Їх серед нас багато – людей з обмеженими можливостями. Та ми намагаємося не помічати їх. Бо так легше: як особисто нам, так і владі та суспільству загалом. І чи не єдиним досягненням у ставленні до цієї категорії людей є те, що їх перестали називати інвалідами.
– В іншому мало що змінилося, – з болем зізнається Марія КИРИЛЮК, організатор та незмінний голова обласної Асамблеї інвалідів від дня її створення. – З невідомих причин нас не запрошують на загальноміські та загальнообласні заходи. Ось нещодавно відсвяткували день сім’ї та матері. Про наших матерів та сім’ї інвалідів з дитинства ніхто й не згадав. Нібито нас і немає. Хоча зрозуміло, наскільки важче виживати сьогодні родинам нашої категорії, ніж іншим.
Утім, того дня, коли члени Асамблеї та інших запрошених інвалідських товариств краю зібралися на відзначення всіх травневих свят, про проблеми говорили мало. Натомість увесь простір заполонили музика, пісні, і навіть… танці, щоправда, на візках. А свято розпочиналося на вході. Кожного гостя зустрічав за буковинською традицією музичним привітанням ансамбль народних інструментів «Бульдозер» із Заставни.
А ще був конкурс сімей. У ньому взяли участь три родини інвалідів з дитинства. Їх мало бути п’ять, але, на жаль, дві сім’ї за станом здоров’я прийти не змогли.
У конкурсантів – Скрипників, Галанів і Мудраків – по двійко здорових дітей. У Скрипників – дівчатка, старша з яких уже навчається в ЧНУ, В Мудраків – сини. Та якщо Скрипники мають роботу, й Мудраки працюють на учбово-виробничому об’єднанні УТОС і живуть на невеликі зарплати, отримуючи пенсії за інвалідністю, то Людмилі й Оресту Галанам значно важче. У них теж двійко малюків –Сашко й Оленка, але з роботою не склалося, тисяча ж гривень пенсії не забезпечує і мінімальних життєвих потреб родини. До речі, молоді люди двоволі романтично познайомилися – по телефону. А коли зустрілися, зрозуміли – відтепер разом долатимуть усі труднощі. І таки долають попри все. Іншого виходу у них просто немає. А таких сімей на Буковині чимало. Адже звичний перебіг життєвих подій, коли молоді люди зустрічаються, закохуються, одружуються і народжують дітей, притаманний і тим, кого в суспільстві називають інвалідами з дитинства. Зазвичай, їм важче зустрітися, зате їхні родини потім вирізняються з-поміж інших надзвичайною міцністю. Важкі будні, виснажливий побут лише тісніше об’єднує цих людей. Як вдома, так і в громадських організаціях. А разом можна багато чого досягти. Скажімо, інваліди, які приїхали на свято зі Сторожинеччини, ділилися радістю: влада відгукнулася на їхні численні звертання й облаштовує в районному центрі пандуси.
Голос Світлани – гості зі Львова зачарував присутніх.
У танку кружляють гості з Івано-Франківська. Та, незважаючи на те, що Надія Стефурак – майстер спорту з біатлону, учасниця параолімпійських ігор, навіть їй не вистачає спілкування, тому вона завжди з радістю приїжджає на всі заходи, організовані чернівецькою Асамблеєю інвалідів.
Миколі Кубасову, інваліду з дитинства, саме того дня виповнилося 44 роки. Він прийшов на свято, де йому вручили іменинний торт, після страшного нічного кризу. «Ми витягли сина буквально з того світу, – каже мати Лариса Кубасова, – але він все одно захотів бути на зустрічі. Бо саме такі заходи і підтримують силу духу в людях з обмеженими можливостями».
Марія Кирилюк: «Асамблея інвалідів у вересні відсвяткує 10-річчя. За цей час в які тільки двері не стукала. Та, напевне, чиновники – слабочуючі люди. Чи серце у них залізне. Адже й досі нам не виділили приміщення. Вже нібито й документи оформляли – та знову дірка від бублика. Тоді як наші люди так потребують спілкування…
Учасники й організатори імпрези щиро дякували тим, хто допоміг в облаштуванні свята. А це – прості трударі з ринку «Нива», які дали в достатній кількості сільськогсподарські продукти, завдяки чому на столах були смачні страви. А також керівництво ринку «Формаркет», голова благодійного фонду «Довіра» Володимир Дорош, депутат Чернівецької міськради Володимир Штефуряк, голова облорганізації ДемПУ Рената Камінська та ін.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
