Не вір, не бійся, не проси

При слові «тероризм» в української влади двоїться в очах, бо ж його синоніми – насилля і залякування. А народна мудрість зазвичай не помиляється. Хіба що за вдаваним страхом ховалась би інша мудрість – з перефразованої класики: «Якщо вибухи лунають значить, це комусь потрібно!».

За всю новітню історію незалежної України (часів президентів Кравчука, Кучми, Ющенка) влада, як могла, відкидала визначення «Тероризм – злочин на ґрунті расової або національної неприязні». Уся правова кваліфікація зводилася до хуліганства, тобто «битовухи».

Тепер же до тероризму притягують за вуха все, що завгодно. Хлопці з «Тризубу», які відпиляли голову бронзовому Сталіну, – терористи. А як тоді назвати тих, хто встановив і трепетно охороняє пам’ятник катові народів?

Вибух у Макіївці – без людських жертв, але з майже кіношною вимогою викупу у 4,2 мільйони євро 500-євровими купюрами, без вимоги її виконання – змусили Президента аж прискорити повернення із закордонного відрядження. Фоторобот «терористів», за яким можна затримати чи не половину чоловічого населення, навіть не розіслали міліцейським постам. Звісно, не виключається й версія кримінальних розборок. Але з реакції влади, яка за кілька днів до того попереджала про можливе кровопролиття на День Соборності, чомусь спадає на думку слово «провокація».

…І нарешті хвиля «тероризму» докотилася до Чернівців: телефонний хуліган поставив «на вуха» всі силові підрозділи міста, нібито «замінувавши» 2 супермаркети. Мін, звичайно ж, не знайшли. Та чи не свідчать згадки про теракти про спробу закрутити гайки?

У Чернівцях то запроваджують «комендантську» годину, то забороняють нічну торгівлю, то «наполегливо» запрошують (без права й можливості відмовитися) до відділку організаторів мирних акцій протесту. Бояться? Чи змушують нас боятися? У будь-якому разі влада сама нав’язує нам слова «терор» і «тероризм».

І оскільки місце нашого проживання все більше починає нагадувати табір (раніше він називався соціалістичним), то спадає на думку тюремне прислів’я, яке стало відомим завдяки Солженіцину та Шаламову: «Не вір, не бійся, не проси!».

Маріанна АНТОНЮК

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *