Погляд Лєри ЯСНИЦЬКОЇ

Шмат радощів – зубами…
Розрекламована буковинська толерантність під час святкування тріщала по всіх швах. Народ намагався прорватися крізь усі кордони, використовуючи посвідчення, дзвінки тим, хто «наверху», «багатий» словниковий запас та інші не відомі цивілізованому люду засоби. Водії у маршрутках зустрічали лайкою, зміст якої зводився до банального: «Дайте копійок!». Продавці в магазинах – кам’яними обличчями і єдиним запитанням: «Пакетик потрібен?». Як розповіла мені емігрантка з Ізраїлю, у неї склалося враження, що в магазинах роблять бізнес не на продажу, а на мішечках. Волонтери страждали на повний молодіжний «пофігізм», обнімаючись та цілуючись одне з одним, замість того, щоб обслуговувати туристів. Вулиці неприємно вражали недолатаними тротуарами та недофарбованими будинками. Про битву за святковий торт, з якого витягали дівчинку у рожевій курточці, містом уже ходять анекдоти. Ювілейні кульки-прапорці коштували дорожче, ніж рідна мама, а журналістам, аби встановити камери або щось сфотографувати, доводилося працювати ліктями. Мене досі цікавить, що змогли зняти колеги з румунського ТБ, які не знали української мови і не вміли вправно розштовхувати наповп. На концерті ж Тото Кутуньо, молодь показала гостям справжній екшн: прямо на площі хлопець бив по голові дівчину, а ще троє подруг намагалися розборонити парочку. Натомість інші хлопці підбадьорювали «закоханих» нецензурними вигуками. Міліції, звісно ж, не було. Чи то німецькі, чи то австрійські туристи у захваті знімали «родео» на відео і пояснювали поганою російською, що такого вони дійсно ніколи ніде не бачили.
Скільки місто не «вилизуй», мізки людям не «вправиш».Може, й не з мізків треба починати? Адже, як помітив ще один мій друг-емігрант, у нас на вулицях люди навіть не посміхаються. «Навіщо вся ця зовнішня краса, коли люди не живуть, а виживають?», – сказав він. Зрозуміло: «дорвавшись» до свята, кожен хоче вигризти зубами шматочок радощів…