Пісенні шедеври, що увійшли в історію

Весною почуття загострюються й багатьох людей охоплює радісне передчуття чогось нового. Від цього недалеко до закоханості – недарма ж весну вважають часом кохання. А пристрасть нерідко допомагає створювати шедеври, що органічно входять у повсякденне життя й залишаються в історії, як найяскравіші свідчення своєї епохи. Про деякі перлини музичної творчості, відомі багатьом, і поговоримо. Тип паче, що навколо них нуртує чимало легенд, але і справжня історія їхнього створення не менш драматична.

                               «Бесаме мучо» написала нецілована дівчина   

Розпочнемо з пісні, назва якої з 2009 року стала офіційним символом міста Мехіко.  Більшість українців знають цю назву мовою оригіналу: «Бесаме мучо». І саме ці іспанські слова стали синонімом пристрасті, гарячої жаги. Й не дивно, адже означають «Цілуй мене багато». Написані вони давно, на  самому початку 1940-х років. І  з’явилися як назва однієї з найбільш популярних пісень ХХ століття. Досить сказати, що «Бесаме мучо» є найбільш записуваним пісенним шлягером сучасного світу – сотні мільйонів записів на різних носіях, понад 700 виконавців –  співаків та оркестрів. Серед них були Луї Армстронг та Елла Фітцжеральд, Френк Сінатра та Елвіс Преслі. З «Бесаме мучо» розпочинали свою музичну кар’єру славетні Бітлз. Пісня входить до репертуару й нашої землячки Софії Ротару.

Поява цього шедевру породила декілька красивих легенд. Люди подейкували, що «Бесаме мучо» написала бідна дівчина-сирота, і ця пісня – єдина, створена нею. Мовляв, гонорари за виконання твору збагатили авторку і дали їй можливість прожити заможне й цікаве життя. А народжена пісня буцімто завдяки заочній закоханості бідної юнки у супер-популярного американського кіноактора Грегорі Пека. Дещо у легенді відповідає дійсності: авторка пісні й насправді сирота, й пісенний шедевр дійсно приніс їй чималі гроші. А з актором вона була знайома особисто.

І все ж, послухавши легенду, звернемося до фактів – вони не менш цікаві. Слова і музику пісні написала шістнадцятирічна Консуело Веласкес Торрес, мексиканка за походженням. Точна дата її народження невідома (красиві жінки вміють приховувати таку таємницю), але народилася вона у невеликому місті Сапотлан ель Гранде, і походила з роду знаменитого художника Дієго Веласкеса (1599-1660 рр.), придворного живописця іспанських королів. На самому початку життя Консуело пережила страшну  трагедію, проте невдовзі доля виявилася ласкавою до дитини.

У ранньому дитинстві вона втратила батьків, але її вихованням зайнялися люблячі дядечка і тітонька. Вони побачили у дівчинки непересічний музичний талант і доклали чимало зусиль, щоби його розвинути. Маля вже в чотири роки грало на піаніно, і цей інструмент став улюбленим на все життя. Дитинство і юність Консуело проходили в провінційному місті Гвадалахарі, де діяла досить пристойна музична школа. Саме туди дбайливі опікуни віддали її навчатися по класу фортепіано. Директор школи також намагався якомога більше розвинути здібності учениці. А коли його запросили до столиці очолити престижну музичну школу, то він взяв із собою і Консуело. Отримавши добру освіту, вона мала право викладати музику вже у віці п’ятнадцяти років! Підкреслимо: всі дати життя Консуело Веласкес є досить умовними – адже дослідники вважають, що вона народилася у проміжку між 1916 і 1924 роками. У будь-якому випадку музичну кар’єру розпочала досить рано й відразу – успішно.

Музичне життя Мехіко у 30-ті роки було цікавим і різноманітним. Консуело поринула у нього з головою. Особливе враження на неї справив оперний театр. З його репертуаром молоденька музикантка знайомилася регулярно. Під впливом опери «Гойєска» іспанського композитора Енріке  Гранадоса вона написала пісню, що починалася словами «Бесаме мучо». В одному з інтерв’ю Консуело Веласкес згодом сказала, що на момент появи пісні вона ще не цілувалася жодного разу. Можна вважати цей шедевр є породженням не самого кохання, а лише його передчуттям. Вихована у суворому католицькому дусі, дівчина відзначалася великою скромністю і стриманістю. Будучи справжньою красунею, вона довго не звертала уваги на залицяльників, повністю віддаючись музиці.

                             Спраглі світла і розради  

А 1944 року «Бесаме мучо» пролунала на хіт-параді в Нью-Йорку і відразу підкорила публіку. Зал шаленів. Мелодія пісні співпала з якимись внутрішніми ритмами сотень мільйонів людей, що населяли тогочасний світ. До крайньої межі втомлених жахами Другої світової війни, спраглих чогось світлого й прекрасного. Таку розраду дала пісня, сповнена передчуттям чудових змін, насамперед – великого кохання і палкої пристрасті.

Американці прагнули побачити ту, що створила пісенний шедевр. А коли вона з’явилася перед публікою, то справила неймовірне враження. Це було ідеальне втілення дівочої краси і цноти. Особливо вражали очі Консуело, які світилися високою духовністю і любов’ю до людей. Молода мексиканка відразу стала улюбленицею мільйонів. Американці намагалися виконати будь-яке її бажання. А дівчині хотілося побачити Голівуд, тож її відразу туди й повезли. Сам Волт Дісней знайомив її з процесом кіновиробництва, показував багато з того, що приховано від сторонніх очей.

У кінофабриці мрій  Консуело познайомили з тодішнім світовим красенем № 1, актором Грегорі Пеком. Від нього шаленіли жінки усьому світі. На мексиканочку він також подіяв магічно. Але спілкування з красунчиком швидко зруйнувало ідеалізований образ, що виник спочатку. Людьми вони виявилися дуже різними і Консуело не знайшла в акторові нічого, що могло би її привабити як людину. Проте знайомство цих двох особистостей породило легенду про взаємне кохання і навіть те, що екранний образ Грегорі Пека навіяв дівчині ідею «Бесаме мучо».

Жіноча доля Консуело склалася дуже щасливо. Вона вийшла заміж за мексиканця Маріано Рибера, пристрасно закоханого в неї. Двоє їхніх синів стали художниками. А сама Консуело Веласкес писала музику, виступала на сцені як відома піаністка. Її обрали головою спілки мексиканських композиторів, була вона і депутатом мексиканського парламенту. Маючи незаперечний авторитет у музичному світі, у 70-х роках приїхала до Москви як член журі Міжнародного конкурсу ім. П. І. Чайковського. При знайомстві з московським музичним життям пережила справжнє потрясіння. Під час одного з концертів почула виконання свого найвідомішого твору, оголошеного зі сцени, як «кубинська народна пісня». Мало того, співав «Бесаме мучо» Червонопрапорний ансамбль пісні і танцю Радянської армії ім. Александрова у ритмі маршу. Авторка ледь не зомліла.

А найкращим виконанням вона вважала те, що колись почула у Венеції. На площі Св. Марка, осяяній променями призахідного сонця, сотня італійських скрипалів грала безсмертну мелодію. Консуело Веласкес не змогла стримати сльози… Їй довелося відчути таке щастя, яке у цьому житті випадає дуже небагатьом. Один з мексиканських художників дав графічний образ «Бесаме мучо»: поцілунок на земній кулі –  сама Консуело сказала, що вона змогла поцілувати всю Землю. Такою й залишиться у пам’яті землян ця жінка, котра проживши вісімдесят років, відійшла у вічність 2005 року.

            «Нічко цікавая…» Одарки Романів

Значно суворішою доля виявилася до українки Одарки Романів, яка залишила нам іншу чудову пісню. На жаль, українці дуже часто не знають ні своїх шедеврів, ні тих, хто створив перлини нашої музичної скарбниці. Вперше почувши пісню «Нічко цікавая, нічко лукавая», більшість людей відчуває – вони зустрілися зі справжнім естетичним явищем. Це не просто пісня, це особливий твір, який вражає до глибин душі. З ним також пов’язані легенди, породжені нестачею правдивої інформації. Ця пісня декілька разів майже забувалася, а потім народжувалася знову.

Останнє її народження припало на сучасність і супроводжується красивою легендою. Розповідають, що написала її дівчина, медсестра УПА, і виконували її українські підпільниці, які у складних умовах воювали за волю України. Мовляв, співали «Нічку цікавую» у лісі, біля партизанського вогнища. Так, співали. Але з’явилася вона в інших умовах і в іншу епоху.

Авторкою пісні була Одарка Романів (вона ж – Дар’я Романова), уродженка села Сальне Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Там, у березні 1853 року в інтелігентній родині з’явилася на світ дівчинка, якій судилося прожити непросте, але сповнене творчості життя. Деякий час вона мешкала у Москві, там навчалася музиці й співу. Повернувшись на батьківщину, спілкувалася з родинами Косачів, Старицьких, Лисенків. Приятелювала з Марією Заньковецькою. Писала вірші й музику, збирала та обробляла фольклор. Серед її віршів був один, написаний під враженням першого, нещасливого кохання. Маючи вже 34 роки, вона відправила вірш Іванові Франку, і той вніс декілька стилістичних правок. А Миколі Лисенку наспівала мелодію до вірша, і великий український композитор обробив цю музику. Так народилася пісня «Нічко цікавая, нічко лукавая».

Її почали співати, проте великої популярності спочатку не здобула. Пісня не входила до репертуару найвідоміших співаків, а у народі вважалася просто однією з багатьох українських пісень про кохання. Сама ж Одарка Романів з 1907 року мешкала у Києві, потім переїхала до київського передмістя Китаєва. Її твори час від часу друкувалися: на її вірш «Де ти?» М.В. Лисенко написав мелодію і ця пісня стала досить популярною серед українців. Але ім’я поетеси за її життя не було широко відомим. Грандіозні історичні події 1917-1921 рр. для багатьох тогочасних творців культури виявилися трагічними. Одарка Романів стояла поза політикою, та й їй нелегко доводилося у повсякденному житті. У квітні 1922 року її життя згасло, і пам’ять про талановиту українку була майже втрачено.

Для нової радянської епохи потрібні були бравурні марші, а лірична «Нічка цікавая» зовсім не вписувалася у репертуар будівників соціалізму. Але на Волині, загарбаній Польщею, пісня жила. Друге життя вона отримала в роки війни. Крім трагізму нещасливого кохання тодішня повстанська молодь побачила в ній тугу за спокійним, мирним життям. А нинішнє покоління відчуває у цій пісні й ностальгію за чистими почуттями та чудовою, незайманою природою. Кожне покоління бачить у геніальному творі своє. Тому пісня живе й ще довго буде жити.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук