У селі Веренчанка, що на Заставнівщині з’явилася міфічна істота, яку в народі йменують чупакаброю. Хтозна звідкіля вона взялася? Чи це примхи самої природи, чи досліди якихось невідомих нам відомств? Легенд і гіпотез навколо цих створінь існує безліч. Інколи їх навіть прирівнюють до вампірів і тоді давні легенди постають перед нами у зовсім новому світлі…
Минулої середи о пів на п’яту ранку Оксану КОЛІСНИК, жительку села Веренчанка, розбудив гавкіт її домашнього собаки. Не зрозумівши, що відбувається вона попрямувала до кліток із кролями, звідки доносився страшний писк. Глянувши на землю, жахнулася:
– Я грішним ділом подумала, що випав сніг, бо земля під ногами була білою. Та, приглядівшись побачила, що це мої кролики. А неподалік від них метушилася якась істота, вона гучно вдарялася об цеглу, відчувалося, що в її лапах була чимала сила.
Саме тоді на вулиці гуляла негода і світло в селі вимкнули. Через сутінки я побачила, що ця істота зростом із велику вівчарку, її шерсть була чорного кольору із рудим відтінком.
Етимологію слова чупакабра вже дещо пояснює про саму істоту. З іспанської мови «чупа» означає смоктати, а «кабра» – це коза. Отож, і виходить, що дослівно – це «коза, що смокче» чи такий собі «козячий вампір».
Як відомо достовірних свідчень про цю істоту немає та згідно легенди вона вбиває тварин і висмоктує у них кров. Зазвичай полює на беззахисних кроликів. Та найчастіше за чупакабру налякані люди сприймають лисиць, вовків чи здичавілих собак, яких видозмінюють хвороби чи мутації.
Довідка
У 1967 році одне сімейство фермерів-пуерториканців заявило, що на їхню ферму напала зграя вовків-убивць, які понівечили безліч овець. Побіжний огляд трупів тварин показав, що подія варта уважнішого вивчення. В овець знайшли на тілі рани, зовсім не схожі на ті, що залишають хижаки, зокрема вовки. Набагато більше вони нагадували своєю глибиною і точністю хірургічні надрізи. Крім того, всі трупи овець були начисто позбавлені крові. Латиноамериканська преса описувала безліч випадків, зустрічі місцевих жителів з цими істотами. Деякі з таких зустрічей закінчувались трагічно, та окремими людям вдавалося прогнати тварин. Відтоді і з’явилася назва «чупакабри».
Злякавшись Оксана, побігла по чоловіка, а коли вони повернулися, то чупакабри вже не було. Вона перестрибнула огорожу, в якій були розташовані кролятники. А вона доволі висока – має близько 1,60 м. Тому можна зробити смілий висновок, що ці істоти дуже спритні та швидкі, оскільки, не тільки нашій героїні, а й іншим людям у яких відбувалося подібне, не вдалося роздивитися їх, бо вони високо стрибають та блискавично зникають з обрію.
Ходять чутки, що десь у Київській області є такий центр, у якому проводять різноманітні досліди над тваринами, під час яких організм тварини видозмінюється та мутує. Дослідний центр не фінансується державою, тому звірів і випускають на волю, а вони в свою чергу намагаються вижити, і наносячи шкоду людському господарству.
– Коли ми з чоловіком вранці оглянули клітки, – продовжує п. Оксана, – ми здивувалися розуму цієї істоти. Вона пошкодила тільки ті, які були менш міцні за інших. Чупакабра знищила 2 клітки. Здалося, що вона обрізала віконце і вийняла його лапами. Ми помітили, що вона ходила біля всіх кролятників, бо на усіх були відбитки її пальців. Напередодні ми побілили клітки. Її лапи видалися нам величиною з людську долоню, та певно з чотирма пальцями. Так здалося з відбитків.
Як наслідок господарі позбулися 17 кроликів. Роздивляючись їх, вони не помітили звідкіля була випита кров. Та Оксані Дмитрівні здається, що їх спочатку вдарили по хребті, а вже потім позбували рідини.
У селі щодо цього випадку існує багато думок: хтось щиро співчуває жінці, а хтось кепкує з неї. Та факт залишається фактом. І він у Веренчанці не поодинокий…
Лідія КИРИЛЮК, «Версії»
