була переналагоджена олігархами на фінансіалізацію. Тому в індустріально розвинутих державах промисловий капітал підім’ятий фінансовим, спекулятивним, паразитичним. За цих умов створення видимості інновацій як джерела добробуту, їхня імітація стали прибутковішими за справжні інновації. І до цих процесів додався фіктивний капітал. Підприємства і компанії не зацікавлені в інноваціях через їхню повільну окупність, для нарощування доходів їм вигідніше найняти талановитих юристів або знайти доступ до адміністративного ресурсу – до корита.
– Збереження й примноження власного бізнесу – саме те, задля чого йдуть до Верховної Ради та й до решти рад на місцях…
– Нині це усвідомлюють вже усі. От лише кілька фактів до роздумів про демократичність світу. Нині обсяг валютних операцій у 70 (!) разів перевищив обсяг світового експорту товарів і послуг. Є хибна, коли не злочинна, модель неконтрольованої емісії велетенської маси по суті віртуальних квазігрошей – так званих фінансових деривативів, які ще на наприкінці 2007 року склали позабіржовий ринок понад $595 трлн. і біржовий ринок (березень 2008 р.) у $81 трлн., у сумі $677 трлн. І це при у 12,5 раза меншому світовому ВВП – лише в $54,3 трлн. Бізнесова еліта світу чітко усвідомлювала, що накачана боргами бульбашка рано чи пізно лусне. І почала готувати контрольовану кризу, давши перед цим можливість середньому бізнесу розвинути ефективні підприємства. А потім «обламали» їх, влаштувавши кризу. Створені потом і кров’ю фірми за копійки прихопили члени згаданої еліти, заволодівши у такий спосіб майже задарма перспективними бізнесами. Колишніх власників у кращому випадку наймуть на зарплату менеджерів, а не захочуть – знайдуть інших. На цій основі переоснастять виробництво в тих же розвинених країнах і збережуть технологічне лідерство. Саме так відбувається у світі: багаті скуповують інновації й інноваторів.
– Тож причини наших сьогоднішніх негараздів не у випадкових помилках фінансової політики та оцінки фінансових ризиків?
– До цього ми ще повернемося.
«Основна причина протестів людей по всьому світу – відсутність економічної справедливості»
– Сьогодні на повну формуються передумови нових соціальних заворушень, що будуть загрозливішими за «арабську весну» і більш масштабними, ніж рух «Захопи Волл-Стріт». Всесвітня доповідь з моніторингу ОДВ (Освіта для всіх) Пауліни Роз демонструє шокову нерівність можливостей для молодих людей, «дітей глобалізації». І саме ця нерівність вже сьогодні породжує невдоволеність наступних поколінь. А що буде далі, якщо торік 57 млн. хлопчиків і дівчаток в усьому світі не провчилися жодного дня у початковій школі! Хоча, нагадаю, передбачалося, що саме у 2015-му ми досягнемо мети розвитку тисячоліття й освіта на планеті стане всезагальною! Сьогодні півсвіту, як завжди, обдурені і позбавлені можливості здійснити свої мрії.
– Валерію Кириловичу, але ж і освіта не рівнозначна. Щодо цього у Вашій книжці теж є слушні думки…
– Безперечно, відвідування школи ще не дає належної освіти. У навчання африканської дитини, приміром, змалку до 16 років інвестується $400. А на освіту західного учня за той же період витрачається $100 тис. І розрив між тим, що обіцяла глобалізація – можливості для всіх – і реальністю, з якою стикається молодь, створює передумови для незадоволення і бунтів. «Головна причина протестів людей у всьому світі – відсутність економічної справедливості» – такий висновок доповіді, підготовленої «Ініціативою з питань політики» (Колумбійський університет) і Фондом Фрідріха Еберта – організаціями, які вивчали масові заворушення. Тож у майбутньому напруга наростатиме, бо молоді люди все більше усвідомлюють, що вони бідні й погано освічені не через брак здібностей, а тому, що їм не поталанило з місцем народження та сім’єю. Все більше людей починають здогадуватися, що їх розводять.
Потрібна принципово по-новому збудована модель світоустрою. У ній – вихід.
– То, може, перейдемо до висновків, а відтак поговоримо і про вихід із ситуації?
– Біда полягає у глибинному внутрішньому дефекті всієї глобальної системи, тобто відсутності необхідної глобальної легітимності наявної світової валюти, демократичності й відповідальності в її емісії, належного рівня конкурентності та цивілізованості світового валютного ринку, контролю за ним з боку світової спільноти. Іншими словами, потрібна нова, принципово по-новому збудована модель світоустрою – світової економіки, політики, загальної безпеки тощо. Потрібен радикальний, фундаментальний, системний погляд на все, що відбувається. І вчені все більше схиляються до думки, що упродовж усієї історії людство розвивалося у складі біосфери, яка сама себе контролювала і відновлювала. Та від середини минулого століття люди почали нищити ці важелі регулювання. На думку академіка-генетика Віталія Кордюма, з останньої чверті ХХ ст. на Землі фактично існують дві цілком самодостатні, а де в чому навіть альтернативні одна одній, сфери – «біо» та «ноо» (за В Вернадським). Але людство, на жаль, не спромоглося знайти власних регулювально-стримувальних важелів. Саме тому й переживаємо нашу першу загальноноосферну кризу, пов’язану в основному з порушенням рівноваги між мутаційним тиском на генофонд і реальною кількістю населення, виснаженням усіх планетарних ресурсів.
Оскільки від злиднів врятуються тільки суспільства високих технологій і знань, то це означає, що до влади в Україні – аби вижити – мають приходити не найбагатші чи найнахабніші, а найкреативніші та найрозумніші професіонали. Бо ніхто інший не розв’яже стратегічних проблем розвитку України.
І тут є ще одне АЛЕ. Без особистої громадянської ініціативи кожного з нас теж нічого не вийде. Та, на жаль, поки що громадянське суспільство формується вкрай повільно та неадекватно ситуації, проблемам і потребам. Громадяни не відчувають об’єктивної необхідності та не виявляють готовності взяти на себе політичну відповідальність на місцевому та регіональному рівнях. Цим гальмується формування реального самоврядування. Ситуація ускладнюється однобокістю, а радше – відсутністю єдиного інформаційного поля господарської діяльності. Повсюдно переважають політичний та інтуїтивний підходи при прийнятті управлінських рішень. Бракує прагматизму.
Ми спостерігаємо шалений акцент на грошах як рушійній силі політики, слабкість політичної культури, превалювання особистих інтересів, ізольованість від суспільства і внаслідок цього – недовикористання потенціалу суспільних сил. А політика в цей час стала «прохідним двором» не стільки для людей талановитих, що прагнуть реалізуватися, а для відвертих авантюристів, невігласів, безталанних, що керуються не здібностями й бажанням служити Вітчизні, а егоїстичним кар’єризмом, спрямованим лише на забезпечення особистого інтересу.
– Отже, що нам треба зробити? Задіяти вчених, тобто встановити контакт між ними і тими, хто ухвалює рішення; опиратися виключно на професіональну еліту та ввести суровий контроль знизу, тобто з боку громадянського суспільства, яке потребує негайного розвою. Так?
– Безперечно. Хіба що акцентую увагу ще на двох чинниках, які гальмують сьогодні поступ нашого суспільства. Перший – це глибока прірва між рівнем наукової, філософської, естетичної думки, новаціями у сфері науки, мистецтва і літератури та рівнем масової свідомості, яка здебільшого перебуває у полоні старих стереотипів або хаотичних критеріїв і нерозвиненого смаку. Другий – це відсутність суспільних механізмів самозахисту людей на низовому, житейському рівні. Їх треба негайно виробляти.
– І на «закусь» – щось оптимістичне…
– Я глибоко переконаний, що безвихідних ситуацій в економіці не буває. Безвихідна ситуація – це коли тебе вперед ногами несуть. Тут уже нічого не зробиш. А все інше можна виправити.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
