Видатного буковинського краєзнавця, педагога, інтелектуала Олексу Романця вшанували нещодавно вечором-спогадом його друзі, колеги, усі, хто пам’ятає цю талановиту й хорошу людину.
– Олексі Стратоновичу мало б виповнитися 90 років, – каже Богдан Іванович МЕЛЬНИЧУК, професор філологічного факультету ЧНУ. – Не стало його 2006 року, нещодавно померла і його вірна супутниця по життєвому шляху Людмила Микитівна… Знав Олексу від першого курсу: я вступив на філологічний факультет 1954 року, а Олекса тоді вже працював лаборантом. Мабуть, вже років 30 не бачив на факультеті викладача з молотком у руках… А Олекса Стратонович весь час ходив з молотком, пилкою, хазяйновитим був, усі навіть думали, що він зобов’язаний лагодити вікна, двері…
Він прожив тяжке життя (коли розтин робили по смерті, то на серці Олекси виявили рубці, – наслідок ідеологічних «проработок»…), але водночас дуже цікаве, змістовне, надзвичайно корисне для громади, не тільки Чернівців, України, але і наших сусідів. Олекса Романець – видатний знавець україно-молдавсько-румунських фольклорних літературних зв’язків. У ньому поєдналося знання цих культур з блискучим знанням літератур, мов, народної творчості, адже батько його був українцем, а мати молдаванкою. У філологічній науці дуже важко зробити якісь відкриття: Олекса ж встановив час написання пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш…», ґрунтовно довів, що збірник «Запорожская старовина» не є «фальсифікатом» тощо…
Рубці на серці – не випадкові. Олекса Романець – син репресованого 1938 року голови колгоспу, якого покарали за те, що видав людям по 10 кілограмів зерна на трудодень. Це розцінили як розтрату…
– Коли був зовсім молодим викладачем, мені поталанило кілька років попрацювати з Олексою Стратоновичем в одному кабінеті, – згадує Ігор Григорович БУРКУТ, доцент кафедри політології та державного управління ЧНУ. – І я побачив, як працюють справжні науковці. До того я й не уявляв, що стільки можна працювати, стільки знати! В педагогіці є один ефективний метод – власний приклад. Приклад Романця дозволив нам, молодим науковцям, стати тим, ким ми врешті-решт стали. Характерна риса Олекси Стратоновича – він завжди прямо в очі казав правду. Це було не завжди приємно, але вкрай корисно, тому що стримувало від різної зайвої дурні. Олекса Стратонович був надзвичайно тонким філологом, відчував щонайменші нюанси багатьох мов. Він зробив дуже багато, і не тільки в краєзнавстві: його наукова спадщина ще потребує уважного вивчення як філологів, так і істориків. У наших серцях Олекса Романець залишився як прекрасний вчений, надзвичайно чесна і порядна людина, зразок для наслідування молодих поколінь.
Понад 600 праць нараховує наукова літературознавча та краєзнавча спадщина цього вченого. Серед них – монографія «Джерела братерства: Богдан П.Хашдеу і східно-румунсько-українські взаємини», книги «Ой, Хотине, граде давній», «Літературна Буковина», «Джерела братерства», «Буковина в піснях», численні наукові статті, розділи енциклопедично-довідкових видань, наукових збірників України, Молдови, великого пласту публікацій в періодичних виданнях.
– Я мала велике щастя мешкати з Олексою Стратоновичем в одному під’їзді будинку, – розповідає Надія Денисівна Бабич, професор філологічного факультету ЧНУ. – Це великий вчений, ходяча енциклопедія! У нас в університеті багато талановитих вчених, але таких лише троє: Олекса Романець, Анатолій Добрянський та Богдан Мельничук – це ходячі енциклопедії в найвищому сенсі цього слова! Не було такого питання, про яке не можна було б довідатися в Олекси Стратоновича. З будь-якої галузі знань і взагалі з інтелектуальних надбань людства. Я кажу без найменшої гіперболи, що це була дивовижна людина. Його було страшно питати: а раптом це було запитання, яке ти не смів не знати? Краще я вже підготуюся спочатку… Правду кажуть, що він був прямолінійною людиною, ніколи не кривив душею. Я бувала в них вдома тоді, коли відбувалися оці всеукраїнські перипетії (в мене таке враження, що вони колись почалися і ніколи не закінчаться). Він ніколи ні про кого не сказав поганого слова, але треба було подивитися на нього, на його очі, на його губи – і ти все розумів… Таких людей я більше не зустрічала…
Я багато чим завдячую Олексі Стратоновичу. Коли починала писати нариси про педагогів і вчених Буковини ІІ пол. XIX ст., то скільки книжок дав мені Олекса Стратонович! Я несла їх додому, опрацьовувала і повертала назад. Де б я їх узяла? Може, вони і є десь у бібліотеці, але знати б де, як вони називаються, хто їхні автори і де їх шукати? А це все було в голові і бібліотеці Олекси Стратоновича, – згадує Надія Денисівна.
Багату книгозбірню, яку Олекса Стратонович зібрав за життя (майже 6 тисяч друкованих джерел інформації), родина подарувала обласній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка, де і відбувався вечір-спомин. Тішить, що скористатись книжками видатного вченого може кожен. Колекція повністю опрацьована, інформація доступна в традиційному та електронному каталогах, книги із зібрання активно демонструються на книжкових виставках бібліотеки.
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
