Чернівецький художник Олег Любківський став «візитівкою Чернівців» для австрійського посла
Загадкова фігура чернівецького бомонду
Завжди незворушний і водночас небайдужий до навколишнього. Завжди сам і водночас у колі прихильників. Донедавна – художник. А нині – ще й письменник, якого одразу ж після першої виданої книжки прози надрукували в літературному столичному журналі. На заздрість багатьом чернівецьким патріархам слова.
…Зрідка, але понад 3 десятиліття систематично, перетинаючись і зустрічаючись із ним у нашому Місті, так і не склала його точного портрету. Досі незрозуміло – зрештою, життя митця завжди загадка! – Олег проживає своє життя чи вивчає та фіксує навколишнє з блискучою точністю та ненав’язливою спостережливістю та аналізом? Наразі, мабуть, це не є важливим, адже років через п’ятдесят навряд чи хтось, окрім істориків, цікавитиметься життям окремого чернівчанина, нехай і супер-пупер-талановитого. Зате його твори – як художні, так і літературні – хвилюватимуть нащадків. І в цьому, мабуть, завдання і талант митця.
У резиденції Надзвичайного і Повноважного посла Австрії в Україні відбулася унікальна виставка, і навіть більше: літературно-художній вечір чернівчанина Олега Любківського. Унікальна не лише тим, що тривала лише якихось півтори-дві години, а й тим, що чи не вперше в новітній українській історії посол, завданням якого є просування культури своєї країни на чужих теренах, неочікувано вчинив промоцію «чужинцеві». Хоча, чи доречно розділяти на «своїх» і «чужих» народи і міста, які майже півтора століття перебували під спільним дахом однієї – не найгіршої, до речі – імперії? І не просто були там, а й співіснували, взаємозбагачувалися, надихалися одне одним і творили новий культурний світ.
Тож пані 
Герміне Поппеллер, Надзвичайний і Повноважний Посол Австрії в Україні, яка вже якось привідкрила для себе Чернівці, перебуваючи тут з нагоди відкриття пам’ятника першому ректору Чернівецького університету Костянтину Тимощуку, дещо випадково ознайомившись – і геть невипадково захопившись – творчістю Олега Любківського, запросила його поділитися своїм мистецтвом – як образотворчим, так і словесним – із доволі тісним колом найтонших поціновувачів. Тож господиня резиденції – пані Посол – була водночас гостею виставки, яку облаштували в холі резиденції, а гість – певною мірою господарем, адже на вечорі панували його картини і його художні тексти.
Виставці передувала ретельна підготовка (хоча, хіба до якоїсь виставки Любківський готується не ретельно?) Тут були представлені 24 картини. Назву кожної подали українською і німецькою мовами. Художник сам і розробляв концепцію виставки, і втілював її в життя (а хто краще за нього самого зрозуміє і відчує це?), вибрав картини, які «читалися» би, компонувалися, були послідовними, відповідали приміщенню. Роботи виставлялися на мольбертах, огорнутих білою тканиною – до стилю білих штор холу резиденції.
Спеціально до події був виданий 
каталог, а до нього – стилізований під стару пожовклу газету вкладиш: думки автора, впіймані ще років 10 тому, але оцінені тільки зараз – теж українською і німецькою. Переклади – і каталогу, і оповідань Олега Любківського, які читалися того вечора, – здійснені надзвичайно прискіпливо, адже йшлося не про звичайний інформативний текст, а про художній, вишуканий згусток емоцій та енергетики. Тож знавці-філологи добирали точні відповідники до метафоричних зворотів і додавали іншомовному текстові такої ж зграбності, з якою творив його автор рідною мовою.
– Тож «Автопортрет з Францом-Йосифом» удався ідеально і читався, як вірш, – задоволено згадує автор. – І «Автопортрет з Кайзер-кафе» також був непоганим. А загалом увесь вечір можна назвати розкішним: це були гармонійно продемонстровані література і мистецтво, поєднані з Чернівцями. Вдалося показати Чернівці в різних аспектах мистецької особистої творчості – починаючи від дрібних уламків старої культури до великих панорамних проектів. При цьому поєднати жанри: друковану графіку, оригінальну графіку і графіку в комбінованій техніці. Під виконання українських пісень на сучасний лад скрипалькою-модерністкою з консерваторською освітою… Усе вийшло навіть краще, ніж я сподівався!
І справді – учасники затишної і водночас знакової події відзначають, що це справді був успішний вечір. Адже тут не було випадкових глядачів і слухачів – а винятково ті, хто розуміються на мистецтві і повною мірою оцінили побачене і почуте. Відчули і дух Чернівців, і енергетику митця, для якого це місто стало незмінною музою. Запрошені на виставку – а серед них практично всі європейські посли (за винятком німецького, який саме захворів) – аплодували портретистові Чернівців бурхливо, а слухали так уважно, що навіть стільці не скрипіли…
Марія Порчук, заступник міського голови Чернівців: – Це не була просто виставка – це була надзвичайна подія, що пропагувала Чернівці в сотні раз потужніше, ніж багато слів. Через кожне десяте слово лунало чарівне слово «Чернівці», а все дійство було «засмаковане» такими вишуканими приправами, як чудові картини, глибокі книги, добірне товариство і тепла дружня атмосфера на тлі різномов’я. І, окрім просування Чернівців, цей захід зібрав під одним дахом (резиденції представника дипломатичного корпусу Австрії) ще й і дуже різних людей, об’єднаних тим, що вони – чернівчани.
Олексій Каспрук, чернівецький міський голова: – Був чудовий вечір. Говорили про Чернівці, читали про життя… Подія дала змогу познайомитися з Послом Канади та послами європейських країн. З кількома діячами культури вдалося обговорити майбутні проекти. Тобто це була не тільки виставка, а й старт для втілення певних майбутніх ідей. Це промоція міста. А Олег Любківський – митець надзвичайно багатогранний, тож я йому, безперечно, вдячний за запрошення.
Маріанна А
НТОНЮК, «Версії»
Кілька фактів із життя митця:
* Узимку 1983-го ще зовсім юний художник поїхав до Карпат, щоби написати там картини з натури – в мороз і холод. Створені 10 карпатських полотен лягли в основу його першої персональної – всесоюзної (!) – виставки. Чернівці тоді очманіли…
* Майстерня художника, як відомо, затишно розташувалася під самісіньким дахом будинку №32 на вул. Б. Хмельницького. Та, як каже наша редакційна улюблениця Тетяна Спориніна, яка неодноразово писала про виставки і творчість Любківського, двері до його майстерні відчиняються далеко не всім. І мало хто знає, що саме в цьому будинку мешкала свого часу відома німецькомовна поетеса Роза Ауслендер.
…Чи не тому в майстрені Любівського відчувається якийсь особливо «заразливий» дух творчості?!
Людмила ЧЕРЕДАРИК
