Дружина бійця АТО з Чернівців Надія ПЕРЖАН розповідає про те, як збирала з друзями кошти на придбання тепловізора для прикордонників
-Коли прийшла повістка чоловікові, я зрозуміла, що вже нічого не змінити: слід жити тим життям, що є. Кому було б легше, якби я почала плакати? Було розуміння, що хлопцям слід допомогти… – згадує Надія Пержан, політолог за освітою, мати 5-річної доньки. Її чоловік, прикордонник, перебуває в зоні АТО від вересня 2014 року. Надія розповідає, що в їхній родині навіть мови не було про те, що чоловік не хоче чи не піде захищати Україну.
– Звісно, хвилювалася. Якось прокинулася вранці від того, що чоловік мене будить: «Зачини за мною двері», – як він завше робив, коли їхав на роботу. За хвилину прийшло розуміння – він ТАМ. Та я ні на секунду не дозволяла собі піддатися суму чи зневірі: «В наших хлопців усе буде добре!».
Порятунок у важкі часи, вважаю, – це допомагати іншим. Я зателефонувала чоловікові і запитала, чи є в них тепловізор. Він сказав, що мають старий, ще радянського зразка, який за хмарної погоди малоефективний. Чула також розповіді волонтерів про випадки, коли бійці гинули, бо в них не було тепловізора. І я собі вирішила: зберу гроші на цей прилад! Це буде моїм внеском у справу захисту України, поки наші хлопці там воюють. Почала телефонувати, розповідати друзям і знайомим. Багато хто відгукнувся. Мій сусід дав 7 тис. гривень, генеральний директор «Трембіти» Стелла Станкевич відгукнулася по-материнськи – виділила 15 тис. гривень. Але тепловізор коштував 65 тисяч гривень (за курсом долара у 16,6 грн), а мої знайомі закінчилися. Тоді на допомогу прийшла Надія БАБИНСЬКА: вона звернулася до своїх знайомих, організувала збір коштів у магазині «Караван». Гроші в «Каравані» давали переважно прості люди. Часом – останні гривні, що й на проїзд не залишалося. Навіть хлопець, який збирає візочки в магазині, коли дізнався, на що збираємо – підійшов, допоміг. Якось підійшов гурт юнаків, вкинули 5 доларів і запитують: «Ви такі гроші берете? Ми – з Криму…» Видно було, що в них – така ностальгія за Україною, де люди разом допомагають армії, вболівають за свою землю…
Різні ситуації були. Бізнесмен з сусідньої області, який, мені розповідали, допомагав армії завжди, відмовив мені, бо мій чоловік родом з Чернівців, а не з його країв. Та головне – ми зібрали гроші на тепловізор, придбали його й передали хлопцям!
Згодом Надія Пержан організувала збір коштів на придбання теплих курток для чоловіка та його товаришів по службі. Жінка каже, що найважчим періодом було очікування, коли чоловікові прийшла повістка, а він ще не поїхав до зони АТО. Коли ж поїхав, зателефонував, що все добре, – спокійніше стало.
– Тепер є відчуття, що живеш життям України. Допомагаю, чим можу, нашим бійцям. Вірю і знаю, що все буде добре: наші хлопці повернуться з перемогою. «Мій тато – на війні, але ще зовсім трохи – і буде весна, він повернеться, – сказала моя 5-річна донечка нашій знайомій. – Інші татки-солдати підуть на війну, і тоді наш повернеться». Що тут скажеш? Таким, як раніше, життя наше вже не буде.. Повинні наші хлопці йти на війну, а ми – на них чекати і допомагати, чим можемо. Чим більше хлопців буде на Сході – тим швидше ми здобудемо перемогу. Не можна сидіти вдома й чекати на мир. До нас росіяни прийшли не з миром, а з війною. І ми повинні відстояти мир на Україні, захистити рідну землю..
Хочу особисто звернутись до матерів і дружин, рідних, тих справжніх чоловіків, які захищають нас, перебуваючи в АТО. Ви – не самі! У соцмережі «Facebook» я створила групу «Матері та дружини воїнів АТО (Чернівці та область)»– відвідайте та додавайтеся до групи! Разом ми вирішимо проблеми, що у вас виникають, та захистимо наші права! (Надія ПЕРЖАН)
