«Найстрашніше зараз – це пасивність і вичікування» Політолог Ігор Буркут – про майбутні вибори, розчарування в суспільстві та роль кожного з нас у порятунку України

Здається, що хтось веде справу до зриву виборів восени
– Я поки що виборів не бачу. Адже нового закону про вибори не прийняли, а часу на його прийняття немає. Мені здається, що хтось веде справу до зриву виборів восени. І швидше за все – це наші обранці у Верховній Раді.
Ніхто не прийде і краще нам не зробить
– Будь-яка революція завжди призводила до одного й того ж: люди сподівалися, що відразу почнеться покращення. Покращення ніколи не починається відразу. Відбувається навпаки. Здебільшого революції призводили до воєн – або громадянських, або з сусідами, які боялися зміцнення цієї країни. Проливалося море крові. Потім встановлювався авторитарний режим. Нарешті він себе вичерпував. Але за час його існування приймали необхідні закони і проводили реформи. Так, Наполеон Бонапарт прийняв свій знаменитий Кодекс, за яким об’єднана Європа живе й досі.
А потім відбуваються поступові зміни. Для нас – пострадянських людей – важливо зараз зрозуміти, що ніхто не прийде і краще нам не зробить. Чимало людей вже починає це розуміти. У нас формується громадянське суспільство. Волонтери не тільки взяли на себе розміщення сотень тисяч біженців і змушених переселенців, вони годують, одягають, озброюють армію набагато краще, ніж це робить Міністерство оборони, яке слід, мабуть, змінювати докорінно. Нині в нас народжується нове, і дуже важливе нове. Люди відчули відповідальність за своє життя. Раніше було: «А, клятий Сталін, Хрущов, Брежнєв, Горбачов, хто завгодно… навіть кляті Кравчук, Кучма, Ющенко…». А нині бачу, що чинного Президента проклинає тільки найбільш відстала частина суспільства. Інші взагалі уваги не звертають, хто там президент. Люди говорять не про Яценюка і Порошенка (про це московська пропаганда говорить), а про необхідність докорінної зміни системи. Олігархів слід усунути від влади, після чого й можуть відбутися зміни. І я з ними погоджуюся. Без зламу олігархічної системи Україна приречена на загибель як держава. Адже ми бачили, що навіть ті олігархи, яких ми спочатку сприйняли як великих патріотів, на зразок Коломойського, нині ведуть політику, спрямовану проти самої держави, бо відчули небезпеку для власних капіталів.
Україна перебуває у набагато складнішому становищі, ніж уявляє собі переважна більшість людей
– Реальну інформацію в наших ЗМІ знайти практично неможливо. Вони відволікають увагу від того, що відбувається – і «нагорі», і «внизу», а найголовніше – економіка лежить на дні. Без виходу з економічної кризи нічого доброго не буде. Україна поки що виживає за рахунок того, що їй дають гроші на Заході. Ці гроші доведеться повертати, ще й з відсотками. Якщо не запустять економіку – це означає, що все, що було власністю тут, в Україні, стане чиєюсь власністю. Чиєю – важко сказати.
Від людей залежить надзвичайно багато
– Що залежить від людей? Надзвичайно багато. Саме розуміння того, що не треба опускати руки, треба щось робити, як роблять волонтери, честь їм і слава. Я просто вражений цими людьми, знаючи їх особисто, – як вони практично відмовляються від нормального життя заради того, щоби допомогти іншим. От чим більше людей буде цим займатися – тим буде краще.
Нас – приблизно 40 мільйонів, з них 1,5 млн. – ті, хто безпосередньо зайняті волонтерством, і ті, хто допомагає волонтерам. Вважаю, нині ми повинні думати, що ж буде далі. Не про те, хто нам що запропонує, а що ми запропонуємо самі для себе. От нам кажуть: «Реформи, громади будуть, повіти будуть…» Це все добре, але давайте думати, що ми там зможемо робити. Давайте вимагати серйозного обговорення цих речей у ЗМІ, під час різноманітних зустрічей, «круглих столів», на які слід запрошувати експертів, простих людей, колишніх чиновників. Щоб усі ділилися своїми точками зору.
Коли люди почнуть рухатися, щось робити – за кілька років можна досягти певного економічного піднесення
Найстрашніше зараз – це пасивність і очікування: «А що ж воно буде?». Та буде щось. Коли ти пасивно до цього ставишся – тобі нічого не світить. Перехопить все той, хто активний. Більше треба активності.
Можливо, я помиляюся, але, судячи з інформації, певні зміни почалися в одеському регіоні. І вони налякали вже дуже багатьох. Коли там було вилучено півтонни героїну – а це мільярди доларів, – ми побачили, як київський «вулик» заворушився і загудів. І можна зараз уже побачити, хто «кришує» цей наркотрафік, хто за ним стоїть, із якою метою все це робиться. Але ж то одна Одеса. Це означає, що не через Одесу, а через інші кордони буде це відбуватися, а ми живемо на кордоні. У нас і так йде контрабанда величезна. Всі наші можновладці піднялися на ній. Тож і в Чернівцях треба ворушитися. Я підтримую тих громадських активістів, які беруть за горлянку владу і питають, чому женуть кругляк на південь. Звідки? Хто продає, кому? Чому у нас виробництво стоїть? Що, у нас нема кому меблі виготовляти?
Коли люди почнуть рухатися, щось робити – за кілька років можна досягти певного економічного піднесення. Буде економічне піднесення – будуть зовсім інші настрої в народі. Але треба розуміти, що кожний має ворушитися на своєму місці. Якщо можеш щось робити – пробуй. Не можеш – не заважай тому, хто може.
Записала Юлія БОДНАРЮК, «Версії»