Чи важливо, хто написав текст, якщо суть мистецтва і мистецького значення – в самому тексті, а не в авторі? Чи читали б ми книжки саме тих людей, яких читаємо, якщо б імена авторів на обкладинках не були зазначені?!
Минулого літвівторка, вже традиційно в «LiteraturCafй», знані літературознавці, молоді літератори та поціновувачі красного письменства зібралися відкривати нового генія кулькової ручки та клавіатури, іменинницю Валентину ГВОЗДЬ, яка розміняла вже восьмий десяток років, але залишилася чомусь непоміченою літературним процесом.
Пані Валентина зачитувала тексти, розповідала про себе і про свій письменницький спосіб життя, чому раніше її ніхто не знав і вона ніде не видавалася, охоче відповідала на запитання… А наприкінці вечора зізналася, що ніколи письменницею не була і не збиралася нею стати, а тексти, які вона зачитувала, розповідаючи історії про їхнє написання, взагалі належать не їй!
То хто ж справжній автор? Онук Валентини – Максим Дупешко.
«Ми так і знали!» – вигукували декотрі відвідувачі цієї провокативної літературної гри з певними елементами театральності, адже стиль письма Максима є досить своєрідним і вже впізнаваним серед поціновувачів буковинського літпроцесу…
Гадаємо, наступні літературні вечори в “LiteraturCafe” обіцяють бути не менш цікавими, хоч і не завжди такими ж провокативними!
