Сучасних технологій немає, економіка розвалюється, дороги не будуються. Тож і люди безплатно не лікуються і не вчаться. Населення катастрофічно скорочується. Не треба навіть питати, де таке діється? Усім відомо: в нашій рідній Україні. У молоді на цю, без перебільшення, трагічну ситуацію є одне точне визначення – «жесть!»
Утім, за словами обіцяльників, у нашій державі з усім гаразд, окрім влади. Тільки з нею, рідною, не склалося. Решта все о’кей. А щоби змінити все на краще, вихід один: «Оберіть мене президентом». І оберуть-таки! Бо проблеми в нас саме з електоратом. Тому й влада така недолуга. Точніше, «долуга», але тільки для себе.
Не вміють українці відрізняти правду від брехні та ретельно аналізувати передвиборну туфту. Ще й легко купуються на провокативні теми, такі, приміром, як мовне питання. Воно завжди загострюється саме напередодні виборів.
Ще приклад. На вимогу регіоналів ВР затвердила новий мінімум зарплати. Це подається як перемога тих, хто «вболіває» за народ. На запитання ж про те, звідки візьмуться кошти, бо в бюджеті порожньо, а економіка неспроможна залатати його діри, «державники» кивають на мільярдні транші з-за кордону. Хіба з таким антидержавним мисленням можна розбудовувати державу? За кілька років ми проїмо всі позики, далі що?
Подібні популістські обіцянки чуємо від усіх майбутніх кандидатів у президенти та їхнього оточення. Найсумніше, що люд приймає усе за чисту монету.
Той чи інший партійний лідер щиро визнає на черговому ток-шоу жахливий стан держави, поспівчуває громадянам, обуриться тим, що вони животіють на 600 гривень, і народ радіє: розуміє, мовляв, цей поважний чоловік, як нам погано живеться. Значить, і порядок нарешті наведе.
Уже вкотре увесь цей сценарій повторюється через певні проміжки часу – а ми продовжуємо наступати на одні й ті ж граблі! Розумні люди вчаться на своїх помилках. А нерозумні все втрачають…
Людмила ЧЕРЕДАРИК
