У Москві багато говорять про «духовні скріпи», якими влада нібито скріплює суспільство. Насправді ж йдеться про систему міфів, за допомоги яких Кремль маніпулює свідомістю своїх підданих. Ключове місце в ній займає міф про «російський народ – переможець у Великій Вітчизняній війни проти німецько-фашистських загарбників». Лаври переможців у війні нинішні правителі РФ надають лише росіянам, заперечуючи важливий внесок у спільну перемогу представників інших народів СРСР, не кажучи вже про союзні держави Антигітлерівської коаліції. Навколо цього міфу згуртовують усіх, хто прагне відродити імперію, спокушаючи їх смаком майбутніх великих перемог. Але з початком війни в Україні міф дав серйозний збій і почав розвалюватися.
Безмірно хизуючись перемогами своїх предків над Гітлером, путінці поступово почали копіювати дії самого Гітлера. Як нацисти під приводом «захисту прав німецької меншини» наприкінці 30-х захоплювали чеські та польські землі, так сучасні московські імперіалісти узялися «захищати російськомовне населення України» й під сурдинку окупували Крим. У традиційному міфі «Великої Вітчизняної війни» особливе місце належало фразі про «віроломний напад гітлерівської Німеччини на СРСР». Нині Росія так само здійснила віроломний напад на країну, із якою раніше підписала документи про гарантії суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості. Та й ще постійно підкреслювала, що Україна для неї – «стратегічний партнер». Віроломний удар в спину сусідові поставив Путіна нарівні з Гітлером.
Глибоку тріщину в міфі спричинило оголошення Путіним нинішньої української влади «фашистською хунтою». Коли на сусідній народ начеплено ярлик «фашистського»”, відразу виникає чимало запитань до адекватності авторів такого звинувачення. Конкретні дії Кремля в Україні показали, що він активно користується засобами з арсеналу гітлерівських спецслужб. Російська агентура озброювала і навчала так званих «ополченців» Донецької та Луганської «Народних Республік», російські громадяни очолили маріонеткові «уряди» та «збройні сили» цих штучних утворень. У своїй тактиці озброєні формування терористів так само творчо застосували гітлерівський досвід: вони прикривалися живим щитом з мирних мешканців, у тому числі й жінок з дітьми.
«Борці з фашизмом», як вони себе називають, насправді використовують методи справжніх фашистів, серед іншого й звірячі вбивства невинних людей. І все це робиться із використанням символіки, яку в путінській Росії намагалися прив’язати до «Великої Вітчизняної війни» – перш за все «георгіївської стрічки». Натомість досягли протилежного: у багатьох людей ця стрічка нині асоціюється саме із сучасними неофашистами, убивцями й грабіжниками. Міф руйнується на очах, і цьому сприяють ті, хто намагається представити себе нащадками «славних переможців фашизму». А життя ніби навмисне підкидає їм погані жарти.
Свого часу в СРСР на постаменти як пам’ятники поставили чимало танків часів Другої світової війни. Донецькі «ополченці»” почали їх знімати, ремонтували й намагалися ввести в бій проти української армії. Та давня зброя перемоги нинішнім терористам користі не принесла: у перших же боях старі танки були підбиті. Не вдалося терористам і скористатися за призначенням старими укріпленнями на стратегічній висоті 277 – легендарній Савур-могилі, що панує над донецьким степом. У 1943 р. там загинули десятки тисяч радянських солдатів, намагаючись скинути гітлерівців з висоти. У нинішній війні позиції замість гітлерівців обороняли проросійські терористи, а штурмували їх українські солдати. І знову псевдоборці «з фашизмом» опинилися в ролі справжніх фашистів…
Для українського народу Савур-могила має особливе значення. У стародавні часи втікачі від кріпацтва намагалися якнайшвидше дістатися до неї. Адже коли людина піднімалася на цю висоту, повернути її назад вже ніхто не мав права. Тому для нас ця висота – символ свободи й перемоги над силами поневолення. Старі міфи розсипаються ущент, їм на зміну йде нове сприйняття світу, що базується на наших, українських традиціях.
Ігор БУРКУТ
